Згадуємо Метра: пресконференція Валерія Лобановського в 2002-му році

Згадуємо Метра: пресконференція Валерія Лобановського в 2002-му році

У рік своєї смерті Валерій Лобановський дав дві великі пресконференції, не пов'язані з конкретними матчами. Двічі у 2002-му році Метр ініціював спілкування з журналістами – на початку січня це сталося в конференц-залі стадіону «Динамо», а в березні на клубній базі в Кончі-Заспі.

Це були серйозні за своїм змістом бесіди, до яких наставник «Динамо» ґрунтовно підготувався. За свідченням очевидців, Валерій Васильович ніколи не дозволяв собі подібне спілкування з пресою без серйозної попередньої роботи: цифри, факти та аргументи Метра були ретельно підготовлені.

«Тренер повинен учитися все життя. Якщо зачерствів, перестав учитися – значить, перестав бути тренером», – так вважав найуспішніший наставник в історії «Динамо».

Спілкування з Лобановським було схоже на університетську лекцію найвищого рівня. Валерій Васильович не просто відповідав на питання, він передавав журналістам та вболівальникам свої знання та досвід. Як же зараз не вистачає подібного підходу!

***

СПІЛКУВАННЯ ВАЛЕРІЯ ЛОБАНОВСЬКОГО З ЖУРНАЛІСТАМИ (4 січня 2002 року)

«Насамперед хочу вибачитися за запізнення – у нас було тренування і я мав бути на ньому присутній. По-друге, я без краватки, але з тієї ж причини – тільки з тренування команди», - почав розмову Лобановський.

Ми люди радянської епохи і для нас є звичним поняття «п'ятирічки». Ось уже минуло 5 років, як я знову працюю в динамівському клубі. Так ось, цю «п'ятирічку» ми виконали, хочу наголосити, посередньо виконали. За минулий рік, усі це розуміють – гравці, тренери, керівництво, ми могли виступити краще.

Але, на жаль, ми не зробили того, чого ви від нас чекали. На це були різні причини. Відпочиваючи, я мав можливість ознайомитися з пресою. Особливо важливо те, що пишуть зараз. Мене цікавило, яку оцінку нам дає те чи інше видання. Одні критикували жорстко, інші м'якше, одні називали провалом, інші казали «не досягли результату»... Форма критики – це виключно справа етики.

Раніше були листи трудящих, зараз цього вже немає, з'явився Інтернет, там люди спілкуються, висловлюють свою думку.

Деякі журналісти, я їх загалом розумію, виступили дуже емоційно – вони дуже хотіли бачити нашу збірну на чемпіонаті світу. Але крім мене, журналістів мають розуміти й футболісти, їм важко пояснити, чому їхній грі дали неадекватну оцінку.

Стосовно наших глядачів... Раніше ми несли відповідальність перед трудящими. Нам казали: «Ви радянські люди, ми від вас вимагаємо...» Можливо це і правильно було. Ми грали для глядачів, приходило по 70-80 тисяч. А зараз ми не несемо ніякої відповідальності перед тими двома тисячами, які збираються на наших матчах.

Люди, які не ходять на футбол, які лише читають про те, що відбувається, з моєї точки зору, не можуть взагалі говорити про футбол. Театри не можуть бути порожніми – для кого грати, навіщо викладатися?

Візьміть Англію – команда на останньому місці, а стадіон забитий повністю. У мене є друзі в Англії, я з ними постійно спілкуюся – я їм кажу: «У нас є такі слова для гравців, як ганьба (українською), позор (російською)...» А вони мені відповідають: «А в нас такого немає. Так не буває, щоб після гри футболістам кричали «Ганьба».

Повторюся – ми вихідці з радянської системи й будемо з неї виходити повільно – відразу вистрибнути не вдасться. Це пов'язано і з культурою в тому числі.

Ми звикли жити з гаслами, але тепер такого не буде, я маю на увазі «Динамо» (Київ). «Мета-2002» – цього не буде, «Разом до перемоги»... Але так як все зняти ми не можемо, то нехай буде «До перемоги – разом».

