Краватку з вже зав'язаним вузлом хлопці з гуртожитку принесли. Провівши потім ще не один рік у київському «Динамо» часів Лобановського, Володимир Безсонов, якому сьогодні виповнюється 55 років, назавжди увійшов до золотого літопису гравців клубу, ставши своєрідним еталоном футболіста-універсала.
- Душа одного просила: грати! У 77-му мені було 19 років – я став чемпіоном СРСР. У перших іграх Лобановський казав: «Зроби так, щоб Сьоміна видно не було на полі, нехай і тебе не буде. Але якщо ще щось вигадаєш – клас... Спочатку в мене, молодого й витривалого, була вузька спеціалізація. Плюс величезне бажання.
- Із подачі Валерія Васильовича Лобановського вас почали називати універсалом – у пресі це слово незмінно стояло поруч із прізвищем Безсонов. Глядачі особливо любили вас за те, що у футболі ви могли практично все – зіграти як у захисті, так і в півзахисті, нападі, причому однаково надійно, успішно...
- Сучасний футбол не стоїть на місці, він рухається вперед та вимагає від гравців універсалізму. Якщо кожен із них може замінити один одного, перемогти таку команду непросто... Ми з Лобановським часто говорили про те, де використати мене сьогодні, а де завтра. Журналісти Валерія Васильовича не любили, багато критикували, й ми обговорювали з ним кожну статтю – він питав, як я, капітан «Динамо», ставлюся до тієї чи іншої публікації. Так, Лобановського дорікали, що в мені він убив великого форварда... На що я відповідав: якщо можу бути корисним на будь-якому місці, значить, моя майстерність вища, ніж у того, хто здатний робити щось одне. Тому в нас із Васильовичем була домовленість: де потрібно, там і буду грати...
- Але душа-то більше схилялася до атаки?
- Ні, не можу так сказати – й до оборони теж. Міг бути як крайнім захисником, так і центральним: головне – приносити користь команді.
- Чи важко було виконувати навантаження, які давав Лобановський?
- Будь-яке навантаження вимагає завзятості й терпіння. Потрібно відкласти в голові, що ти повинен готувати себе до перемоги. Щоб виграти, потрібно себе добре налаштувати. Якщо ж з'являється думка, як би зіскочити, потім буде ще важче.
- Лобановський про вас одного разу сказав: «Безсонов – людина, яка віддає більше, ніж у ньому закладено».
- Правильно! Лобановський для мене – нескінченність. Такі слова знаходив, що не можеш, а біжиш.
- У розмовах із молоддю згадуєте його?
- Ні. Нехай читають книги, вивчають історію, якщо хочуть. Від моїх оповідань про футбол вони грати не навчаться. Тепер зовсім інші принципи.
- Багато гравців «Динамо» згадують, що спочатку в Києві мешкали саме у вас вдома.
- У мене й Баль жив, поки не отримав свою квартиру, й Дем'яненко, і Протасов, і Литовченко з родиною.
- Київські лікарі нарахували за вашу кар'єру близько 80 травм! Не замислювалися: чому так багато?!
- Напевно, ліз я частіше не туди, куди потрібно. Єдиний сезон у мене пройшов без травм – у 80-му. Відіграв усі матчі без замін – що в «Динамо», що в збірній. Так, шрамів на ногах вистачає. Тільки коліно оперували чотири рази. Але це все дрібниці...
- У 86-му в матчі з «Торпедо» ви зламали два шийних хребця. Після такого люди пересуваються в інвалідному кріслі, а ви на поле змогли повернутися. Як?!
- Зіткнення, боротьба за м'яч, невдало впав... Біль дозволяв грати, заміну просити не став. Так до фінального свистка й добігав. А ввечері в потязі добряче прихопило. Голову не міг повернути. У Києві довго по лікарнях возили, робили знімки. Лікарі були одностайні – перелом третього й четвертого шийних хребців. Одягнули гіпсовий «нашийник». Місяць його не знімав.
- Ваша фраза: «Коли в мене щось болить, я бігаю від свого штрафного майданчика до центрального кола. Коли ж здоровий – від одного штрафного майданчика до іншого»…
- У бою температуру не вимірюють. Вийшов на поле – з тебе попит по максимуму. Або залишайся в запасі.
- Чи замислювалися над тим, що час минає й він невблаганний?
- Нормально до цього ставлюся. Нам дане життя, й потрібно намагатися дарувати щастя іншим, робити все, щоб було більше любові.
Із ювілеєм Вас, Володимире Васильовичу!
Юбилей, как медаль,
И как орден заслужен,
Нашу жизнь украшает
И очень всем нужен!
В этот день ты - сосуд,
Пусть любовь в тебя льется,
Пусть она, как вино,
Через край перельется!
