Ось і ті якості, з якими прийшов і пішов із великого футболу легендарний динамівський капітан Віктор Колотов, були закладені в нього ще на неусвідомленому, генетичному рівні.
- Його батька поважали як фахівця і дуже добру людину. А Вітя, як це не дивно, навіть молотка в руки не брав! – згадувала свого часу дружина Колотова Олена. - Ви бачили, які у нього були довгі пальці? Я впевнена, якби його віддали в музичну школу, він міг би стати другим Ойстрахом... Взагалі, за що б він не брався, одразу ставав першим. Ймовірно, був вродженим спортсменом-багатоборцем: не пам'ятаю випадку, щоб він у чомусь програвав, починаючи від пінг-понгу і закінчуючи великим тенісом і волейболом. А плавав як риба: Волгу туди і назад «махав» на одному диханні!..
Капітанська пов'язка звалилася на нього, немов грім серед ясного неба. Він звик вважати себе рядовим футболістом, скромно і чесно робити свою справу, і раптом... Реакція на довіру хлопців була очікуваною. Він не став покрикувати на партнерів, не напускав на себе важливий вигляд, не говорив менторським тоном. Капітанство Колотов розцінював як необхідність бути прикладом у житті, на тренуваннях та у грі.
Сам Валерій Васильович Лобановський вважав, що діапазон гри Віктора Колотова неповторний!
- Все він робив настільки правильно і вчасно, що вболівальники на трибунах з першого матчу зарахували футболіста в улюбленці, не переставали диву даватись. Зробивши передачу, коротку, середню, довгу, він стрімголов летів до воріт. Його зупиняли, пхали, відштовхували, але він був нестримний, і завжди прагнув до максимальної мети - бути першим біля м'яча після передачі партнера і забити. Про працездатність Колотова ходили легенди. Жартівники стверджували, що, якщо потрібно, він і третій тайм відіграє, і четвертий, причому з тією ж невтомністю, як і перші два. Але була помічена одна характерна деталь. Якщо зазвичай футболісти намагаються зберегти хоч якісь крихти сил, то Колотов за півтори години викладався весь, без залишку, іноді доводячи себе до стану крайності...
Після гри з «Ейндховеном» у Києві – високого рівня (першого півфінального матчу на Кубок володарів Кубків УЄФА 3:0 – прим.ред.) і великої напруги, коли навіть ми з Олегом Базилевичем не могли стояти - ноги не тримали, з душової вийшов Колотов, оглянув усіх уважно і запитав у тиші: «Так вони нам забили чи ні?». Хтось із хлопців, здається Володя Мунтян, вигукнув: «Ну ти даєш, Вітьок! Заспокойся, все залишилося, як було - 3:0 на нашу користь. Якщо, звичайно, суддя не приписав їм гол у протоколі». «Зрозуміло», - незворушно сказав Колотов і знову пішов у душову.
* наведені витяги з книги Валерія Лобановського «Нескінченний матч»
Copyright © FC Dynamo Kyiv
