До 60-річчя від дня народження Василя Аркадійовича Євсєєва.
Ви знайдете його, усміхненого та життєрадісного, на багатьох командних знімках «Динамо». Тому що Василь Євсєєв був важливою частиною тактичних побудов команди Лобановського, яку в 80-х визнавали однією з найкращих у Європі. Представник уславленого покоління чемпіонів, він пройшов типовий, але разом із тим неповторний шлях у футболі. Здавалося, після завершення виступів міг передавати свій досвід молодим, вдало почав тренерську кар’єру. Проте на 47-му році пішов із життя. Сьогодні – день пам’яті Василя Євсєєва. Можливість згадати щасливі часи його виступів і віддати належне хорошому, професіональному футболісту та тренеру.
Василь Євсєєв народився 30 серпня 1962 року в Луганську. Зростав у робітничій родині – батьки працювали на залізниці та будівництві, проте підтримали сина, коли в його життя ввійшов футбол. Вася застав найбільш славні часи «Зорі» – чемпіонство, єврокубки. Подавав м’ячі на тих матчах і в 10 років пішов у футбольну секцію. Перший тренер Євсєєва – колишній форвард луганського клубу Валентин Степанович Гришин – проводив відбір юних футболістів і Васю вибрав чи не єдиним серед усіх хлопчаків, які прийшли з його двору на перегляд.
Тодішня луганська школа футболу – це, один за одним, Ігор Гамула, Олександр Заваров, Володимир Юрченко, за ними – Сергій Юран і Віктор Онопко. І таку компанію Євсєєв, м’яко кажучи, не псував. Тренери вважали його в футболі тільки відмінником – Вася міг закрити 4-5 позицій без втрати якості. Будучи за всіма даними центральним захисником, без проблем міг підстрахувати в випадку потреби і на флангах, і вище. Охоче виконував будь-яку роботу – від персонального нагляду за особливо небезпечними форвардами до відповідальності за організацію редутів. «Перший помічник тренера на полі», – краще і не скажеш.
Не дивно, що в усіх своїх вікових категоріях Василь Євсєєв був збірником – області, республіки, країни. Виступав на всіх основних юнацьких змаганнях. Отримав виклик у юнацьку збірну СРСР від Бориса Ігнатьєва – а там грали Яковенко, Михайличенко, Литовченко, Родіонов, Брошин, Мхітарян-старший і багато інших легендарних особистостей свого покоління. Авторитетний луганський історик футболу Юліан Шкіров відзначав: «Євсєєв ставав переможцем юнацького турніру «Анапа-77» на приз ДСТ «Спартак»; займав другі місця в складі команд «Сатурн» в 1973 році і «Спартанець»; два роки по тому в республіканських фіналах на призи клубу «Шкіряний м'яч»; в складі збірної України став срібним призером Кубка ЦК ВЛКСМ «Юність». Ще з юнацьких років виділявся непересічними діями в обороні».
У 1979 році Василь Євсєєв почав грати за дубль «Зорі», а через рік уже дебютував у першій клубній команді. 8 серпня 1980 року «Зоря» приймала свердловський «Уралмаш» у календарному матчі Першої ліги. Провідний захисник Малигін травмувався, і Вадим Добіжа розсудив по-тренерськи: ризикнув виставити талановитого хлопця, хоч йому ще й не виповнилося 18-ти. І Вася відіграв спокійно, господарі виграли 1:0.
«Деяка пікантність ситуації полягала в тому, що мене відразу поставили на позицію останнього захисника - ліберо, як зараз кажуть, а поруч ще грали "останні з могікан": чемпіони-72 Малигін, Ігнатенко. І я, хлопчисько, повинен був цими зубрами командувати на поле. Це створювало певні складнощі, тому що підвищити голос на кумирів дитинства я за складом характеру Ніяк не міг. Мовчки підчищав ігрові огріхи партнерів», – згадував Василь Аркадійович, уже досвідчений футболіст, той дебют. За свій шанс він зачепився і стабільно почав грати в основному складі досить досвідченої команди з захисниками, які інколи годилися йому в батьки. 81 матч у чемпіонаті та 5 – у кубку провів за луганців Євсєєв за 1980-82 роки.
За молодими гравцями в нижчих лігах пильно стежили всі клуби «вишки». Приїжджали в «Зорю» емісари московських «Динамо» та «Торпедо», ЦСКА розраховував «заарканити» футболіста через призов. Але найкраще тему обов’язку перед вітчизною використало «Динамо». Євсєєву пообіцяли влаштувати службу внутрішніх військах, і вже після курсу молодого бійця військову форму Василь змінив на синьо-білу амуніцію київського клубу. Так само в ті роки динамівцями стали такі луганчани, як Бережний, Журавльов, Сорокалєт, Заваров, пізніше – вже згадані Онопко з Юраном.
Валерій Лобановський, який помітив і запрошував Євсєєва, на той момент покинув клуб заради роботи в збірній. Але Морозов, який замінив ВВЛ, продовжував його курс і вірив у захисника. В жодному із своїх п’яти динамівських сезонів Василь не грав менше 15 матчів за чемпіонат, зі всіма турнірами зазвичай виходило під 30. Але ось цей універсалізм, готовність закрити будь-яку позицію, створювали стереотипне враження запасного, резервіста. Насправді ж такі гравці, як Євсєєв, необхідний і в певному сенсі незамінний атрибут будь-якого успішного клубу. Морозов побачив у ньому талант персональника – рідко який підопічний Василя міг сказати, що мав свободу дій під його наглядом. Лобановський цінував Євсєєва за готовність зіграти в матчі будь-якого рівня відповідальності на всій ширині захисного плацдарму – хоч із першої хвилини, хоч і з лави запасних. «Залізний Вася», – так його прозвали в «Динамо». І це прізвисько, від якого чується повага.
«Мені чомусь запам'яталася забавна словесна перепалка з Федором Черенковим, яка трапилася після нашого матчу зі "Спартаком". Федір тоді був в повному порядку, на піку кар'єри, грав і за клуб, і за олімпійську, і за першу збірні. Але я його в тій грі закрив наглухо, і коли ми йшли після матчу в роздягальні, Черенков зло запитав у мене: "Ти вважаєш, що сьогодні грав в футбол?" На що я відрізав: "А ти - грав?"», – пригадував Євсєєв, через цей короткий діалог пояснюючи саму суть гри захисника.
«Холоднокровний і уважний, технічно і коректно діяв у відборі м'яча, вміло справлявся із завданнями по персональній опіці суперників… Захисник, що володіє високими бійцівськими якостями. Сміливий, рішучий, самовідданий, добре підстраховує товаришів по обороні», – характеризували Василя Євсєєва сучасники. За «Динамо» впродовж п’яти сезонів він провів 94 матчі в Вищій лізі, 11 в Кубку СРСР, по 8 - у єврокубках і інших турнірах. Став дворазовим чемпіоном СРСР (1985, 1986) і володарем Кубка (1985, 1987). Виступи Василя були оцінені почесними званнями – Майстер спорту СРСР (1985), Майстер спорту міжнародного класу СРСР (1986). Це ж покоління переможців Кубка володарів кубка…
Будучи гравцем досить високої кваліфікації, Євсєєв розумів, що в «Динамо» все ж недоотримує ігрової практики. Хотілося, напевно, дорости і до збірної – в якій грали практично всі його одноклубники, рівень яких Василь безперечно витримував. Та й позиція ліберо, запропонована Лобановським, не дуже підходила для звиклого до персонали досвідченого футболіста. Кликали «Нефтчі», «Дніпро», «Чорноморець» і навіть рідна «Зоря». Була пропозиція і від клубу, який сподівався кинути виклик асам. А тому сезон 1988 року розпочав уже в «Шахтарі». Там за чотири роки зіграв 109 матчів, розкрив у собі талант підключень до атак – забив 5 м’ячів. От тільки бажаних титулів перспективна команда не здобула – кубковий характер на той момент не приносив «Шахтарю» таких трофеїв, як у попередні десятиліття.
Коли ж СРСР задихав на ладан, усі провідні футболісти почали збиратися за кордон. Василь Євсєєв також встиг відчути «легіонерського хліба» – Ізраїль, Росія, а були й більш екзотичні варіанти… За п’ять пізніх років своєї кар’єри він змінив вісім клубів – «Маккабі» (Хайфа), «Евіс» (Миколаїв), «Текстильник» (Камишин), «Буковина» (Чернівці), «Нива» (Вінниця), «Уралан» (Еліста). У 1993 році навіть ненадовго повертався в столичний клуб – правда, в «Динамо-2». Можна впевнено сказати, що, як футболіст, Василь Євсєєв недоотримав уваги та ігрової практики. Рідко знайдеш настільки збалансованого, стабільного та надійного гравця. Готовність у будь-який момент зіграти на належному рівні, закрити діри в обороні, зіграла з ним злий жарт – хоч і дозволила пограти за найкращу команду країни й здобути великі трофеї.
Від 1997 року в штабі Павла Яковенка Василь Аркадійович почав свою тренерську роботу. Після відходу київського одноклубника продовжив роботу з Віталієм Шевченком. У 2001 році на два з половиною сезони став помічником Василя Баля в штабі «Ворскли». Потім працював у структурі ЦСКА й «Арсеналу» – бувало, й очолював ці команди, частіше працював із добре знайомим Олександром Заваровим. Футболісти, які працювали з Євсєєвим, відзначали його доброту, професіоналізм і сумлінність у роботі. Не було сумнівів – ледве не кожен одноклубник, який би надалі приймав клуби УПЛ чи закордонних чемпіонатів, обов’язково згадав би про Василя Євсєєва, мріючи про такого помічника.
Проте в якийсь момент Євсєєв припинив відносини з «Арсеналом», після контракту залишався поза футболом. 26 червня 2010 на Березняках прозвучала жахлива новина – чоловік випав із висотки. Правоохоронці, прибувши фіксувати смерть без видимих ознак насилля, констатували – загинув відомий футболіст і тренер. Найстрашніше – невдовзі і його син Євген, досить-таки перспективний молодий футболіст, який залучався в молодіжну збірну й міг би собі ще багато років пограти на хорошому рівні, загинув у автокатастрофі. Страшна сімейна трагедія, біль, який не загоїти. Напевно, найкраще зараз просто взяти хвилину мовчання.
І знову подивитися на ті щасливі обличчя на командних фото та в відеохроніці. Він був гідним представником великої команди – Василь Євсєєв. І майбутні покоління вболівальників «Динамо» також будуть пам’ятати це ім’я, не просто рядок у біографії великих перемог, а гідного та славного їх учасника.
