На черзі чемпіонат Європи-1988, фінальна частина якого відбулася у ФРН.
Після завоювання Кубка володарів Кубків на чолі київського «Динамо», прямо перед чемпіонатом світу 1986 року в Мексиці Валерія Лобановського втретє призначили головним тренером збірної СРСР.
На мундіалі, про який ми вже писали, збірна грала видовищно, проте поступилася Бельгії в 1/8 фіналу в додатковій час, і Валерій Васильович продовжив роботу. І домігся успіху – під його керівництвом СРСР уперше з 1972 року пробився до фінальної частини континентальної першості.
«Збірна СРСР – це київське «Динамо», ослаблене гравцями з інших клубів» - жартували тоді вболівальники. «Динамо» дійсно стало базовим клубом для збірної. У відбірному циклі ЧЄ-88, який складався з восьми матчів, на поле виходили 14 київських динамівців – Володимир Безсонов (6 ігор), Олег Кузнецов (7), Анатолій Дем'яненко (7), Сергій Балтача (1), Павло Яковенко (6) , Іван Яремчук (2), Василь Рац (7, 1 гол), Геннадій Литовченко (5, 1), Олександр Заваров (6, 2), Олексій Михайличенко (4, 1), Олег Блохін (4, 1), Вадим Євтушенко (1), Олег Протасов (5, 1), Ігор Бєланов (6, 4).
Команді Лобановського дісталася непроста група у кваліфікації: чинний володар трофея – Франція, а також збірні НДР, Ісландії та Норвегії. У першому матчі в гостях збірна зустрілася з непоступливими ісландцями, які вже розписали мирову на своєму полі з французами. Ісландці повели в рахунку завдяки голу Арнора Гудьонсена (батька іншого відомого ісландського нападника Ейдура Гудьонсена). Сулаквелідзе зробив рахунок нічийним, однак вирвати перемогу гостям, ослабленим відсутністю в складі Бєланова, Яремчука та Яковенка, не вдалося.
І вже в другому турі 11 жовтня 1986 року на збірну СРСР чекав візит на паризький «Парк де Пренс». 5 червня цього ж року команди зустрічалися у грі групового етапу Кубка світу і зіграли внічию 1:1. Цього разу французи були налаштовані на перемогу. Перший тайм дався гостям нелегко. Найкращий гравець і бомбардир ЧЄ-84 Мішель Платіні багато асистував партнерам, виводячи на ударні позиції. Однак поступово ігровою перевагою заволоділи гості, у складі яких своїми рейдами виділявся Олександр Заваров. Він узяв участь і в гольових атаках, а перемогу збірній принесли влучні удари динамівців Бєланова і Раца.
«Де ми тільки не бачили на полі Заварова, Раца, Безсонова, Яковенка, Бєланова, Родіонова і Дем'яненка! До речі, це одна з найбільш характерних якостей команди Лобановського, який завжди, із самого початку своєї тренерської діяльності різко виступав проти "поділу футбольної праці". Він ніколи не ділив команду на футболістів "сильних в атаці", "сильних в обороні" і "сильних у підіграванні". Метою нинішнього старшого тренера збірної СРСР і його колег було і залишається створення команди, у якій усі десять польових гравців рівною мірою були б наділені всіма ігровими якостями. Підпорядкований цій меті й увесь тренувальний процес у збірній СРСР, перші плоди якого ми побачили на чемпіонаті світу в Мексиці. Підтвердив прагнення до утвердження такої гри і матч у Парижі» - так описував гру збірної, яка заграла новими фарбами, автор «золотого гола» збірної СРСР у фіналі ЧЄ-1960 Віктор Понєдєльнік.
Перемога в Парижі стала однією з ключових у відборі та відкрила збірній шлях до вершини. За нею послідували домашні сухі перемоги над Норвегією 4:0 (голи – Литовченко, Бєланов, Блохін, Хидіятуллін) і НДР (Заваров, Бєланов), і ще одна в гостях у Норвегії - 1:0 (Заваров).
