- Думаю, фільм про Лобановського вийшов правдивим. Багато чого ще не показали. Я з ним працював, і були такі моменти, коли він посміхався і, коли замислювався. З упевненістю можу сказати, що він був великим психологом - говорити з футболістами так, як він, більше не міг ніхто. Я в своїй тренерській роботі навіть не намагався його повторювати - це просто неможливо. Якось після закінчення тренування він викликає футболіста і каже йому: «Збирайся, йди додому, ти не готовий до завтрашньої гри». Хлопець відповідає: «Та я готовий, Васильович, завтра такий важливий, відповідальний матч!». Лобановський: «Ні, ні, їдь до дружини, напевно ти думками там. Так тренуватися не годиться». Хлопець іде, Валерій Васильович каже: «Він повернеться через 15 хвилин». І правда, повертається, просить: «Валерій Васильович, залиште мене на завтра, я гризти землю буду», він відповідає: «Ось таким ти мені потрібен». Хто ще міг би так мотивувати?
- Для вас він були одним, і соратником, і товаришем. Вам важко було дивитися цей фільм?
- Я кілька разів навіть заплакав - його немає, він рано пішов, хотілося б, щоб він пожив довше. Він любив футбол, піднімав його. Шкода, що так вийшло, але пам'ять про нього залишилася на століття.
- Чи можливо принципи Лобановського застосувати до сучасних футболістів?
- Можливо, якщо працювати лише з нашими футболістами, українцями, без легіонерів. Коли ми працювали разом, тижні за два до його смерті він мені сказав: «Йожеф, ти знаєш, я, напевно, буду закінчувати, буду йти. Я не розумію іноземців. Те, що їм каже перекладач, - це зовсім не те». І це було правдою: те, що і як говорив він, не міг передати жоден перекладач. Він всім керував і до кожної людини знаходив свій підхід, знав, кого з гравців потрібно погладити, а кого посварити. Правильно сказали в фільмі, що на теоретичних заняттях, під час розбору гри або установки, словом, в присутності команди, він ніколи не лаяв, а говорив загалом. А ось, коли викликав до себе, один на один, міг все висловити. Таким був Лобановський.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
