Не Кубок, а Чемпіонат
Після успішного виступу на Кубку світу-1966, де радянська збірна дійшла до півфіналу, великі надії покладалися і на третю в історії континентальну першість, що в 1968 році нарешті отримала нинішню назву – «Чемпіонат Європи», яка прийшла на зміну первісному «Кубку європейських націй». Назву турніру було змінено недарма – починаючи з ЧЄ-1968 УЄФА вирішив змінити суто олімпійську систему на змішану. Щоправда, фінальний турнір, як і раніше, складався всього з чотирьох матчів – двох півфіналів, матчу за третє місце та фіналу. У 1968-му його приймала Італія.
А ось відбірний турнір зазнав значних змін: сім груп із чотирма збірними в кожній і одна з трьома, де суперники проводили два кола кожна з кожною, після чого переможці груп зустрічалися у чвертьфіналах, які складалися з двох матчів – удома і на виїзді.
Суперниками СРСР по відбірній групі стали збірні Австрії, Греції та Фінляндії. У першому матчі 11 червня 1967 радянська збірна приймала австрійську і вирвала перемогу в драматичному поєдинку, який завершився з рахунком 4:3. Цей матч результативно провів київський динамівець Анатолій Бишовець, який і забив гол, і асистував партнерам. У цій грі 21-річний нападник забив один із найкрасивіших м'ячів у своїй кар'єрі, поціливши у ворота ударом «бічними ножицями».
У наступних домашніх матчах, які також відбулися влітку 1967-го, збірна СРСР здобула більш спокійні та впевнені перемоги над Грецією (4:0) і Фінляндією (2:0). Потім радянська збірна розгромила Фінляндію в гостях (5:2). У розгромах греків і фінів узяв участь динамівець Йожеф Сабо, який забив три голи, два з яких – з пенальті.
Осічки збірна припустилася в п'ятому турі, поступившись на виїзді збірній Австрії 0:1. У тій поразці тренер збірної Михайло Якушин звинуватив Йожефа Сабо: «На ту гру Йожеф вийшов у нових бутсах, які раніше не випробував ні на тренуваннях, ні в контрольних матчах. Цей факт, на жаль, пройшов повз мою увагу, у чому я бачив і свою помилку. А під час гри раптом помітив, що Сабо, щоразу ідучи в боротьбу, весь час падає – такого з ним раніше ніколи не траплялося».
Перемігши в гостях Грецію завдяки єдиному голу Малофєєва у вирішальному матчі, де радянську збірну влаштовувала і нічия, СРСР вийшов до чвертьфіналу.
Матчі цієї стадії проводилися навесні 1968-го, незадовго до фінальної частини. Суперником СРСР стала збірна Угорщини, у якій сформувалося чергове покоління талановитих гравців, які відродили національну збірну після Угорської революції та розпаду «Золотої команди» 50-х. У 60-х збірна Угорщини знову була грандом серед європейських збірних, про що свідчать два поспіль золота на Олімпійських іграх – у 1964-му і 1968-му.
Відрахування лідера
Київське «Динамо» на той момент уже було одним із базових клубів збірної. На березневий збір до Мексики літали динамівці Євген Рудаков, Йожеф Сабо, Володимир Левченко, Федір Медвідь та Анатолій Бишовець. Запрошення до збірної отримав і Володимир Мунтян, який разом із Рудаковим, Левченком та Бишовцем потрапив до заявки на фінальну частину ЧЄ. Гравцями стартового складу, одними з лідерів збірної були Бишовець і Сабо, які в підсумку провели по 6 матчів у кваліфікації (Сабо – 3 голи, Бишовець – 2). Після повернення з Мексики збірна провела в Москві заключну контрольну зустріч з Бельгією, у якій перемогла завдяки єдиному голу, який забив Сабо.
