Про вихованця «Динамо» згадують ті, хто його знав
Ще один відомий спортсмен загинув у складі ЗСУ у боях за вільну Україну. Колишній футболіст київського «Динамо» 47-річний Сергій Баланчук, який у складі української армії захищав Донбас, поклав своє життя під Бахмутом Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу.
Футболіст завжди вирізнявся серед інших не лише професіональними, а і людськими якостями. «Сергій Баланчук заслуговує великої поваги, - говорить із сумом легенда тренерського цеху київського «Динамо» Анатолій Крощенко, який був одним із його перших тренерів. – Він був одним із найкращих з цієї групи вихованців 1975 року народження. Він вирізнявся серед інших тим, що не виставляв власне его на перше місце, не випинав себе. Він серед інших мав перевагу у інтелектуальному плані. Звісно, що був добряком, ніколи нікому не відмовляв. Йому не вдалося закріпитися в «Динамо», адже конкуренція в ті роки була дуже великою, але я вважаю його кар’єру досить успішною – він довго грав не в останніх українських клубах «Металіст», «Ворскла», здобував міжнародні трофеї».
Сергій народився у Києві та навчався у футбольному класі школи № 170 на Оболоні разом із Олександром Шовковським, Владиславом Ващуком та Сергієм Федоровим, закінчивши навчання із золотою медаллю.
«Ми сиділи за однією партою, - згадує Владислав Ващук. - Він був круглим відмінником - для нашого динамівського футбольного спорткласу це було явище, і мені всі заздрили, думали, що я вчуся добре, бо списую. Я не списував, але завжди був вражений тим як швидко Сергій вирішує складні завдання і пише довгі твори.
Ми дружили так, як тільки можна було дружити в юності - коли знаєш що друг разом із з тобою попри те, маєш ти рацію чи ні, добре тобі чи погано. Дружили вчотирьох. Банда. Інші прибивались ненадовго, але не затримувалися. Ми разом грали у «Динамо-3», разом переходили до «Борисфена», разом поверталися до «Динамо». Тільки я тоді потрапив до основного складу, а Сергій Баланчук разом із Сергієм Федоровим та Санею Шовковським – до дублю».
«Я добре знав Сергія, адже мій брат Олександр займався з ним в одній групі, - згадує Олег Венглинський. – Цей спецклас Крощенка був багато в чому показовим, вони двічі виграли чемпіонат Союзу. Мені вдавалося кілька разів потрапляти до табору цією команди на Оболоні, там панувала чудова атмосфера, атмосфера переможців. Згодом із цими хлопцями ми разом працювали у Академії, всі були як на долоні. Ми рівнялися на їхні звитяги, вони майже завжди перемагали, гравці зростали індивідуально, переходили на щаблі вище.
Сергій в Академії виділявся серед інших, він входив до групи найкращих гравців. Він лівша, дуже працездатний. У кожного в команді було власне поганяло, Сергія ми ніжно називали Бяша. Згодом у «Динамо-2» ми грали разом, він був капітаном і до нього завжди можна було звернутися за порадою. Потім ми опинилися разом у першій команді, для нас це були вже нові виклики.
Сергій входив до знаменитої четвірки. Вони з Федоровим, Шовковським і Ващуком завжди були разом, чотири кити. Та й у цілому команда у них вирізнялася своєю дружбою, стояли горою один за одного, тому й результати у їхньої команди були відповідними».
У складі першої команди «Динамо» Баланчук дебютував 13 серпня 1995 року в поєдинку чемпіонату України проти «Миколаєва». Першим побачив у ньому потенціал Микола Павлов, який і випустив його на заміну у тій грі. «У якості начальника першої команди я намагався не пропускати матчі «Динамо-2» і взяв на олівець кілька гравців. Як на мене Баланчук серед інших вирізнявся інтелігентністю, особливим поглядом на футбол. Тому, коли я був призначений виконуючим обов’язки головного тренера, то вирішив дати шанс Сергію проявити себе у першій команді. Він мені нагадував молодого Конькова, який міг зіграти на позиціях як центрального захисника, так і опорного півзахисника. Він був спокійним і холоднокровним – ці риси вкрай важливі для гравця амплуа середини поля. Також він вирізнявся чудовою довгою передачею як це вмів і Буряк.
Знаю, що у Баланчука була компанія з чотирьох чоловік - Шовковський, Ващук та Федоров були не розлий вода. Цікаво, що коли ми додзвонювалися один до одного в останні роки, я не міг упізнати його по голосу. І постійно перепрошував, що не впізнаю його тихий, але впевнений голос. Дуже важка втрата для України, втрачаємо найкращих», - підкреслив Микола Павлов.
З «Динамо» Баланчук перебрався до Ізраїлю, до «Маккабі», ставши бронзовим призером чемпіонату країни та володарем Кубка Ізраїлю. Потім грав у «Ворсклі», де брав участь у матчах Кубка УЄФА, у «Металісті». Але згодом зробив абсолютно несподівану кар'єру юриста, адвоката, спростовуючи поширену думку, що футболісти на таке не здатні.
«Його людська суть проявилася і зараз, коли він без роздумів вирушив захищати України, - говорить Анатолій Крощенко. – Не кожний здатний проявити себе таким чином. Тим більше, маючи чудову освіту за плечами, гарну роботу. Професіоналізм це така справа, яка набувається тренуваннями, певною долею фарту. А ось людські якості йдуть з виховання, дитинства. Баланчук був взірцем людяності. Він заслуговує лише поваги, він був із тих небагатьох людей, які могли проявити себе у будь-якій сфері. За що б він не взявся, скрізь його супроводжував би успіх».
«Наші шляхи розійшлися, але ми завжди тримали один одного в полі зору, - продовжує Олег Венглинський. – Ми тішилися професіональними успіхами один одного. Я зовсім не здивувався, коли дізнався, що Сергій став успішним юристом, до нього зверталися за консультаціями наші спільні друзі.
Сумна звістка застала нас на тренуванні, Сергій Федоров сказав, що Сергій героїчно загинув. До цього часу я не можу повірити, що людини, з якою я знайомий з семи років, більше немає. Ми розуміємо, що зараз війна, людина поклала життя за майбутнє України. Я й досі не розумію, чому саме він. Кожного разу, коли отримую подібні новини, дуже складно переживаю.
Гадаю, що пам’ять Сергія Баланчука буде увічнена в футбольному турнірі. Такі люди мають жити у наших серцях вічно».