Однак серія із чотирьох перемог не гарантувала збірній спокійне життя перед завершальними матчами відбору. Доля путівки на Євро вирішувалася восени 1987-го. На «Лужники» з бажанням реваншу завітали все ще чинні на той момент чемпіони Європи. Матч був дуже непростим, гості відкрили рахунок уже на 13-й хвилині та зберігали переможний результат майже до кінця зустрічі. Давалася взнаки нестача на полі Заварова, який завдав стільки клопоту французам у першій грі. Збірна СРСР врятувалася від поразки завдяки голу Олексія Михайличенка, який вийшов на поле на 70-й хвилині. Він значно пожвавив гру і зрівняв рахунок уже на 77-й хвилині, відзначившись і після передачі Протасова з флангу.
Далі був візит до Берліна на матч-відповідь зі збірною НДР, який також вийшов нелегким. Гості знову поступалися по ходу зустрічі після гола Кірстена на 45-й хвилині, проте гол Алейникова на 80-й приніс нічию. У заключному матчі відбору в Сімферополі збірну СРСР влаштовувала і нічия у грі з ісландцями. Однак підопічні Лобановського здобули легку перемогу завдяки голам Бєланова і Протасова. У підсумковій таблиці СРСР на 2 очки випередив НДР і на цілих 7 – Францію.
До заявки збірної на фінальну частину ЧЄ-1988, яка відбулася у ФРН, потрапили 11 київських динамівців – Віктор Чанов (1 матч), Володимир Безсонов (3), Олег Кузнецов (4), Анатолій Дем'яненко (4), Сергій Балтача (1), Василь Рац (5, 1 гол), Геннадій Литовченко (4, 1), Олександр Заваров (5), Олексій Михайличенко (5, 1), Олег Протасов (5, 2), Ігор Бєланов (4).
Суперниками збірної СРСР по групі стали Англія, Ірландія і Нідерланди.
У своєму стартовому матчі в Кельні команда Лобановського обіграла збірну Нідерландів, яка, маючи у своєму складі цілу низку зірок, безперечно була одним із фаворитів Євро. Райкаард, Куман, Bayтерс, ван'т Схіп, Босман і Гулліт організували натиск на ворота Дасаєва. Однак збірна СРСР запропонувала голландцям тактично грамотну контргру, і після перерви виглядала не менш небезпечною. На 53-й хвилині Василь Рац після передачі Ігоря Бєланова забив єдиний у матчі гол, який приніс команді Лобановського перемогу і змусив заговорити про неї всю Європу.
Наступним суперником радянської збірної були ірландці. Другий крок до фіналу виявився ще важчим за перший. Команда Джека Чарльтона, яка обіграла в першому турі Англію, спричинила проблеми і СРСР. І знову радянська збірна спершу віддала ініціативу супернику, зробивши ставку на контргру. Перед перервою рахунок відкрив Велан. У другому таймі радянські футболісти знову додали, у результаті чого на 75-й хвилині Олег Протасов із передачі Ігоря Бєланова зрівняв рахунок – 1:1.
Ірландцям не вистачило якихось восьми хвилин для виходу до півфіналу. Гол Кіфта на 82-й хвилині заключного туру вивів туди Нідерланди. СРСР для виходу з групи було достатньо не поступитись Англії. Але команда план перевиконала і, обігравши по всіх статтях родоначальників у Франктфурті-на-Майні, вийшла з групи з першого місця. Цього разу команда Лобановського не стала відкладати справи в довгий ящик, диктувала гру з самого початку зустрічі, і вже на 3-й хвилині відкрила рахунок. На гол Алейнікова британці швидко відповіли м'ячем зірки 90-х, молодого Тоні Адамса. Однак уже в середині першого тайму Олексій Михайличенко після класної комбінації з Василем Рацом забив другий гол. У другому таймі у ворота англійців влетів і третій м'яч, автором якого став Пасулько.
Уникнувши зустрічі в півфіналі з господарями фінальної частини, збірною ФРН, СРСР, утім, мав зіграти з іншими грандами світового футболу – італійцями.
