Українці! Українки!
Усі наші захисники й захисниці!
Щороку 26 квітня світ згадує Чорнобильську катастрофу, найстрашнішу атомну катастрофу в історії людства.
Але цьогоріч замало просто згадати Чорнобиль. І замало сказати традиційні слова вдячності героям-ліквідаторам. Замало нагадати, чому і як стала можливою та катастрофа. Замало повторити висновки, які кожна розумна людина й кожне адекватне суспільство мають зробити.
Бо цього року Росія створила нові загрози, які могли б перевершити навіть ту найстрашнішу аварію.
Я пригадую ніч 4 березня, коли стало відомо про пожежу на Запорізькій АЕС.
Коли російські танки обстрілювали станцію. Вони точно знали, по якому обʼєкту ведуть вогонь. Але в них був наказ за будь-яку ціну захопити об'єкт.
Їх не хвилювало нічого. Не хвилювало, що Запорізька станція – найбільша у Європі. Вони й не думали, скільки там енергоблоків і чим може завершитися обстріл.
Тієї ночі я говорив зі світовими лідерами. З усіма, хто міг вплинути на події й зупинити Росію. Говорив з Президентом Байденом, з канцлером Шольцом, з Президентом Європейської ради Шарлем Мішелем, з Президентом Польщі Анджеєм Дудою... Говорив з директором МАГАТЕ паном Гроссі.
Якби світ не прокинувся тієї ночі, ми б сьогодні вже не згадували про Чорнобиль, бо всі думки були б про те, що Росія наробила на Запорізькій АЕС.
Це навіть дивує, як швидко й повністю Росія – ціла держава – може забути про найстрашнішу катастрофу, яку пережили і її люди також.
Ліквідацією наслідків Чорнобильської аварії у 1986 році займалися не тільки українці, а й білоруси, росіяни й інші.
