Матч із запорізьким «Металургом» став особливим для 17-річного півзахисника «Динамо» Владислава Калитвинцева, який проводив свій перший матч за основний склад. Дебют вийшов цілком вдалим – Влад відзначився голевою передачею, коли Мілевський забивав другий м’яч. Але за його власним визнанням, спочатку він дуже хвилювався.
- Мандраж, дійсно, був присутній, – не став приховувати юний дебютант. – Хотілося не зіпсувати гру і чимось відзначитися на полі. Вдалося віддати голеву передачу, значить, напевно, можна вважати, що зіграв вдало. Перед матчем тренер сказав, щоб я не хвилювався, брав гру на себе, обігрував суперників, одним словом, грав, як умію, а партнери допоможуть. Прагнув не тушуватися перед більш досвідченими гравцями. Між дублем і першою командою різницю відчув. Перш за все, це стосується швидкості – в основному складі потрібно все робити значно швидше. Але я був до цього готовий, адже на зборах вже грав у першій команді.
- На літній збір вирушиш у складі команди Газзаєва?
- Гадаю, так. Але спочатку в нас буде місяць відпустки. Збираємося 11-го червня, потім медогляд і від’їзд на збір. Хотілося б у наступному сезоні частіше виходити на поле, але все буде залежати від мене самого.
* * *
Напевно, більше за всіх за Влада хвилювався його батько – тренер збірної України і «Динамо-2» Юрій Калитвинцев. Він із завмиранням серця спостерігав за матчем із VIP-ложі. Не дивно, що його переповнювали почуття. Після матчу Калитвинцев-старший поділився ними з кореспондентом клубного Інформвідділу.- Зізнаюся чесно, коли розпочався матч, я його дивився очима не тренера, а батька. Дуже хвилювався. Чудово пам’ятаю себе, коли в такому ж віці вперше вийшов на поле за команду майстрів волгоградського «Ротора». Тільки різниця в тому, що я дебютував за команду першої ліги, а Влад – за «Динамо», одну з найкращих команд в Європі. Тому я, як ніхто інший, розумію, що відчував син, виходячи на поле. Було видно, що перші 10-15 хвилин він хвилювався, але потім відчув себе своїм на полі, і це не лише через те, що вдалося віддати дуже хорошу голеву передачу.
- Здалося, що він абсолютно не губився на тлі більш досвідчених партнерів…
- Це завдяки Валерію Георгійовичу, який брав Влада взимку на збори і давав можливість працювати з першою командою. Тому новачком його назвати не можна, син знав багато хлопців, як і вони його. Завдяки підтримці старших партнерів йому було не так важко. У таких матчах якість гри відходить на другий план, мене більше хвилювала психологія.
- Влад упорався?
- Із психологією – так, а ось із грою не дуже. Але це лише перший матч, ще все попереду.
- Але він старався, як міг…
- У цьому плані Влад достатньо дисциплінований, тому, справді, щосили прагнув виконати установку тренера. Вийшло це чи ні – друге питання. Але в цьому відношенні на нього можна покластися.
- Перед матчем ви йому казали якісь напутні слова?
- Звичайно, адже, повторюся, чудово розумів його стан. Сказав, щоб він виконував те, чого вимагав від нього тренер. У нього були хороші партнери, тому не мало бути важко. Найголовніше – не здригнутися.
- А після матчу вдома критикували його чи хвалили?
- Ви знаєте, ми взагалі мало розмовляли про гру. Я просто привітав його з дебютом, син же пошкодував про те, що сезон уже закінчився.
- Коли Влада замінили, йому аплодував весь стадіон. Ви звернули на це увагу?
- У цей момент у мене були сльози на очах.
Світлана Полякова, Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
