«Можна сказати, вам пощастило з вибором дня для інтерв'ю, зараз у мене рідко буває вільний від відновлення вечір», – посміхаючись, почав розмову Валерій, який, до речі, виявився цікавим співрозмовником. Окрім інтерв'ю, на футболіста чекала фотосесія для офіційних клубних сторінок ( Facebook, ВКонтате), тож зустріч виявилася досить тривалою. Однак Валерій витримав її з честю, лише пожартувавши по завершенні: «Немовби сьогодні побував на другому тренуванні».
- Валерію, з відновлення й почнемо. На якому етапі воно зараз? Як зараз виглядає твій звичний розпорядок дня?
- Зараз у мене вже починається робота на полі. Оскільки основна команда перебуває на зборі в Іспанії, я підлаштовуюся під «дубль». Тренування у команди починається о десятій годині, ще хвилин сорок перед її початком я розігріваюся у тренажерному залі. Потім іду на поле та працюю з м'ячем під керівництвом тренера з фізпідготовки. Після цього повертаюся до тренажерної зали, де працюю ще годину-півтори. Це ранкове тренування. В обід я відпочиваю, набираюся сил, а години з четвертої до шести-семи займаюся в залі. Час залежить від комплексу вправ. Такі вечірні тренування в мене переважно через день.
- На тренуваннях «дубля» встигаєш зрозуміти тренувальний процес?
- За самопочуттям я можу провести розминку разом із командою. Звичайно, мені, як новій людині у структурі клубу, все цікаво, але зараз у мене багато сил витрачається на відновлення, тому буду детальніше намагатися зрозуміти гру команди, вже коли буду почуватися на всі сто відсотків.
- Чи легко тобі далося рішення підписання контракту з «Динамо»? Чи спілкувався ти з головним тренером «Динамо»?
- Можливо, скажу банальні слова – звичайно, коли нового футболіста беруть до команди, особливо такої, як «Динамо», то в будь-якому випадку всі деталі обговорюються і з тренером, і з президентом. Звичайно, розмова була. Я знаю, що мені потрібно робити та які до мене вимоги. Просто на даний момент для мене головне – повністю відновитися, щоб потім не було жодних проблем зі здоров'ям. Я впевнений, що я здатний принести користь «Динамо», буду бойовою одиницею. Для цього потрібен лише час.
- Що для тебе значить футбольний клуб «Динамо»? Ти вболівав за «біло-синіх» у дитинстві?
- Звичайно! Я навіть пам'ятаю, як у дитинстві ми їздили на гру ще на старий «Олімпійський», до реконструкції. Це був матч плей-оф чемпіонату світу, Україна – Німеччина (10 листопада 2001 року – прим. авт.). Наша збірна тоді зіграла 1:1. Ще пам'ятаю фінальну частину ДЮФЛУ на «Олімпійському», мені тоді навіть пощастило забити гол! Спогади найяскравіші. За «Динамо» всі вболівали, й я в тому числі. Для мене це колосальна історія. Тому не мав жодних сумнівів під час підписання контракту.
- Чи були в тебе кумири в дитинстві серед знаменитих футболістів?
- Зрозуміло, коли я був маленький, у всіх на слуху була пара Ребров-Шевченко. Звичайно, всі намагалися брати з них приклад. Але ще у мене в дитинстві була футболка з восьмим номером на спині, під яким у «Динамо» грав Валентин Белькевич. Я з юних років грав у середині поля, тому він був для мене головним кумиром.
- Чи бачиш ти себе на інших позиціях, крім опорного півзахисника? На яких ще позиціях довелося пограти свого часу?
- Я відштовхуюсь від того, де бачить мене тренер, а не де я бачу себе сам. Звичайно, основна моя позиція на полі – опорний півзахисник, але я можу успішно діяти й на деяких інших позиціях. Головне при цьому приносити користь команді. Зіграти можна всюди, навіть на воротах постояти, але питання в тому, як (посміхається). Юрій Максимов у «Кривбасі» мене ставив і правим захисником, і лівим. За Севідова я грав лівим захисником та навіть атакуючим півзахисником. У «Дніпрі» я розкрився вже в ролі опорного півзахисника, тому зараз вважаю цю позицію своєю основною.