Ви мене будете питати про тактику, що у нас нового в тактиці. Зараз цікаво, читаєш пресу, дивишся передачі, «Футбол як футбол», треба цим цікавитися, особливо тренерам. І ось я почув один хороший аналіз того, що відбувається. Мовляв, на старому багажі виїхати не можна, потрібно що-небудь новеньке. Тільки ось, той, хто це говорить, повинен і нам розповісти, що ж це таке новеньке, а ми із задоволенням послухаємо.

Я впевнений, що деякі з вас запитають сьогодні про це новеньке і про те, як розвивається сучасний футбол.

Частина з вас бачила матч на чемпіонаті світу-1970 СРСР – Бельгія. Важко дивитися такий футбол, а багатьом подобається. Багато хто говорить про те, що ось так треба грати у футбол. За 90 хвилин команди «зробили» лише три штрафних – така чистенька гра... В одному з моментів показали Мунтяна широким планом – метрів 30-ть навколо нього нікого немає й він шукає кому віддати м'яч. Багатьом подобається такий футбол.

Мало того, деякі глядачі вимагають від ФІФА заборонити такий футбол, як зараз. Але що зробиш, не можна заборонити... І футбол буде розвиватися, незалежно від тренерів, гравців, журналістів. Давайте продовжимо цю тему. Візьміть 86-й рік. Багато з вас дивилися гру збірної Союзу з бельгійцями. Ось після цього матчу я хотів би запитати своїх опонентів: «Так що ж новеньке ви можете запропонувати?»

Перейдемо до питань, тим паче, що ви мене постійно критикуєте за те, що я не з'являюся на прес-конференціях. Відверто кажучи я не очікував такої кількості людей сьогодні (в залі було близько 70-ти осіб – прим. ред)... Що ж ви, критикуєте мене, а самі не приходите? Я пам'ятаю, тут були повні зали, люди стояли у проходах. Так для кого ж давати прес-конференцію? Я вам не докоряю, маю на увазі тих, хто не прийшов сьогодні.

Питання журналістів

- Валерію Васильовичу, чи не вважаєте Ви помилкою своє рішення очолити збірну України та залишитися тренером «Динамо»? Якою мірою це поєднання завадило Вам працювати з клубом та з національною командою? (Артем Франков, журнал «Футбол»)

- Справа в тому, що у мене є досвід поєднання роботи з клубом та збірною. Я так працював за часів радянського футболу.

Чому я взяв на себе такий важкий тягар? Адже одна гра у збірній варта п'яти у клубі та одного року життя. Це складно. Я не думаю, що це було помилкою. У мене в збірній було багато динамівців, я з ними вже працював та знаю про їхній стан та можливості.

Потім з різних причин група гравців випала й як така базова команда зникла. З'явилися дві такі команди – «Динамо» та «Шахтар». Ось цього я не припускав. Хоча, цілком імовірно, сенсу за це (суміщення посад – прим. ред) братися не було – 40 років це 40 років, а вже старший – важче. Відповідаючи на ваше запитання прямо – так, цього не треба було робити.

Тренер збірної повинен їздити, дивитися гравців, розмовляти з ними. Але для цього він повинен мати багато часу.

При цьому керівництво клубів повинно доброзичливо ставитися до збірної України. А не так, що ось у нас головне завдання клуб. Таких людей треба переконувати, говорити про те, що клуб це добре, але є ще й інтереси збірної.

 - Зазвичай київське «Динамо» взимку укомплектовується багатьма виконавцями. Зараз до команди приходять молоді гравці, які, на мій погляд, зараз неспроможні посилити основу «Динамо». Що це означає – основа не потребує посилення або з'являться ще більш сильні відомі гравці? (Андрій Шахов, журнал «Футбол»)

- Ми то запросили кілька гравців, наприклад, Зідана. Але він відмовляється, з яких причин я не знаю.

Так що ви пропонуєте – зробити акцент на хороших західних гравців? Ті, хто сидять там на лавці запасних, нам не потрібні – ім'я є й більше нічого.

Є й інший шлях – запрошувати молодих, талановитих гравців, з яких можна зробити хороших футболістів. Сьогодні клуб знаходиться в такому стані, що стратегія комплектування складу спрямована на придбання молодих, талановитих футболістів.