Однак у першому матчі 1/4 фіналу в Будапешті на полі не з'явилися ні Сабо, ні решта киян. Як з'ясувалося, Якушин відрахував Сабо і Медвідя з команди – нібито, на вимогу колективу, який одноголосно прийняв таке рішення на загальних зборах. У московських газетах, зокрема в «Комсомольскій правді», Сабо звинувачували у «зверхньому і зневажливому ставленні до обслуговчого персоналу та до товаришів по команді», а Медвідя – у симуляції травми. Усі ці звинувачення виявилися брехливими, гравці збірної не підтвердили слова Якушина та журналістів. Про реальну причину відрахування зі збірної через роки розповів сам Йожеф Сабо:
«Ми готувалися до гри у Вишняках, на навчальній базі комсомолу. Там завжди збиралися перші секретарі областей з усього Союзу. Зіграли товариську гру з Бельгією. Москвичів відпустили по домівках, а ми – до комсомольців. Увечері вони вже всі п'яні. Проходжу я по коридору, раптом чую вслід від «комсомольця»: «О, нероби приїхали! Навіщо ми їм тільки платимо!» Так мене це зачепило, що ми з ним зчепилися. На завтра викликають на килим, я ігнорую і лечу до Києва. Дискваліфікація? Дуже хотіли мені її дати! Однак я в той період складав іспити в університеті. Тут не підкопаєшся. Ми ж числилися студентами. Сесія закінчилася – повернувся в «Динамо». Після того випадку до збірної мене не запрошували протягом трьох років».
Без київських динамівців у Будапешті збірна СРСР поступилася Угорщині, яка забезпечила собі впевнений заділ перед матчем-відповіддю (2:0) завдяки голам Фаркаша та Гереча. У грі не брав участь легендарний угорський форвард Флоріан Альберт, але перед початком зустрічі на «Непштадіоні» йому вручили «Золотий м'яч» як найкращому футболісту Європи за підсумками 1967 року.
У матчі-відповіді в Москві Альберт уже вийшов у стартовому складі. СРСР для угорської збірної, яка перемагала і Бразилію, і Англію, і ФРН, був досить незручним суперником, що вкотре підтвердилося в матчі на Лужниках. 102 тисячі глядачів стали свідками розгрому, вчиненого господарями поля зірковим гостям. З перших хвилин угорцям був запропонований високий темп, якого вони, здавалося, не очікували. Після години гри радянській збірній удалося відіграти два м'ячі, однак для виходу до фінальної частини ЧЄ потрібен був ще один м'яч. І його автором на 73-й хвилині став динамівець Бишовець, завершивши стрімку вертикальну атаку.
Гості кинулися вперед і своїми атаками осадили ворота збірної СРСР, розуміючи, що їх врятує навіть один забитий ними гол. Однак переможний рахунок стримати вдалося. На переповненому стотисячнику запанувала атмосфера фурору і загального тріумфу. «Найяскравіша сторінка в історії збірної», «Найвища нота» - такими були заголовки спортивних газет наступного дня.
Однак фінальна частина Чемпіонату Європи не виправдала надій. Збірній СРСР випало зіграти в півфіналі в Неаполі з господарями змагань, італійцями. В іншому півфіналі у Флоренції зустрілися Югославія і Англія.
Прямо перед найважливішою грою з Італією через неуважність Федерації футболу СРСР, яка складала календар матчів збірної, команда провела дві відбіркові зустрічі на Олімпійські ігри проти Чехословаччини. Вирвавши перемогу в Москві (3:2), у матчі-відповіді в гостях радянська збірна була розгромлена (0:3). Але головне – за кілька днів до зустрічі з Італією втратила ряд основних гравців, які отримали травми в Остраві – Численка, Анічкіна, Хурцилаву. Крім них Якушин через різні обставини не міг розраховувати і на інших провідних виконавців – Вороніна, Яшина, Нодія, Стрельцова, того ж таки Сабо.
Орел чи решка?
Підтримка італійської збірної на заповненому «Сан-Паоло» в Неаполі, незважаючи на проливний дощ, була божевільною. Однак ця перевага італійців швидко нівелювалася на полі: травму отримав Рівера. Заміни тоді регламентом не були передбачені, тож більшу частину зустрічі збірна СРСР грала в більшості. Однак реалізувати чисельну перевагу їй не вдалося – італійці продемонстрували ідеальне «катеначо».