- У «Динамо» на роль опорного півзахисника зараз переважно претендують Сергій Рибалка, Радосав Петрович, тепер додалися ти та Микита Корзун. Що скажеш про таку конкуренцію?
- Я не називав би партнерів по команді конкурентами, адже ми всі робимо одну спільну справу. До того ж, я поки не знаю, на яку позицію мене визначить тренер. Звичайно, всі хлопці сильні, переважно зараз опорним грає Сергій Рибалка, його гра вражає, він прогресує, виглядає органічно в команді. У будь-якому випадку, рішення щодо складу приймати не нам, а тренерам.
- Що скажеш про нинішній стиль, структуру гри «Динамо»? З роллю «відтягнутого» плеймейкера за відсутності яскраво вираженої «десятки» вже десь доводилося зустрічатися?
- Загалом, можна сказати, що в минулому сезоні, аж до фіналу Ліги Європи, подібну схему часто застосовував і Мирон Маркевич у дніпропетровському «Дніпрі». Тобто опорному півзахиснику потрібно було багато рухатися, переміщатися, активно починати атаки, грати в пас, бути сполучною ланкою між захистом та атакою. Тож певні навички у цьому в мене є.
- Влітку минулого року, у грі першого кола проти «Динамо», ти забив гол. Які спогади від тієї гри та враження загалом від матчів проти «Динамо»? Непросто протистояти команді Сергія Реброва?
- Звичайно, в матчах проти «Динамо» завжди хочеться проявити себе. Ці ігри – як дербі, адже обидві команди завжди перебувають у лідерах. У тій грі мені здавалося, що ми могли дотиснути киян та уникнути поразки в тому матчі. Але не склалося. Звичайно, я був дуже радий забитому м'ячу, тим паче гол вийшов дуже хорошим.
По іграх із «Динамо» можу сказати, що ця команда завжди грає дуже дисципліновано, кожен гравець чітко знає та виконує свої функції на футбольному полі. Протягом усього матчу команда дотримується своєї структури. Проти «Динамо» завжди важко грати.
- Які найяскравіші моменти у своїй кар'єрі можеш пригадати?
- Насправді, таких моментів дуже багато, й кожен із них по-своєму яскравий. Відразу все й не згадати. Один подібний момент стався зі мною у 20 років, коли я грав за ФК «Львів».
Ми вийшли до Прем'єр-ліги. Пам'ятаю, ми ще були на зборах, коли став відомий календар перших турів. Коли ми побачили, що починати сезон нам доведеться зустріччю з «Шахтарем», у нас був легкий мандраж. Але гра склалася для нас вдало, я забив класний гол ударом із дальньої дистанції, можна сказати, закрив усі питання в цьому матчі (посміхається). Щоправда, у «Шахтаря» ще було багато моментів та нам десь пощастило.
- Фінал Ліги Європи згадуєш із позитивними емоціями або ні? Ти був замінений за рахунку 2:2, і відразу після цього «Севілья» забила третій гол...
- Звичайно, той фінал теж є одним із найяскравіших моментів. Скажу чесно, спілкуючись на полі з партнерами по ходу гри, ми всі сходилися на відчутті, що можемо виграти цей матч. Думаю, причина поразки в тому, що ми припустилися однієї-двох грубих помилок, яких не дозволяли собі припускатися протягом усього турніру. І суперник нас за це покарав.
- Який сезон вважаєш найкращим у своїй кар'єрі?
- Думаю, мій найкращий сезон ще попереду.
- Перебуваючи на контракті у «Дніпрі», тобі довелося багато поїздити по орендах. Як оціниш цей досвід?
- Вважаю, що кожна подія в житті – це досвід, який складається до скарбнички, й ти дорослішаєш та, найголовніше, стаєш мудрішим. За останніх два-три роки, після низки травм, я відчуваю, що став мудрішим, став холоднокровніше ставитися до деяких моментів у житті загалом та футболі зокрема. Переглянув своє ставлення.
