- Як узагалі любите проводити вільний час? Вас часто помічають на передачах «Кварталу 95». Підтримуєте стосунки з хлопцями?
- До нас часто приїздять друзі: Сергій Рибалка з дружиною, які також чекають на поповнення в родині, Аня Кравець. Щодо «Кварталу 95», так, ми добре з ними знайомі, Юзік – наш сусід. Дійсно, вони нас часто запрошують на свої передачі, та ми й самі приходимо, бронюючи квитки заздалегідь. А хлопці часом приходять на футбол, я особисто кілька разів бачила на стадіоні Сашу Пікалова та Юзіка, знайомі казали, що інші також бувають. Знаю, вони дуже підтримують нашу команду, адже постійно надсилають мені повідомлення з привітаннями чи словами підтримки.
- А в самого Дениса як із почуттям гумору? Він любить пожартувати?
- Дуже. Особливо з кумою Анею Кравець – у них свої жарти, інші їх іноді навіть не розуміють.
- У Дениса в кар’єрі було кілька серйозних травм. Напевно, це найскладніший період? Як допомагали йому справлятися?
- Коли чоловік отримав першу травму, сказав мені про це в телефонній розмові, для нас це було великим шоком. Ми разом полетіли до Німеччини на операцію, і потім увесь час я була поруч, допомагала, як могла. А другого разу – ще важче: я вже була вагітна, а Денис сам не міг про себе потурбуватися. Морально йому було дуже важко, відчутно підтримували й батьки, і команда. На щастя, усі разом ми все подолали.
- Уклад життя спортсмена особливий. Як швидко звикли до відсутності чоловіка, поїздок на збори тощо?
- Коли ми тільки-но почали жити разом, було дуже важко: він їхав із дому на матч – у мене сльози, на збори – те саме. Бувало так, що повертався з виїзного поєдинку, побув удома годину-другу й поїхав до місця розташування молодіжної збірної на два тижні. А я чекаю. Та з кожним роком більше звикала до такого способу життя, адже це його робота, життя, і ми нічого не можемо змінити. Зараз у нас є дитина, уже інші турботи, тепер удвічі більше сумуємо за татом, чекаємо на нього вдвох із донькою. Мілана впізнає його, коли бачить по телевізору, кричить: «Тато, тато!»
- Як ви познайомилися з Денисом?
- Це сталося сім із половиною років тому. Я сама з Полтави. Ми познайомилися в Інтернеті й майже рік просто спілкувалися, листувалися, дружили. Потім зустрілися, відчули симпатію, телефоном могли розмовляти дні й ночі, роблячи перерву, лише коли в чоловіка були тренування, надіслали одне одному безліч повідомлень – любов, романтика. Мій дідусь ще запитував, чи я не захворіла (посміхається). А через деякий час він забрав мене до себе в Київ, змусивши перевестися в університеті на заочне відділення. Денис поговорив із моїми батьками, які не хотіли мене відпускати, і уже шість років живемо разом.
- Ваш чоловік якось змінився з народженням доньки?
- Зазвичай після народження дитини життя перевертається з ніг на голову. Але сам Денис, чесно кажучи, не змінився. Просто зрозумів, що нас тепер троє. Бувають моменти, коли він відповідальний: якщо залишається з донькою наодинці, може й погодувати, і розважити, але частіше легковажний. Коли знає, що я вдома, що з нами моя мама, розуміє, що дитина доглянута, знімає з себе відповідальність.
- Денис балує доньку?
- Іноді навіть занадто. Я часом роблю йому зауваження: не можна дитині все дозволяти, необхідно й забороняти щось. Не має так бути, що тато добрий, а мама – зла, треба зберігати рівноправ’я та поводитися з дитиною відповідно. А він не ставиться до цього серйозно.
- Який Денис на футбольному полі, ми знаємо. А який він удома, у побуті? Емоційний чи спокійний і розважливий?
- Бувають моменти, коли він дуже емоційний, тоді просто його не займаю, доки він сам не заспокоїться. Наприклад, якщо вранці прокинувся без настрою, я його не чіпаю, а через 10-15 хвилин у нього вже все добре, він сам підійде, щось запитає. Так само, як і після невдалих ігор, – попервах краще помовчати та витримати паузу. Зараз у Дениса не дуже виходить так реагувати, адже вдома чекає донька, і він швидко переключається, починає посміхатися та пустувати з нею.
- Як виглядає коло дружин та подруг футболістів? Хто з ким частіше спілкується, а хто, навпаки, тримається окремо?
- Так вийшло, що в нас у команді вже майже всі між собою куми. Наприклад, Маша Гусєва та Віка Хачеріді. У нас куми Сергій Рибалка та Аня Кравець. А Денис хрестив дітей Жені Хачеріді. Тож ми всі вже – наче велика родина. Коли збираємося разом компанією, усі родичі. У нас є своє коло спілкування, ми товаришуємо. Нарешті Денис тепер справжній кум, а не лише має таке прізвисько в команді (посміхається). Не знаю, звідки воно взялося, та пам’ятаю, що воно в нього ще з Луганська.
- Денис сам із Луганської області. Чи залишилися в нього там родичі? Як там тепер?
- У Меловому, звідки Денис родом, на щастя, поки що все спокійно, там живе його дядько з родиною та бабуся.
- Якщо не секрет, що дарує вам Денис на свята?
- Він купує подарунки до свят спонтанно, в останній момент. Найголовніше, що він їх придумує сам. Тож завжди чекаю від нього сюрпризу.
- А чи часто ви робите сюрпризи чоловіку?
- Останнім часом – ні. Я, мабуть, теж не романтик. Та й із народженням донечки часу для цього мало: хочеться провести його вдома з нею. Денис рідко бачить дитину, лише зранку 10 хвилин перед тренуванням, коли повертається, вона вдень спить, а як прокидається, відпочиває чоловік. А ось його вихідні дні ми повністю присвячуємо донечці.
Повну версію інтерв’ю читайте в свіжому номері журналу «Динамо Київ»
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