Такий досвід у «Динамо» є. Коли в 1974 році я прийшов до клубу, то це була команда зірок. І мені казали: «Яке відношення ви взагалі маєте до цієї команди?» Так, я не готував цю команду, я не займався селекцією.

Я прийняв клуб, перед яким стояли певні завдання – чемпіонат та Кубок СРСР, а також не зганьбитися на міжнародній арені. Ми поставили інші цілі, оцінили свої можливості, підняли рівень цих футболістів. Спробували в тактиці випередити наших суперників... А далі все йшло за рахунок підготовки своїх гравців. Адже 1986 рік – це не рік випадковостей, ми три-чотири сезони готували таких футболістів, як Рац, Безсонов, Заваров, Євтушенко, два роки Бєланов.

І пройшовши через 7-е місце в 1983 році, через 10-е місце в 1984 році (на це були свої об'єктивні причини), ми в 85-му році створили зовсім іншу команду. Через рік це була вже та ж команда, з незначними змінами.

Бачите, скільки часу було витрачено на підготовку футболістів окремо та команди загалом. Зараз я прийшов до команди, до мене тут працювали досить авторитетні тренери, які створювали цю команду. Тому зараз, з об'єктивних причин (ряд гравців зовсім нещодавно прийшли з інших команд), ми не показуємо той результат, який ви від нас вимагаєте.

Ви хочете, щоб ми створили за рік нову команду з новими гравцями, тобто ми зобов'язані перемагати «Ліверпуль». Чому я роблю акцент на «Ліверпулі»? Я пам'ятаю на прес-конференції журналістів, ваші сумні, ображені очі... В них було написано: «Ну як ви могли програти?»

Так швидко команда не створюється. Скільки ще потрібно часу, я не знаю. Коли в 1996 році я повернувся до «Динамо», то на першій же прес-конференції сказав: «Нам треба зробити конкурентоспроможну команду. А коли вона дасть результат – я не знаю».

Але при цьому наша команда не обов'язково повинна була грати внічию з «Борусією» вдома – я згоден з вами, не мали програвати 1:3 «Боавішті» – я повністю з вами згоден, не обов'язково було програвати «Ліверпулю».

Ви (журналісти – прим. ред) люди емоційні й усе так і сприймаєте. Ми трошки по-іншому. Ми оцінюємо гру «Ліверпуля», за своїми визначеними критеріями, й оцінюємо гру «Динамо». Так ось, у київському матчі ми були на голову вищі – але програли, що ж поробиш...

Ще раз повторюся – зробити команду на один рік неможливо. У цьому плані мені сподобався вислів одного з тренерів «Ліверпуля». Він сказав: «Ми до цього йшли шість років».

Чудес не буває – візьміть Зідана, кого-небудь ще... Невідомо, як він заграє в цій команді. Ми знаємо приклади – Платіні прийшов до «Ювентуса» й у нього рік нічого не виходило. І він хотів іти...

Ось я виправдовуюся перед вами – це ми не зробили, скажу прямо – я не чарівник. Відразу зробити з хлопців 18-ти, 20-ти років зірку неможливо, хто б цього не захотів. Імідж клубу – це не лише вдалий виступ на євроарені, а ще й підготовка талановитих футболістів, які можуть стати зірками.

Вже є футболісти, на території колишнього СРСР, за рахунок гри та імені яких підтримується імідж держави. Шева зараз це все, і не лише в «Мілані». Збірна зараз має їхати до Японії. Шевченко є – одні умови, Шевченка немає – зовсім інші...

Ваша критика (звернення до журналістів – прим. ред) нам завжди допомагає, якщо доброзичлива – дуже добре. Без критики, без опонентів не може бути руху вперед. Ви нам допомогли розібратися в деяких моментах.

Ось ви кажете: «Команда, яка укомплектовується другорядними футболістами...» Ну якщо другорядні – так чого ж ви вимагаєте від нас перемог? Гравці то маловідомі, жодна з їхніх збірних не потрапила на чемпіонат світу. Тоді ви повинні по-іншому ставити питання – треба реально оцінювати свої можливості.