- Певний період ти грав за луцьку «Волинь». Можна сказати, що пройшов школу Віталія Кварцяного?
- Звичайно! (Посміхається) Там багато моментів було цікавих, і сам Віталій Володимирович – людина цікава, мені це імпонує. Він такий, що може легко розлютитися, накричати. Бували навіть такі моменти, коли я йому відповідав. Не зі злості, просто висловлював свою точку зору. Але наприкінці тренування обов'язково підходив до наставнику та вибачався. Пам'ятаю, одного разу він мені сказав: «Валера, у тебе є характер, мені потрібні такі футболісти!» Футбол є футбол, тут без емоцій не обійтися. Але йдеш із футбольного поля – і, як то кажуть, обнялися, потиснули один одному руки та пішли далі жити, тренуватися, жити футболом. Але на полі потрібно віддаватися, битися, якщо потрібно, навіть померти.
- Тебе кілька разів викликали до національної збірної. Напевно, найбільше запам'яталося протистояння з Францією за вихід на чемпіонат світу? Як вважаєш, чого тоді не вистачило нашій збірній, щоб зробити цей останній крок?
- Так, мені добре запам'яталися ці два матчі. Мені здається, в матчі-відповіді у нас не вистачило свіжості. Ще, можливо, не встигли перебудуватися або не очікували, що французи настільки додадуть порівняно з першою зустріччю.
- Хотілося тоді вийти на поле, дебютувати за збірну?
- Ще б пак! Я відчував, що перебуваю в хорошій формі. Я завжди готовий, і якби мені надали шанс, я би вийшов на поле та спробував відпрацювати не на сто, а сто двадцять відсотків.
- Як оціниш свої перспективи потрапити до збірної зараз? Чи є прагнення потрапити до заявки збірної на чемпіонат Європи у Франції?
- У мене завжди є прагнення. Коли ти з ранку до вечора працюєш, ти завжди віриш у краще. Робота додає впевненості у своїх силах. Головне – бути здоровим та продовжувати працювати. Шанс може з'явитися в будь-який момент, навіть коли ти його не чекаєш.
- Як ти отримав травму?
- Це було після паузи, пов'язаної з матчами збірних. Ми готувалися до офіційної гри, залишалося два дні. У нас було легке тренування, у звичайному ігровому моменті я пішов на випередження... А в «Дніпрі» є такий футболіст – Піко, фактурний, вагою під 90 кілограм. І так сталося, що він усією своєю вагою впав мені на коліно. Відчуття було, що я просто зламав коліно, але виявилося, що це була хрестоподібна зв'язка. Для мене це було випадковістю, по-іншому не назвеш...
- Потім була операція в Німеччині та тривале відновлення... Зараз воно проходить за графіком?
- Так, уже пройшло три з половиною місяці. Із самого початку, в перший місяць після операції, я підтримував зв'язок по телефону з реабілітологом Андре із Сербії, який перебуває на контракті у міланського «Інтера». У нього є свій реабілітаційний центр у Белграді, до речі, при мені туди приїжджали Андрій Ярмоленко та Євген Макаренко. Я там провів два місяці, з ранку до вечора ми з ним працювали постійно.
Тиждень тому я повернувся до України та продовжую працювати за програмою, яку він мені надсилає. Це буде тривати до того моменту, поки я не буду тренуватися в загальній групі. Як для такої травми та цього терміну, три з половиною місяці, я дуже добре почуваюся. Найголовніше, що я можу виконувати всю необхідну програму, не відчуваю дискомфорту в коліні, воно дозволяє працювати. Потрібно просто витримати необхідний час та продовжувати реабілітацію за графіком. Якщо це витримаю, повернуся на свій рівень, і навіть на більш високий.
- Тобі пропонували продовження контракту в «Дніпрі»?
