Ювілей «Динамо» по той бік Атлантики

Ювілей «Динамо» по той бік Атлантики

ЛИСТ

Лист, надісланий із США на ім'я президента київського Динамо Ігора Суркіса, був і приємним і солідним одночасно. Приємним, тому що свідчив про популярність клубного бренду на американському континенті, а солідним... Втім, ось його текст:

«Шановний Ігоре Михайловичу! Асоціація вихідців з України в США проводить ряд заходів з нагоди 85-річчя легендарної команди Динамо Київ. Знаючи Вас як істинного патріота команди, який постійно піклується про її іміджі як в Україні, так і за її межами, просимо знайти можливість відрядити видатних футболістів Андрія Бібу і Володимира Мунтяна (переможців опитування в США), а також віце-президента клубу Олексія Семененка (неодноразово успішно очолював делегації ФК Динамо Київ в США) для зустрічей з уболівальниками і, по-можливості, надати архівний та сучасний відео і фотоматеріал. Дані зустрічі будуть проходити під патронажем сенатора штату Нью-Йорк пана Д.Сторобіна. Будемо Вам безмежно вдячні за позитивне рішення.

З повагою і вдячністю, Пол Маковскі, президент Асоціації».

«Добро» президента клубу на відрядження було дано з напуттям передати палкий привіт і слова глибокої поваги від усіх динамівців і від нього особисто Віктору Каневському - легендарному капітану чемпіонів 1961-го.

Крім того, був від Ігора Суркіса Віктору Канівському і персональний подарунок. Але про це трохи пізніше. А поки - в дорогу!

«БІБУ І МУНТЯНА...»

Дві солідних розмірів валізи, донезмоги нашпиговані всілякої динамівської атрибутикою, повільно попливли в черево аеропортівського монстра при реєстрації. І ось ми вже з індивідуальними міні-поклажами влаштовуємося в різних кінцях просторого салону Боїнга. На боязке прохання, по-можливості, виписати нам три місця поруч, жвава «реєстраторка» на стійці зробила здивовані очі і змовницьки прошепотіла: «Так ви швидше реєструйтесь, а то взагалі не полетите! Тут у нас сьогодні стільки двійників...». Он воно, виявляється, як іноді дійсно буває: хто не встиг - той запізнився.

Ще до посадки в літак досвідчений Андрій Андрійович повів нас в дьюті-фрі, щоб показати, як потрібно вибирати парфуми. Але тут натрапили на двох вельми респектабельного вигляду людей. З Бібою і Мунтяном вони обійнялись, вітаючись. Виявилося, це відомі в певних колах футбольні агенти, які співпрацюють, у тому числі, і з київським Динамо. Зрозуміло, одразу ж почали говорити «за футбол» - які там парфуми, забули...

Вже в салоні наших зірок почали впізнавати. Хтось простягнув листочок з проханням розписатися, хтось потягнувся за фотоапаратом. А один веселої вдачі сивоволосий пан, змовницьки підморгнувши, напівголосно заспівав: «Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна ждуть медалі, ждуть...».

Слава - штука не тільки приємна, але й корисна. Ну, хіба міг, скажіть, цей громадянин відмовити Бібі в проханні пересісти на його місце, а ця громадянка Мунтяну - на його, щоб ми зайняли три крісла поруч? Навперебій пропонували, чесне слово.

А ще Андрій Андрійович та Володимир Федорович, за їхнім зізнанням, встановили особисті рекорди за тривалістю читання. Газети, журнали, якісь сторінки із записами ковталися ними майже весь без малого дванадцятигодинний переліт. З короткими перервами хіба що на воду-сік, обід-вечерю та роздачу автографів. Одразу чомусь згадалися зізнання деяких сучасних футбольних «зірок» у тому, що газет і книг вони не читають. Ну, це так, до слова.

КЕННЕДІ ЗУСТРІВ ВЕСНОЮ І... ФУТБОЛОМ!

В аеропорту імені Кеннеді нас зустрічав Йосип Тартаковський. Колишній киянин, зі Сталінки. А ще - воістину світ тісний! - він неодноразово зустрічався з Мунтяном... на футбольному полі! Так-так, Йосип і Володимир ровесники, і з півстоліття тому неодноразово грали один проти одного в різних турнірах. Тож ще по дорозі з аеропорту до заброньованого нам готелю пішли та-акі спогади! Причому, не тільки Тартаковський пам'ятав Мунтяна, що зрозуміло - слава про юного вундеркінда Муню гриміла по всьому Києву - але і навпаки.

Настрій підняла і погода: з морозного потопаючого в заметах Києва ми немов у ранню весну потрапили - плюс десять! Позитивні емоції допомогли не помітити втому від тривалого перельоту навіть найстаршому з нас - 75-річному Андрію Андрійовичу. Втім, така конкретика, мабуть, зайва, якщо врахувати, як багато селекціонер Біба літає по світу в пошуках потрібних гравців для Динамо.