Ми працюємо, ми намагаємося піднятися на інший рівень – і колективну гру, і індивідуальну майстерність. Швидко це зробимо – відмінно, повільніше – теж добре, головне рухатися вперед, створити конкурентоспроможну команду.

- Валерію Васильовичу, як Ви думаєте, що дало привід президентові «Шахтаря» Рінату Ахметову накинутися зі звинуваченнями на адресу президента ФФУ Григорія Суркіса, мовляв він винен, федерація винна у тому що збірна не пробилася на ЧС-2002? Чи винен Суркіс і федерація - Ваша думка? (Олександр Липенко, Радіо «Шансон»)

- Я не знаю Що робити?» і «Хто винен?» і я не збираюся коментувати Ахметова - це його особиста думка, точка зору. Інша справа, що конгрес ФФУ підтвердив правильність вибору президента і напрямок його діяльності.

Що ж стосується його дій (мається на увазі Григорій Суркіс - прим. ред). Один фінансист сказав: «Маленьке просування вперед краще дюжини програм». При чому тут Григорій Михайлович? Він що, брав на себе зобов'язання потрапляння збірної на Чемпіонат світу? Він усе робив, щоб допомогти команді.

Зараз почалася відкрита війна. Індія і Пакистан ще готуються, а тут уже оголосили війну. Причини на це є, не будемо про це говорити.

Тільки в одному я можу не погодитися з президентом «Шахтаря», решту я не буду коментувати, не можна ставити інтереси клубу вище за інтереси збірної. А тут читаєш інтерв'ю гравця - для мене головне клуб, а не престиж українського футболу. Загалом, це дуже складне питання.

Дай Бог, щоб у нас було побільше таких керівників як Григорій Михайлович. З цього приводу є хороший анекдот.

Людина, пов'язана з футболом, її усі думки про футбол, так ще й сни сняться про те, що пацюки грають. Роблять передачі, б'ють по воротах. Вона приходить до лікаря, все пояснює і доктор каже: «Я вам дам таблетку, вип'єте її і все пройде».

- «А можна не сьогодні» - запитує пацієнт

- «Чому?» - цікавиться лікар

- «Так завтра у них фінал» - слідує відповідь

Якщо буде побільше таких керівників як Григорій Михайлович, Ігор Михайлович і засновники клубу, то наш футбол підніметься на більш високий рівень. Коли? Ми не можемо вимагати від президента все влаштувати прямо зараз.

Ви (журналісти - прим. ред) в якійсь мірі були не праві, коли писали: «Ось грає «Динамо», а коли ж заграє і збірна?»

Так адже «Динамо» (Київ) - це підготовлена, навчена команда. А збірна створюється не на одній команді - поєднати футболістів з різних клубів не просто. Тренеру збірної доведеться зіткнутися з багатьма труднощами.

Якщо ви будете кричати «Караул» після поразки у товариському матчі, то як ви збірній допоможете? У тренера і так складне становище, а ви хочете усе прямо зараз. І тренери, і гравці теж хочуть прямо зараз - але не все вдається. Терпіння потрібно.

- Швидше за все, починаючи з наступного сезону, ПФЛ скасує спільну заявку першої, другої і третьої команди. Де будуть готуватися молоді футболісти, де вони зможуть набрати ігрову практику? (Микола Несенюк, «День»)

- Коли приймається рішення, то є і аргументи. Будемо сподіватися на ПФЛ, що вони підкажуть як, що і де...

Рішення просто так не береться. Пам'ятаю у Радянському Союзі вирішили: у команді повинні грати 3 гравця 18-ти років. І до чого це призвело? А ні до чого. Як так взяти і поставити - це ж розбалансування команди.

Мабуть у ПФЛ знають, як треба правильно готувати футболістів. У нас 2 склади, одні зіграли, що робити іншим? Може виникнути ситуація, що кандидати у збірну України і в «Динамо», і в «Шахтарі» залишаться без ігрової практики.

У підсумку залишиться у програші національна команда. Навіщо вони прийняли це рішення? Я вважаю, що це пов'язано з інтересами першої ліги. Виявляється, перша ліга це головне - ні інтереси українського футболу, ні клубних команд вищої ліги не враховувалися.

Якщо перша ліга вирішує у нас все - то це правильне рішення.