Найлегше мені було піти второваним шляхом - знайти статистику: скільки дітей від 6 до 17 років займаються в динамівській дитячій школі, які в них чудові поля, тренажерні зали, навчальні класи із сучасними комп'ютерами для теоретичних занять, басейн, спальні приміщення, їдальня та інші, просто необхідні умови. Потім пояснив би читачу. Скільки випускників, колишніх юних динамівців, грають в елітних дивізіонах України та інших країн, не без приколу запитав би того читача: а скільки він ще знає дитячих клубних шкіл, в яких зросли два володарі «Золотого м'яча», загальнодоступною мовою - найкращого футболіста Європи...
Напевно, така картина - через цифри й інші об'єктивні показники - найбільш повна. Але мені хочеться подивитися на динамівську школу крізь власне бачення, нехай суб'єктивне, зате особисте.
Мені вже півтора року доводиться бувати в ній буквально щотижня, просто воджу сюди своє «юне обдарування» - онуку Івану нещодавно виповнилося вісім років, і мені цікаві його зростання, його внутрішні зміни. Зізнаюся, що дитина до футбольної школи зростала аж ніяк не соціальною. Тому є суб'єктивні та об'єктивні причини. Об'єктивні - він майже не ходив до дитячого садка, і, так склалося, живе поза подвір'ям великого будинку. Подвір'я - це неймовірна єднальна сила, коли тобі від 5-ти років та більше. На жаль, від нинішніх пацанів взагалі пішла така важлива частина міської культури, як дитячий дворовий футбол, якому ми - їхні «предки» - віддавалися з ранку до вечора.
Отже, перші дні в динамівській школі Ванька був «диким каченям». Зараз - цілком соціальна (!) дитина. Нашій родині навіть не важливо, який із нього виросте футболіст, школа на Нивках вже виконала свою соціальну МІСІЮ. Боюся, що деяким нинішнім критиканам суть цього слова взагалі незрозуміла, але хіба справа в них?
Сучасне «Динамо» Київ, як і інші провідні клуби країни - приватні структури, і їхнє головне завдання аж ніяк не «місіонерське», а конкретно - готувати собі зміну. Але, не заявляючи на всю країну про власні соціальні задачі, ці клуби, конкретно «Динамо», це роблять, і роблять зовсім не за державні гроші.
Наступне важливе питання. Це чудово, коли твій дитячий тренер - сам великий у минулому футболіст, коли азам футболу тебе навчає кумир. І, напевно, цим пишалися учні Олега Базилевича, Анатолія Бишовця, Віталія Хмельницького, Євгена Рудакова, В'ячеслава Семенова, Анатолія Шепеля. Та й зараз серед дитячих тренерів клубної школи немало людей, чиї імена пам'ятають досі: Сергій Беженар, Юрій Дмитрулін, Артем Яшкін, Олег Венглинський, Олександр Радченко. До нещодавнього часу працювали й «пішли на підвищення» Сергій Федоров та Віталій Косовський. Але фокус у тому, що великий футболіст та дитячий тренер високого класу - дещо різні професії.
Звичайно, грали у футбол, але зірками не були дитячі тренери Олега Блохіна та Андрія Шевченка - Олександр Леонідов та Олександр Шпаков. Цей список можна продовжити: Киянченко, Котельников, Крощенко... Розповім про своє - світлої пам'яті Михайла Борисовича Корсунського, хоч було це не в «Динамо», а в школі МІСЬКВНО, вічному супернику юних динамівців.
Як зараз стоїть перед очима давня пора мого дитинства, як Тренер від Бога Корсунський їздив по дворах та пустирях на диво техніці в наших юних очах - мотоциклі з коляскою, чи то трофейному німецькому «Цундабе», чи то К-750. Головне, він спокушав хлопчаків справжніми шкіряними м'ячами з надувними камерами всередині та шнурівкою!!! Це тобі не гумовим м'ячиком або того гірше - ганчірковим - бити вікна будинків на наших старих київських подвір'ях. У Корсунського була одна заповідь, яку я запам'ятав на все життя: «Мені не важливо, як ти граєш зараз, мені важливо, чи вмієш ти долати свої недоліки? Чи зможеш перемогти свої лінощі або свій страх?» Навряд чи хтось знає Корсунського-футболіста...
Роки минули, все начебто інше: інші поля, м'ячі інші, але головне - вміння підібрати ключик до душі юного футболіста - залишається.
Ось мого малого тренує Володимир Самборський. Для дітей, звичайно, Володимир Сергійович. Знавці нинішнього футболу пам'ятають, що він починав у знаменитому випуску динамівської Академії - з Мілевським, Алієвим, але травма... коротше кажучи, як футболіст він не дуже відомий. Але саме як дитячий тренер абсолютно на своєму місці: і психолог, і показати фінт може, і вислухати хлопця вміє, терплячий, але не м'якотілий. Хлопцям із Самборским дуже комфортно. І нехай деякі «зірки» спробують із ним позмагатися у цій справі.
... Про приклад Жозе Моурінью, сера Алекса Фергюсона, які фактично не грали на світовому рівні, але стали тренерами світового рівня, вже й слухати набридло.
Останнє, але дуже важливе судження. Динамівська школа - це Еверест і архітектури, і тренувального устаткування, і дитячої форми порівняно з нашим часом. Але, з іншого боку, нинішнім тренерам по-своєму набагато важче. Чому? Зараз типова дитина не стільки біжить на подвір'я із м'ячем (куди, до купи припаркованих автомобілів?), скільки цілими днями сидить у «комп'ютері». Тут і телевізор із Інтернетом «постаралися», і те зіграло свою роль, що до школи віддають значно раніше. У мої часи в 9-10 років, зараз - у 6-7. А подібна різниця в такому віці - Космос!
У порядку самоіронії згадую, яке було щастя в мене, коли покійний батько привів до нашої скромної квартирки самого Віктора Шиловського - тоді другого тренера «Динамо» в Олега Ошенкова. Досі пам'ятаю його шкіряне пальто, його модну на ті часи кепку-букле «ленінградку», його тренувальну фіброву валізку, про спортивні сумки «Адідас» або «Пуму» в нас взагалі ніхто не чув.
... Минули роки. У Кончі-Заспі в манежі діти завершували тренування, слідом за ними мала працювати перша команда. До манежу зайшов Шева. Він привітався зі мною перший - все ж я Андрія знімав, брав інтерв'ю з його 18-ти років. Тепер він був справжньою Зіркою, але, як завжди, без понтів. Я йому тихо: «Андрюша, привітай мого...» Шева простягає руку хлопцю: «Привіт, як тебе звати?» - Мій - дивиться знизу догори без поваги: «А тебе?». Шева - спокійно: «Андрій». Малий у відповідь: «А мене - Ваня». Жодних авторитетів!!! Звичайно, можна зробити послаблення, що я побачив Шиловського в 11 років, а Ванька - Шеву в 6. Дитина ЩЕ!». Дитина-то вона дитина, але й часи інші. Більш важкі для контакту.
Але, нічого, дитячі тренерА (з А наприкінці, кажуть футбольні люди) на чолі з Олександром Олексійовичем Іщенком пораються. Впораються й у майбутньому.
Cемен Случевський
* фото В.Тимченка
