Повернувшись до Києва, Вадим уже встигнув узяти участь у двох переможних матчах молодіжної команди «Динамо» на Меморіалі Макарова, який проходить у ці дні в манежі динамівської бази. Про все це він розповів в інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» (Київ).
- Вадиме, з чого починалася твоя футбольна кар'єра? Як потрапив до «Динамо»?
- Моєю першою командою була РВУФК (Республіканське вище училище фізичної культури), де мене прийняв Олександр Васильович Петраков, який зараз є головним тренером юнацької збірної України (U-18). Там я вчився два роки, а коли Петраков очолив збірну України, зібрану з хлопців 1995 року народження, я перейшов до динамівської школи, до групи Олексія Євгеновича Дроценка. У нього я навчався півтора року. Прийшов у грудні, і грав півтора сезони, після чого мене перевели до команди U-19.
- Ти переважно граєш на позиції правого захисника. Чи доводилося за свою кар'єру змінювати позиції, грати на якій-небудь іншій?
- Так, пам'ятається, у фінальній грі проти «Шахтаря» мене поставили на позицію опорного півзахисника. Ми тоді зіграли невдало, поступилися 0:2. Коли я прийшов до РВУФК, грав у команді Петракова на позиції центрального захисника. А вже потім Олександр Васильович перевів мене на позицію правого захисника.
- Який матч поки є найбільш пам’ятним у твоїй кар'єрі?
- Напевно, це матч, коли я виступав ще за РВУФК, виїзний матч проти «Динамо». Ми тоді програли з рахунком 1:2, але показали дуже хорошу гру, створили багато моментів. Можливо, тоді на мене звернули увагу.
- Які в тебе враження від виступу на Меморіалі Гранаткіна?
- Враження позитивні! Дуже добре організований турнір, і всі збірні, представлені на ньому, дуже сильні.
- Гравці сприйняли бронзові медалі як успіх, або все ж таки розраховували зіграти у фіналі?
- Звичайно, ми задоволені досягнутим результатом. Нашим першочерговим завданням було вийти з групи з першого місця, і ми його виконали. Потім перед нами поставили завдання вийти у фінал. На жаль, нам цього зробити не вдалося, але ми не опустили голови, й у матчі з Фінляндією виграли бронзові медалі.
- Чи відрізняється чимось тренувальний процес у клубі та збірній?
- Звичайно! У тренерів збірної немає часу працювати над витривалістю гравців, там більше часу приділяється тактичній підготовці. Нас змушують скоріше перелаштовуватися з клубу на збірну, адже там інші вимоги.
- Повернувшись зі збірної, ти вже встигнув узяти участь у двох іграх Меморіалу Макарова. Які враження від проведених на турнірі матчів?
- Враження тут також позитивні. Команди зібрані сильні, нічим не поступаються одна одній. Наші суперники грають приблизно на одному рівні, кому пощастить – той і переможе.
- Хто готував команду до гри проти «Колоса»? Яка установка стояла перед командою?
- Готував Белькевич. Валентин Миколайович казав, що чинити пресинг не потрібно, оскільки ми ще не готові повністю. Установка була грати від оборони, нав'язуючи при цьому свою гру, щоб ми не опускалися до рівня тих команд, з якими ми граємо. Ми повинні бути на голову сильнішими за всіх наших суперників.
- Цю зустріч команда провела спокійно, за винятком останньої хвилини. Пенальті наприкінці зустрічі – це просто непорозуміння?
- Так, це футбол, а у футболі все буває. Пенальті на розсуд судді – міг поставити, а міг і не ставити. У цьому епізоді була гра корпусом. Але у своєму штрафному майданчику взагалі не можна чіпати гравця...
- Які в тебе подальші плани у кар'єрі, чого хочеш досягти?
- Готовий запевнити, що я буду викладатися на тренуваннях та в іграх, робити все, що від мене залежить. Але рішення завжди залишається за головним тренером.
- У тебе є кумири серед футболістів? Ти з когось береш приклад?
- Так, мій улюблений футболіст – гравець «Динамо» Денис Гармаш! Із нього й беру приклад...