У Брукліні, куди ми дісталися хвилин за сорок, нас зустрічали ще два організатора нашого туру - Марк Шнайдер і Алек Тейтель. Теж корінні кияни, бізнесмени, які досі зберегли любов до київського Динамо. Через останню обставину, зрозуміло, і запросили динамівців, задовольнивши прохання численних шанувальників легендарної команди в США. Як нам розповіли, кандидатури Біби і Мунтяна були визначені спеціальним голосуванням.

Сама зустріч була запланована на другий день нашого перебування в Нью-Йорку.

НА ХВИЛЯХ РАДІО ДЕВІДЗОН

А наступного після прильоту дня нас повезли на радіо Девідзон. Як запевнили, найпопулярніше серед російськомовного населення Америки і віщає на всю країну. Виділено нам було п'ятнадцять хвилин живого ефіру. Спочатку - спілкування з ведучим Володею (також колишнім киянином), вельми жвавим хлопцем років тридцяти який, як виявилося, блискуче знає наш футбол. А потім - інтерактивне спілкування з радіослухачами.

От тут і почалося! Які там п'ятнадцять запланованих хвилин ефіру! Телефони в студії розжарився до білого від безперервних дзвінків з усіх куточків США. Тоді на «самому верху» редакції було ухвалено рішення змінити сітку мовлення і збільшити час нашого ефіру до години. Боже мій, скільки ностальгічних спогадів прозвучало в ці шістдесят хвилин в ефірі, скільки було запитань-відповідей, емоційних монологів і переживань за «Динамо». Під напливом вражень голос іноді тремтів не тільки у тих, хто телефонував...

Відверто кажучи, ефір дещо надихнув нас. У сенсі наявності публіки на майбутній зустрічі. Адже брали сумніви: чи не даремно приїхали з такого далека, чи прийдуть люди, чи пам'ятають вони нашу команду

СВЯТО ВДАЛОСЯ!

Ці сумніви почали розвіюватися вже за годину до оголошеного початку зустрічі. Народ прибував у зал так енергійно, що незабаром виникло інше запитання: як розмістити всіх бажаючих? Ну, якось вже розмістили...

В основному, звичайно, це були люди середнього, старшого і навіть, я б сказав, дуже поважного віку. Ну, поміркуйте самі: якщо деякі з них були свідками гри Біби і Каневського ще наприкінці 50-х.

Стоп! Ось тут і відкриємо трохи завісу одного з нюансів організації відрядження. Я не можу знати напевно, але дуже здогадуюся, що «добро» на наш вояж за океан було дано не в останню чергу і завдяки тому, що Андрій Біба дуже хотів зустрітися зі своїм другом Віктором Каневським. «Як знати, побачимося чи ми з ним ще колись...» - сумував Андрій Андрійович.

І вони зустрілися! Віктор Ізраілевич зі свого Нью-Джерсі прибув буквально за півгодини до початку вечора. Був схвильований, лаяв «ці кляті американські пробки» на дорогах, через які ледве не запізнився до початку урочистостей. Але як же засвітилися його очі, коли він побачив (нехай не ображається на мене Володимир Федорович Мунтян) Бібу! Двоє немолодих вже людей, два легендарних динамівці міцно обійнялися. Нам не дано знати, що саме вони відчували і що переживали в той момент, але те, що щось дуже значне для себе, це безсумнівно. «Андрюша!...», «Вітюша...», «Ну, як ти тут?», «А ти там як?..»...

Їм так багато хотілося запитати один у одного, багато про що згадати, переговорити. Але ...телебачення тут! Треба поважати, як ніяк - один з центральних каналів. Дали інтерв'ю.

Ну, все! Зал переповнений, люди в нетерпінні. Час на сцену. Прямо по центру - середніх розмірів екран для демонстрації відеоматеріалу, підготовленого клубною студією Динамо-ТВ, за столом під кутом до нього - динамівці. На столі - клубна атрибутика, привезені з Києва подарунки, національні прапори України і США. Зал прикрашений в біло-сині кольори. У першому ряду серед глядачів - почесні гості: генеральний консул України в США Ігор Іванович Себига, сенатор штату Нью-Йорк Девід Сторобін, президент Асоціації вихідців з України Пол Маковскі, лідер російськомовних демократів Брукліна Арі Каган. Відчуваєте рівень?

Знайоме вже тріо екс-киян Тартаковський-Шнайдер-Тейтель в короткому спітчі зізналися в любові до Динамо, яка не зникає навіть на чужині - як власній, так і всіх присутніх у залі, розповіли про ідею залучення до святкування 85-річчя легендарної команди, подякували президентові клубу за можливість такої зустрічі.

