Його свято припало на розпал підготовки до весняної частини сезону, тому Валентин Миколайович відзначає його за роботою в Києві, де футболісти його команди в ці дні виступають на Меморіалі Макарова. Офіційному сайту «Динамо» іменинник зізнався, що ювілей не є для нього особливою або занадто значущою датою, й до Дня народження він ставиться спокійно.
- Чи збираєтеся Ви відзначати сорокарічний ювілей? Або дотримуєтеся прикмети, що цю дату святкувати не прийнято?
- До цифри 40 ставлюся нормально, так само, як і до 30-річного ювілею або будь-якої іншої дати. Як відзначати, чесно кажучи, поки ще не вирішив, навіть не думав на цю тему. У нас проходить турнір Макарова, тому всі думки про гру команди, а настрій робочий.
- У такому разі, який День народження, що запам'ятався найбільше, можете пригадати?
- Я ніколи не робив із Дня народження якоїсь грандіозної події або культу. Він відрізняється від інших днів лише тим, що цього дня людина народилася.
- Як Вас зазвичай вітають рідні та близькі? Що дарують та бажають?
- Напевно, як і всіх, починають вітати із самого ранку. Бажають, насамперед, здоров'я, успіху, без яких футболісту та тренеру не обійтися. Ну і, як завжди, щастя, успіхів тощо.
- Ваше свято в січні, напевно, коли були гравцем, часто доводилося його відзначати на підготовчих зборах?
- Коли як. Іноді команда була в Києві, інколи на зборах або на турнірі Кубка Співдружності в Росії. Чи доводилося грати матчі в День народження? Чесно кажучи, вже не пам'ятаю. А торт залежав від самого іменинника. Якщо він купував тістечка, за вечерею всі їли. Зазвичай, солодощі й ласощі приносили всі: хто торт, хто цукерки. Якщо ми перебували на зборах або в цей день було тренування, на ранковому зібранні вся команда вітала іменинника, а головний тренер казав теплі слова й побажання.
- Як до відсутності іменинника вдома ставилися ваші рідні та близькі?
- Із розумінням, адже футбол – моя робота, тому й доводилося бути відсутнім, куди було діватися. Якщо кожного звільняти від роботи в його День народження, півкраїни би відпочивало. Закінчивши грати, я завершив курси, отримав ліцензію та став тренером. Тому майже нічого не змінилося – у мене, як і раніше, багато обов'язків та мало вільного часу. Мій розклад також залежить від командного розпорядку – ігор, тренувань, зборів.
- Як часто виходить бувати вдома в Мінську?
- Коли випадає можливість, намагаюся регулярно їздити до батьків під час зимової та літньої відпусток у грудні та червні.
- Хотілося би згадати головні етапи вашої футбольної кар'єри, яку Ви починали в мінському «Динамо». Що найбільше запам'яталося за п'ять років у Білорусі?
- Якщо чесно, то не було якогось яскравого одного дня, яким я би надалі жив або запам'ятав його на все життя. Було багато як позитивних, так і негативних моментів. Але я не зациклювався на якомусь конкретному з них.
- Ви перейшли до київського «Динамо» разом із вашим одноклубником Олександром Хацкевичем. Тобто, звикати до нової обстановки було легше вдвох?
- Особливо звикати й не довелося, хіба що до нового клубу та колективу. А Білорусь, Україну, Росію ми звикли вважати однією країною – Радянським Союзом, де я й виріс. Тим паче, що відстань лише-500 кілометрів. Словом, Україна не була для мене новою країною, тому адаптація минула швидко й безболісно. У команді грали чудові хлопці, з якими ми дуже швидко знайшли спільну мову.
- За Йожефа Сабо Ви грали не дуже багато. Чи не пожалкували в той момент про те, що переїхали до Києва?
- Ні, адже для мене цей перехід був кроком уперед у моїй футбольній кар'єрі. А все інше залежало від мене особисто, й майбутнє було в моїх руках. Багато людей із ностальгією згадують ту згуртовану команду кінця 90-х – початку 2000-х. До цього часу майже з усіма хлопцями підтримуємо стосунки.
- Характеризуючи Вас, майже всі фахівці сходилися в тому, що ви були «мозком» команди, «диригентом» гри, який здатний однією гострою передачею вирішити долю матчу, не кажучи вже про техніку, чудове бачення поля й виконання стандартних положень. Чи бачите ви можливих наступників серед ваших підопічних?
- Спасибі фахівцям за таку приємну оцінку. Але я не втомлююся повторювати, що на полі грає не одна людина, а одинадцять. Я доповнював партнерів, а вони доповнювали мої слабкі якості, тому в нас і був згуртований колектив, який показував непогану гру. Що стосується моїх підопічних, усі вони талановиті й перспективні хлопці. Те, як вони будуть надалі себе розвивати, більшою мірою залежить від них самих. Моя ж справа їм допомогти, що я й намагаюся зробити.
- Чим займалися після завершення кар'єри футболіста, до того, як стали асистентом старшого тренера в молодіжній команді «Динамо»?
- Останній рік я провів у «Інтері» з Баку, а потім навчався на тренера. Отримавши ліцензію, став працювати асистентом Олександра Хацкевича в дублі.
- Ви неодноразово заявляли, що після завершення футбольної кар'єри залишитеся жити в Києві, й навесні 2008-го року ви отримали українське громадянство. Воно допомогло вам у Києві?
- Я вже неодноразово казав, що, вирішивши залишитися жити в Україні, в Києві, розумів, що легше буде не в якості іноземця, а в якості громадянина цієї країни.
- Зараз ви керуєте командою U-19. Що це значить для вас особисто? Адже це ваша перша самостійна тренерська робота...
- Досвід – річ дуже важлива. У команді U-19 ми працюємо разом із Віталієм Косовським. Постійно радимося, прислухаємося до думок один одного. У такому розумінні це для мене не зовсім самостійна робота, це трохи інше. Для мене це – перевірка тренерської кваліфікації. Працюючи з дев'ятнадцятирічними футболістами, я можу на практиці втілювати в життя свої тренерські задуми, навіть якщо вони не завжди правильні.
Свого колегу із задоволенням привітали тренери молодіжної команди та «Динамо-2» Олександр Хацкевич та Андрій Гусін.
Андрій Гусін:
- Чудові ігрові якості Валентина Белькевича всім відомі. Він був хорошим партнером, йому завжди можна було сміливо віддавати м'яча, й у будь-якій ситуації він знаходив рішення. Скажу відразу, в мене таких футболістів у команді немає, але дуже хотів би таких мати. На полі в нього завжди була світла голова, також він дуже тонко відчував момент передачі. Перш за все, Валік грав гостро й ніколи не перетримував м'яча, тому його гра була стабільно ефективною, це дуже цінно й подобається вболівальникам. Що стосується його людських якостей, не скажу, що він був великим веселуном у команді, вибірково ставиться до людей. Не пускав собі в душу малознайомих особистостей – такий у нього характер.
Олександр Хацкевич:
- Із Валентином мені відмінно гралося як на футбольному полі, коли ми були гравцями, так і чудово працюється в якості тренерів. Ми розуміємо один одного з напівслова, налагодили відмінне взаєморозуміння, оскільки багато грали разом та маємо схожі погляди на багато футбольних речей. Не на всі, звичайно, але на основні напрямки, тому намагаємося все робити в унісон. Проблем немає і з тим, як ділити гравців, адже заявка спільна.
А що стосується привітань, команда та тренери мають для цього можливість на установці. Для мене же він перш за все чудова людина та товариш.
www.fcdynamo.kiev.ua