Зараз він тепло згадує роботу з Валерієм Лобановським, своїм головним тренером та вчителем у футболі.
-Я не рахував, скільки років минуло з дня смерті Валерія Васильовича. Для мене він завжди живий, адже це мій учитель. Доки я на цій землі, він житиме в моїй душі.
- Часто згадуєте про нього, звертаєтеся подумки?
- Знаєте, іноді він навіть сниться мені. І найчастіше не в життєвих ситуаціях, а під час матчів, в якихось спортивних епізодах. Як правило, сниться хороше, коли він радіє або щось підказує. Це частина мого життя, яка нікуди не зникає.
- Яким Ви запам’ятали Валерія Васильовича, якими якостями він виокремлювався?
- Спочатку запам’ятав його дуже жорсткою людиною. Але з віком почав розуміти, що він дає не лише футбольну школу, а й школу життя. Я досі вдячний йому, що ніколи нікуди не спізнювався, з цим у нас у команді було суворо – хвилина запізнення коштувала 100 карбованців штрафу. Такий підхід привчав до дисципліни. Також один із головних принципів Лобановського полягав у тому, що коли ти дав комусь слово, то маєш його дотримати.
- Ви не з першого разу погодилися перейти до «Динамо». Що в підсумку зіграло вирішальну роль? Особистість тренера?
- Не лише. Мене протягом шістьох років кликали до Києва, але я поставив собі планку: «У «Динамо» я маю грати лише в основному складі, а не в дублі». Для цього потрібно було закріпитися в «Шахтарі», на що пішло шість років. Лише після цього я став гравцем «Динамо».
- Чи правда, що Лобановський звертав увагу не лише на футбольні якості гравця, а й на людські?
Таке було. Тому він і підбирав колектив, у якому кожен мав би сильний характер та вмів жити в соціумі. Якщо хтось випадав, він не міг заграти в нашому колективі, яким би футболістом він не був.
- Сьогодні біля могили Валерія Васильовича зібралося багато хлопців із «Динамо-2», молодіжної збірної, котрі просто не могли знати його особисто. Наскільки важливо, щоб вони пам’ятали історію?
- Недарма існує прислів’я: «без історії немає майбутнього». Я вважаю, що це дуже добре, коли молоді хлопці шанують пам'ять видатного тренера. Для них важливо хоча б просто постояти поруч із людьми, які його знали, отримати якийсь досвід.
- На десяту річницю дня смерті Лобановського до його могили та пам’ятника прийшло багато людей…
- Доки буде місто Київ та житимуть у ньому кияни, Лобановський нікуди не подінеться з їхньої пам’яті. Це наша історія. У того, хто її забуває, немає майбутнього.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» Київ