Після цього в «гру» вступили власне динамівці. Почали з офіціозу. Але такого, що у Каневського (може, звичайно, мені це і здалося, але все ж - навряд) зволожилися очі. Автор цих рядків повідав легендарному динамівцю, що на нещодавньому святкуванні ювілею команди в столичному клубі Бінго в присутності кількох сотень футбольних людей нагородами та подарунками були відзначені абсолютно всі нині живі динамівці і що він, Віктор Каневський, теж не забутий. Президент федерації футболу Києва Ігор Кочетов, дізнавшись про нашу поїздку за океан, попросив вручити йому спеціальну ювілейну нагороду. Таку ж, як отримали Біба і Мунтян, Серебряников і Онищенко, Буряк і Блохін, Бессонов і Михайличенко і багато інших, хто кував славу Динамо.

Зал зааплодував, Каневський помітно розчулився. Але це було ще не все. Разом з персональним привітом і найкращими побажаннями ми вручили Віктору Ізраілевичу від президента ФК «Динамо» Київ Ігора Михайловича Суркіса і спеціальний подарунок - спортивну сумку з повним, так званим, президентським набором спортивного екіпірування. Від шкарпеток до зимової куртки! Вже по закінченні вечора розчулений до глибини душі Каневський все казав: ви ж там, будь ласка, не забудьте передати Ігору Михайловичу Суркісу від мене особисто величезне спасибі і за подарунки, і за надану можливість зустрітися з Андрієм Бібою і Володимиром Мунтяном, і просто за те, що не забуває мене.

Як і на радіо, наше спілкування з уболівальниками тривало набагато довше запланованого часу. Близько трьох годин! І розходитися до мозку кісток футбольна компанія не хотіла. Дивилися відео - унікальну хроніку від двадцятих років до нашого часу, кліпи, сюжети, репортажі, відеофільми. Ставили питання, отримували на них відповіді, виголошували монологи. До речі, кожен з глядачів, хто підходив до мікрофона, отримував від гостей маленький презент - клубну атрибутику. Ось для чого ми тягнули дві важкі сумки за десять тисяч кілометрів!

Якщо справедливе відоме твердження про те, що талановита людина талановита у всьому, то воно в повній мірі стосується наших героїв. Знаючи багато років і Бібу, і Мунтяна, навіть припустити не міг, наскільки великий у кожного з них ще й талант оповідача. Публіка слухала, затамувавши подих, сміялася, сперечалася, аплодувала...

Але, як відомо, немає такої компанії, яка не розходилася б. І на прощання - автографи, фото з кумирами, рукостискання, квіти...

ЗБУЛАСЯ МРІЯ - ПОБАЧИЛА МУНТЯНА...

Бути в Нью-Йорку і не відвідати Манхеттен - все одно, що, наприклад, приїхати в Київ і не побувати на Хрещатику. Наші американські друзі подарували нам таку екскурсію.

...Ось тут були вежі-близнюки Всесвітнього торгового центру, зруйновані терористами у 2001-му; ось знаменитий Будинок Трампа; далі - не менш знаменитий Рокфеллерівській центр з різдвяною ялинкою - головною ялинкою Нью-Йорка; ось легендарна будівля ООН; тут починається потопаючий в розкоші Бродвей; там, на острові, в туманному серпанку видніється статуя Свободи; нарешті, чудотворний Бик, потримавшись за роги якого і, вибачте, за яйця, згідно з легендою, будеш, по-перше, багатим, а, по-друге, сильним як чоловік (кожен з нас, зрозуміло, не забув скористатися такою можливістю!)...

Але й без теми футболу не обійшлося під час відвідування Манхеттена. Виявилося, що і Біба, і Мунтян саме в цьому районі проживали в 1994-му році, коли прибули на чемпіонат світу. Завелися навіть, гадаючи, де ж та вулиця, де ж той будинок... При цьому з гумором згадували, що спочатку їхню делегацію тоді поселили в якомусь напівзруйнованому гуртожитку. Але наші ж не ликом шиті! Влаштували легкий скандал. Американці перелякалися і від гріха подалі відвезли групу просто на Манхеттен, в п'ятизірковий готель!

Так, вражень від поїздки набралося море. Або - океан, який ми двічі перелітали. Але трапилася під час нашого турне ще одна історія, про яку також хотілося б згадати. Якось ми обідали в одному з ресторанів на Брайтоні. Сидимо за столом, тихо розмовляємо. Людей у ​​залі мало. Раптом з підсобки вибігає жінка й остовпіло застигає неподалік від нас. Вона явно схвильована, мовчить, нервово мнучи в руках хусточку, і пронизливо дивиться на Мунтяна. «Боже, це ж він - Володя!» - нарешті, вимовляє. Німа сцена тривала секунд десять, поки господар закладу, який сидів з нами за столом, не заспокоїв жінку: «Так, Мунтян це, Мунтян. Підійди до нас, Галю!»

Як виявилося, ця Галя, емігрантка з Чернівців, жінка на вигляд трохи молодша за нашого Володимира Федоровича, котра ще з дитинства марила мрією - побачити, як то кажуть, в живу свого кумира Володимира Мунтяна. І ось через десятиліття її мрія збулася. Коли вона почала розповідати про це Володимиру Федоровичу, той не зміг стримати сліз...

Олексій Семененко

www.fcdynamo.kiev.ua

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер