Докладніше про виступ в Маріуполі розповів тренер групи 14-річних хлопців Валерій Кінашенко.
- Незважаючи на те, що команда в підсумку посіла друге місце, я би все ж таки оцінив виступ із позитивного боку. Це стосується, перш за все, якості гри. Перед участю у фінальному турнірі ми налаштовували хлопців, щоб вони не замислювалися над тим, яке місце ми в результаті посядемо, а щоб намагалися показати те, чого їх навчали. У нашій команді зібрані футболісти, яким більше подобається створювати, і я впевнений, що це прагнення необхідно підтримувати й розвивати. Питання дефіциту гравців творчого плану в нашому футболі стоїть дуже гостро, тому якщо вони вміють грати в хороший футбол та демонструють це на поле, то ми намагалися налаштовувати їх, щоб більше часу проводити в атаці. У той же час я не кажу, що в нас слабка лінія оборони – біля своїх воріт хлопці також дуже добре поралися, незважаючи на велику кількість пропущених м’ячів (п’ять у трьох матчах – прим.)
- У той же час від «Металіста» команда зазнала поразки з великим рахунком (0:3 – прим.). Із чим це пов’язано?
- Одне можу сказати напевно – «Металіст» не був на голову сильніший за нас. Сталося так, що дуже багато моментів, особливо в першому таймі, ми не реалізували, як, до речі, й у матчах із «Іллічівцем» та BRW-ВІК. Але в цих двох матчах ми виграли, нехай і з мінімальною перевагою (двічі по 2:1 – прим.), що ніяк не відображає розвиток подій на полі, то в матчі з харків’янами підсумковий рахунок для нас невтішний. Такий елемент, як завершення атак, у нас поки що дуже сильно накульгує, незважаючи на те, що ми приділяємо цьому аспекту багато уваги в тренувальному процесі. Не можна марнувати моменти, які ми створюємо! Але, зрозумійте, у своїй зоні чемпіонату ДЮФЛ чи першості Києва ми можемо створювати за матч по двадцять моментів, із яких п’ять-шість втілюються в забиті м’ячі, й у цьому випадку проблема реалізації не так помітна. А от на вищому рівні, як, приміром, у фінальній частині ДЮФЛ, такого нам уже не дозволяють.
Для нас поразка – немов надзвичайна подія. Підсвідомо ми не очікуємо, що можемо десь програти, оскільки суперники не можуть чинити нам належного опору. В інших же територіальних групах вища конкуренція – наприклад, ті ж «Металіст» та «Іллічівець» вийшли до фінальної частини, залишивши позаду себе донецький «Шахтар». На відміну від нас, у них присутній рівень змагальної напруги, тому, можливо, у фінальному турнірі й були припущені якісь помилки.
Я не хотів би виокремлювати когось, але у нас є один футболіст – Ілля Терещенко, який у чемпіонаті ДЮФЛ та першості міста забив у цьому сезоні близько 35 м’ячів. Перед самим від’їздом, буквально за десять днів, він під час гри отримав травму – зламав ключицю, і вибув на два місяці. У зв’язку з цим ми змушені були брати нападників, яких нам порекомендували селекціонери. Хочу зазначити, що були рекомендовані непогані хлопці, але, на жаль, відразу вписатися до гри нашої команди вони не спромоглися. Тому, гадаю, якби у фінальному турнірі грав Терещенко, свої три-чотири м’ячі він забив би обов’язково. Із ним ми виглядали би ще сильнішими, плюс, нам трохи не пощастило.
Загалом же можу сказати, що в усіх трьох іграх мені та Віталію Григоровичу (Хмельницькому – прим.) не соромно було за своїх вихованців. Те, про що ми їх просили, на полі було присутнім. Якщо ж налаштовувати хлопців на результат, то необхідно обирати й відповідну тактику. А це вже ближче до дорослого футболу. Індивідуально нам дуже складно виховати футболістів, якщо ми не будемо надавати їм певну свободу дій. Добре, коли тішить як гра, так і результат. Але футбол не завжди логічний. Також хочу зазначити, враховуючи, що змагальний графік був складним, хлопці проявили характер, волю до перемоги, незважаючи на те, що доводилося грати за спекотної погоди, після важких навантажень.
- Для ваших вихованців це було великим випробуванням, адже вони вперше брали участь у фінальному турнірі ДЮФЛ. Чи був присутній перед від’їздом до Маріуполя певний мандраж?
- Можливо, певне хвилювання й було присутнім, але це не було відчуттям паніки. Хлопці були впевнені у своїх силах. За якістю демонстрованої гри вони самі бачили, що коли грають у футбол, супернику дуже складно протистояти ним. У всіх матчах фінального турніру в перших таймах ми опановували себе швидше, ніж наші суперники. Чесно кажучи, це стало для мене одкровенням, адже зазвичай діти завжди нервують. А тут вистачало хвилин десяти, щоб упоратися з нервами, після чого заспокоювалися та грали у футбол.
Додам, що у нас команда за своїми антропометричними даними поступалася всім суперникам, які грали проти нас. Але якраз це й додає оптимізму. М’язова маса з роками зросте, а от навчити футбольному інтелекту до 16-17 років набагато важче. Потрібно не шарахатися, а рухатися в обраному напрямку, оскільки для них це дуже важливо у плані розвитку футбольної індивідуальності.