- Думаю, з мого боку буде некоректно обговорювати контракти. Перед тим, як вирушити на реабілітацію, у мене була розмова з генеральним директором клубу Андрієм Стеценком, усе було узгоджено. Я попередив, що мій контракт закінчується, але й після його завершення клуб на мене з жодними пропозиціями не виходив, а я дотримуюся тієї позиції, що не повинен сам комусь нав'язуватися.
- Твій контракт розрахований на півроку з опцією продовження. Що для тебе особисто значать ці умови? Які цілі перед собою ставиш на ці півроку?
- Перш за все, мені потрібно повноцінно відновитися. Думаю, в квітні я в будь-якому випадку вже повинен тренуватися в загальній групі. За цей період я маю використати можливості, постати перед головним тренером у хорошій формі. Тоді, можливо, у мене з'явитися шанс проявити себе, зіграти. Влітку вже Сергій Ребров та президент клубу будуть вирішувати, що робити далі.
- Чи слідкуєш зараз за матчами «Динамо» на зборах?
- Безумовно, стежу за тим, як готується команда. Дивлюся всі матчі, які проводить команда. Це не проблема, й мені це потрібно робити.
- Що думаєш про протистояння «Динамо» з «Манчестер Сіті»?
- Зрозуміло, що суперник дуже іменитий. Але готовий стверджувати, спираючись на свій досвід, що не варто боятися сильних суперників. Потрібно грати у свій футбол та виконувати установку, яку дає тренер, адже він знає варіанти для того, як переграти суперника. Звичайно, весь колектив повинен згуртуватися навколо цієї ідеї, й тоді результат буде. Гадаю, ніхто не буде закидати камінням і за поразку. Але впевнений, що всім хлопцям шалено хочеться пройти далі, адже коли ти відчуєш смак цих ігор, тобі хочеться проходити все далі й далі. Тому вважаю, що все можливо, а шанси оцінив би як 50 на 50.
- Інтригуючою обіцяє бути й боротьба за чемпіонство в чемпіонаті – перед весняною частиною «Динамо» та «Шахтар» мають рівну кількість очок. Що думаєш про ці перегони?
- Думаю, в будь-якому випадку боротьба буде тривати до останнього туру. В обох клубів є бажання стати чемпіоном, і ніхто не погодиться поступатися. Ключовим моментом вважаю хорошу підготовку на зборах. Важливо закласти фундамент та рівно, без осічок, пройти друге коло. Гадаю, перше місце буде за нами!
- З кимось із гравців київського «Динамо» ти вже товаришуєш?
- Із багатьма хлопцями ми разом грали в молодіжній збірній. Ми їздили на фінальну частину чемпіонату Європи в Данії, у нас був тоді дуже дружний колектив у збірній. Із багатьма давно знайомий, із тим же Женею Макаренком, який приїжджав до Сербії, ми з ним підтримуємо зв'язок. Коли команда повернеться зі зборів, познайомлюся з тими, з ким ще не знайомий. Хоча заочно ми всі один одного знаємо, адже перетинаємося на футбольних полях.
- Чи є в тебе акаунти в соціальних мережах? Вдалося знайти твою сторінку Вконтакте, також нещодавно з'явилася сторінка в Instagram. Це ти її ведеш?
- Так, нещодавно завів. Хоча, якщо чесно, я взагалі не шанувальник соціальних мереж, тому що в мене немає часу на все це. Але коли з'являється вільна година, я можу зайти, відповісти на повідомлення, коментарі. Я трохи пізно схаменувся, просто хотів показати вболівальникам за допомогою фото та відео, як працюю, відновлююся.
- Окрім Вконтакте та Instagram, ще де-небудь «сидиш»?
- Та це й так занадто багато для мене (сміється).
- Попереду День святого Валентина. У вашій родині прийнято цього дня робити одне одному сюрпризи?
- Та ми з дружиною до таких свят байдуже ставимося, у нас уже є два чудових «сюрпризи» – це двоє дітей (сміється). Тож у нас сюрпризів і так вистачає.
Ігор Бондаренко
* фото Володимир Раснер
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