Після трьох матчів із такими сильними суперниками в групі у команді відчувалася втома. Новаторський підхід Валерія Васильовича з вимогою універсальності і дій по всьому полю від виконавців, передбачав величезний обсяг роботи від кожного гравця. Перед зустріччю з Італією Лобановський несподівано для команди провів письмове опитування про бажаний стиль гри у півфіналі: чи готові гравці пресингувати весь матч, або доведеться шукати інший підхід.
«Валерій Васильович запитував кожного з нас, чи витримаємо ми такий високий темп гри. Але ми тоді розуміли, що по-іншому італійців навряд чи можна пройти. Треба було просто позбавити їх м'яча, в іншому випадку вони б обіграли нас за рахунок феноменальної техніки», - згадував захисник «Динамо» і збірної Олег Кузнецов.
Голосування дало одноголосний результат: у півфіналі команда придушила і розмазала «Скуадру Адзурру» космічними швидкостями і хижим пресингом. Ключовими стали чотири хвилини в проміжку між 58-ю і 62-ю, коли італійців нокаутували два голи, авторами яких стали Геннадій Литовчено й Олег Протасов.
В іншому півфіналі, який відбувся днем раніше, Нідерланди здобули перемогу над ФРН і другий раз за чемпіонат зустрілися з СРСР, тепер уже у фіналі, який відбувся на Олімпійському стадіоні в Мюнхені.
На той момент ставлення світової футбольної громадськості до збірної СРСР дуже змінилося, і команду Валерія Лобановського, яка на шляху до фіналу поклала на лопатки світових грандів, цілком справедливо називали однією з найкращих збірних світу.
Незважаючи на перемогу збірної СРСР в очній зустрічі на груповому етапі, передматчеві розклади не робити її фаворитом фінального поєдинку. І знову обставиною, яка грала проти команди Лобановського, була втома гравців. У команди, яка віддала величезну кількість сил пресингу по всьому полю в матчі з італійцями, було на 24 години менше відпочинку, ніж у їхніх суперників по фіналу.
Ще однією проблемою стала відсутність у складі стовпа оборони збірної Олега Кузнєцова, у зв'язку з чим у захисті вийшов номінальний півзахисник Алейніков.
На 34-й хвилині оборона радянської збірної припустилася помилки, яка стала фатальною в матчі, де ціна гола була надзвичайно високою. Помилкою при створенні штучного офсайду скористався капітан голландської збірної Руд Гулліт, який замкнув головою навіс Марко ван Бастена.
Збірна СРСР мало в чому поступалася нідердандцям, але за інших рівних позначилася висока індивідуальна майстерність зірок помаранчевих, таких як брати Кумани і зоряне тріо Франк Райкаард – Марко ван Бастен – Рууд Гулліт. На відміну від своїх суперників, вони вміло використовували навіть дрібні помилки опонентів і перетворили їх на голи. На 54-й хвилині Марко ван Бастен у блискучому стилі, ударом з лету, з правого флангу під майже нульовим кутом перекидає Дасаєва – 2:0. Цей гол багато хто називає найкращим голом 20 століття.
Утім, збірна СРСР не здавалася і мала шанси відігратися навіть за такого несприятливого сценарію, намагаючись переламати хід гри. Незабаром після другого пропущеного м'яча в результаті класної комбінації й удару Ігоря Бєланова м'яч влучив у стійку. А на 68-й хвилині арбітр призначив пенальті у ворота Нідерландів, проте Бєланов програв дуель ван Брекелену.
«Ми виплеснули дуже багато емоцій у матчі з Італією, і як не намагався Лобановський опустити нас на землю, футболісти відчували гордість і розуміння, що завдання-мінімум вони виконали. А от заряду на фінал не вистачило. Таким радісним, як після матчу з Італією, ми Валерія Васильовича до цього ніколи не бачили», - згадував Олег Кузнєцов, який пропустив фінальний матч.
«Срібло» на чемпіонаті Європи 1988 стало найвищим досягненням радянського футболу на рівні збірних із 1972 року.
І.Бондаренко, фото footballinussr.fmbb