За 90 хвилин основного і 30 додаткового часу забитих м'ячів уболівальники так і не побачили. І тоді на чемпіонаті Європи в перший і останній раз стався унікальний випадок: за правилами УЄФА результат гри мав бути вирішений за допомогою жереба – підкидання монетки з «орлом» і «решкою».
До суддівської кімнати були запрошені капітани обох команд – Джачінто Факкетті й Альберт Шестерньов, бригада арбітрів на чолі з німцем Куртом-Вальдемаром Ченчером і представник УЄФА, іспанець Руйола. Згодом склалися цілі легенди про той історичний жереб, причому всі вони різні. Наприклад, Факетті згадував, що підкинута в повітря монетка закотилася під лавку в суддівській кімнаті. Ділився спогадами про жереб і інший безпосередній учасник подій – тренер збірної Якушин у своїй автобіографічній книзі:
«Я всіма правдами і неправдами теж пробрався до цього приміщення. Іноземні учасники жеребкування здивовано поглядали на мене, але, так і не здогадавшись, хто я такий, приступили до офіційної процедури. Спочатку визначали, якою монетою кидати жереб – італійською чи французькою. Вибрали французьку. Далі події почали розвиватися як у трагікомедії. Руйола запитує у Шестерньова, який бік монети вибере він. Я за цей час встиг уважно оглянути монету і помітив, що одна її сторона, яка називається «фігурою», ледве опукла. Оскільки в дитинстві я захоплювався грою «Орел або решка?», то зрозумів, що шансів на те, що монета впаде вгору опуклою частиною, значно більше. Підказую Шестерньову: «Обирай "фігуру"!» Він стоїть відчужений. Я йому знову кажу: «Фігура!» Він ніяк не реагує. Руйолі набридло чекати, і він звернувся до Факкетті – обирай, мовляв, ти. Італієць відразу зметикував, у чому справа, і сказав: «Фігура!» Руйола підкинув монету, вона впала на підлогу, і пролунав переможний крик Факкетті».
Через роки про події після фінального свистка згадував і єдиний київський динамівець, який зіграв у тому матчі, Анатолій Бишовець:
«Шестерньов і Якушин зайшли до роздягальні майже одночасно. По їхніх обличчях усе стало ясно. Якушин із багряним обличчям весь час повторював: «Я ж тобі казав...». Усі дуже засмутилися. І, гадаю, це вплинуло і на гру за бронзові медалі, у якій збірна поступилася англійцям».
До слова, саме гру Бишовця у складі збірної СРСР виділяв воротар тієї збірної Італії, який захищав у 1968-му кольори «Наполі», на домашньому стадіоні якого відбувся матч, знаменитий Діно Дзофф.
«За визначенням France Football, радянська збірна була однією з найкращих збірних у 1968 році, - згадує Бишовець. – Матч зі збірною Італії не був програний по грі. Капітан італійської команди Джачінто Факкетті порушив регламент. Право визначати сторону десятифранкової монети під час жеребу випало Шестерньову, але Факкетті першим вигукнув «Орел», і випав «Орел». Справа була в тому, що Якушин не міг докричатися до Шестерньова, повторюючи: «Орел, орел!», але Алік упав у ступор, забарився з вибором, і Факкетті вдало підметушився. Мені ж лестила оцінка матчу, дана Діно Дзоффом. На питання, що він може виділити по грі в Неаполі, Дзофф відповів, що в плані збірної СРСР йому запам'ятався тільки Бишовець. Вкрай приємно було дізнатися про це».
У фінальному поєдинку Італії з Югославією також була зафіксована нічия. Однак долю «золота» вже не вирішувала монетка – через два дні відбулося перегравання, у якому перемогу здобули господарі фінальної частини. А збірна СРСР у матчі за третє місце поступилася чинним на той момент чемпіонам світу – англійцям. Боббі Чарльтон і Джефф Херст принесли родоначальникам упевнену перемогу з рахунком 2:0.
І.Бондаренко, фото footballinussr.fmbb
