За підсумками традиційного референдуму газети "Український футбол", найкращим легіонером на Україні в 2002 році визнаний білоруський півоборонець київського “Динамо” Валентин Белькевич. На другому місці розташувався ще один динамівець – узбек Максим Шацьких, а на третьому румунський плеймейкер біло-блакитних Флорин Чернат.
Усього в опитуванні інтерв’юери називали призвища 30 легіонерів, з яких 11 (!!!) захищають кольори “Динамо”:
1. Белькевич ("Динамо") - 590 очок
2. Шацьких ("Динамо") - 247
3. Чернат ("Динамо") - 232
4. Гавранчич ("Динамо") - 192
...
6. Гіоане ("Динамо") - 103
...
9. Хацкевич ("Динамо") - 39
...
12. Пеєв ("Динамо") - 14
...
17. Боднар ("Динамо") - 8
...
26-30. Каддурі ("Динамо") - 1
26-30. Лєко ("Динамо") - 1
26-30. Ринкон ("Динамо") – 1
Пропонуємо вашій увазі матеріал "Українського футболу", в якому розповідається про нелегкий шлях, який пройшов Валентин з 1996 року, коли став гравцем київського “Динамо”.
Лауреат
ПОЧЕРК СПРАВЖНЬОГО МАЙСТРА
Те, що Валентин Белькевич - найталановитіший гравець Білорусі з часів Сергія Алейникова, київський симпатик усвідомив далеко не одразу після переходу плеймейкера з "Динамо" мінського до "Динамо" київського. Та й плеймейкером його тоді, влітку 1996-го, ніхто не називав - симпатики просто не бачили Валентина на полі. Йожеф Сабо, тодішній тренер, довіряв Калитвинцеву, Максимову, Михайленку, але не Белькевичу. Сабо випустив Хацкевича у виїзному кваліфікаційному матчі Ліги чемпіонів 1996/97 років проти австрійського "Рапіда", коли арбітр Фриск із Швеції вилучив з поля Беженара, й виникла потреба зміцнити оборону. Це зрозуміло, бо Олександра тих часів сприймали як оборонця. Але Сабо не випустив Белькевича навіть тоді, коли перед повторним поєдинком на тренуванні "зламався" лівий напівоборонець Косовський - для Йожефа Йожефовича Белькевича не існувало.
Валентин БЕЛЬКЕВИЧ: "Йожеф Сабо, вважаю, давав мені небагато шансів заявити про себе: у трьох матчах я виходив на заміну, мав у своєму розпорядженні десять-п`ятнадцять хвилин, а за такий короткий час мало що можна показати" ("УФ" від 11.12.01).
Чому? Пан Сабо просто відчував, що фізично гравець ще не готовий: звикнути до навантажень у Києві білорусу було важко. Белькевич поділяє таку думку: "На той момент, одверто кажучи, мій потенціал не давав змоги висувати великі претензії тренерові".
Вихід був. Традиційний і перевірений - наполеглива праця на тренуваннях. Спочатку - в інтервалах між матчами, а в зимовому антракті сезону 1996/97 років Белькевич уперше прилучився до повноцінного навчально-тренувального процесу (підготовку влітку до уваги не беремо: вона не така тривала, до того ж, на трансфери провідних гравців Мінськ дав згоду в останній момент) під орудою нового наставника - до столиці України повернувся Валерій Лобановський.
Шансом Белькевич начебто скористався. На Кубку Співдружності-97 він провів вирішальний гол "Спартаку" і окреслив риси притаманної йому гри - гри нестандартної, з наявністю гострої думки, що ставала повною несподіванкою для суперника.
Але був ще й Калитвинцев. Можливо, менш швидкісний і технічний, але самодостатній для того, щоб вирішувати завдання організатора універсальної командної гри. Калитвинцев діяв у дещо іншій манері. Його стихія - довга передача - не дриблінг, не "стіночки". Белькевич відійшов. На лівий фланг півоборони. Косовський розташувався дещо позаду. Чи оптимальною вважав таку схему Лобановський, мала засвідчити Ліга чемпіонів 1997/98 років.
Вона і засвідчила. Кияни вперше за тривалий час заявили про себе на євроарені. Кияни, але не Белькевич. Белькевич лише підмінив дискваліфікованого Калитвинцева в домашньому поєдинку проти "Ньюкасла". Підмінив, зробив голеву передачу Шевченкові та… знову сів на лаву запасних.
Не було б щастя… Белькевич мав перед Калитвинцевим незаперечну перевагу - вік. П'ять років різниці. Калитвинцеву виповнилося тридцять. У 26 він зазнав жахливої травми і міг поставити хрест на ігровій кар'єрі, якби не Григорій Суркіс. Калитвинцев Суркісу віддячив, провівши в "Динамо" чудові роки - 1995-й та 1997-й. Але 1997-й став його піком. Наступного, здається, Конте добряче вдарив Калитвинцева по ногах. Для Калитвинцева-гравця великий футбол закінчився.
Тільки це не означає, що саме тоді він розпочався для Белькевича. Лобановський випробовував Герасименка, Кардаша, Каладзе, того ж Хацкевича. Лобановський пройшов "Спарту" без винахідливої напівоборони, вона була виключно силовою, а потім змінив маневр. Зрозумівши, що Калитвинцев уже не помічник, Метр почав пошуки, спрямовані на оновлення комбінаційної гри. Її почав характеризувати інший гравець - Валентин Белькевич, якому вистачило терпіння усвідомити й сприйняти політику тренера. Лобановський, пильно стежачи за світовими футбольними тенденціями, бажав урізноманітнити дії й мати свого прихованого "козира". Ним і став Белькевич. Таким собі "джокером", який вступає в гру у вирішальний момент і різко змінює співвідношення сил на користь своєї команди.
Але довго так тривати не могло. І в час "Х", коли вирішувалося питання виходу до фіналу Ліги чемпіонів, Лобановський відрізав шляхи до відступу. "Джокер" на полі зі стартових хвилин, допомагав відзначитись Шевченкові, але сам схибив: суперник мав іншого "джокера" - незворушного Кана.
Власне, сезон 1998/99 років став для Валентина знаковим. Переломним. Хоча й закінчився він для нього травмою, що позбавила гравця футболу на три місяці. Він повернувся. Йому вже нікому нічого не потрібно було доводити. І він грав. У своє задоволення, наскільки це дозволялося загальними правилами. Він вигадує на полі, адже залишився чи не єдиним у "Динамо", хто на це спроможний.
Його бояться і поважають суперники. Йому підпорядкований командний ритм гри. Впораєшся з Белькевичем - впораєшся з "Динамо".
27 січня Белькевичу виповниться тридцять. Зрілість. І додаткові труднощі в боротьбі з травмами. Після чергової з них, що її зазнав у липні, в матчі, доля якого була визначена, білорус наприкінці року був мало схожим на самого себе, хоча і забив у першому ж своєму євроліговому поєдинку. Але від нього чекають не тільки і не стільки забитих м'ячів. Від нього чекають Гри Справжнього Майстра. Адже знають, на що здатний Валентин Белькевич.
Можливо, нинішня відзнака - аванс. Сам гравець, відповівши на мій телефонний дзвінок, був здивований вибором респондентів "Українського футболу". Його критерії оцінки власної гри вищі від наших. Суворіші. Так і має бути: він - професіонал, а ми... А ми ще побачимо ГРУ СПРАВЖНЬОГО МАЙСТРА.
Роман Шахрай, газета "Український футбол"
