Перед широкою динамівською аудиторією молодий форвард постав у травні нинішнього року, забивши свій гол у ворота однолітків із юніорської команди московського «Спартака». Цього сезону Яремчук регулярно забиває за «Динамо» U-19 (найкращий бомбардир у групі 1 – три матчі, чотири голи) і вже встиг дебютувати за «біло-синіх» у чемпіонаті молодіжних команд. Зараз, прийшов час ближче познайомитися з талановитим динамівцем.
- Ти з дитинства так багато забиваєш?
- Мабуть, так, адже я скільки себе пам'ятаю, завжди грав на позиції нападника, так що шукати можливостей для взяття воріт і реалізовувати їх – мій прямий обов'язок, так би мовити, мій хліб.
- Напевно, часто доводилося перемагати в номінації «найкращий нападник» у різних дитячих турнірах?
- Іноді бувало, але не так часто, як хотілося б. Досягнення? З «Динамо» ставав триразовим чемпіоном України в ДЮФЛ, брав участь у різних турнірах, виступав за збірні різних вікових категорій. Були й індивідуальні нагороди.
- Ти починав займатися футболом у Києві?
- Ні, у Львові. Я там народився і перші кроки у футболі робив у складі львівських «Карпат». До футбольної школи записався ще у 6 років.
- У твоїх батьків, напевно, не було сумніву, до якої дитячої школи тебе записувати?
- Спочатку були, але потім вони все обдумали і зрозуміли, що «Карпати» – відмінний клуб, і вони віддають мене в хороші руки. Так що перші п'ять років пізнавав ази футболу саме там.
- Розкажи про свого першого тренера.
- Перші роки я займався під керівництвом відомого дитячого тренера Миколи Дударенка. Я добре запам'ятав, як він говорив мені грати у свою гру і нічого не вигадувати, повторював, що на полі я повинен показувати те, що вмію. Це він і вирішив поставити мене на позицію нападника.
- А в якому віці переїхав до Києва?
- Коли мені було 11 років. У «Карпатах» я показував хорошу гру, і, очевидно, зміг справити враження на тренерів із динамівської ДЮФШ, так що незабаром мене запросили до «Динамо».
- Це сталося після якогось вдалого турніру або матчу?
- Я точно не пам'ятаю. Знаю, що батькові подзвонили з клубу й запитали, чи не хочу я спробувати свої сили в «Динамо». Я відповів, що дуже хочу, і ми прийняли рішення переїхати. Перший час батьки були в Києві зі мною, а з часом я почав жити в Академії, і батьки поїхали, переконавшись у хороших умовах. Та й сам я до цього часу став більш самостійним. Так що приводу для хвилювання у них не було.
- Останні три роки в динамівській Академії ти працюєш під керівництвом Олексія Дроценка. Він суворий наставник? Вимагав по максимуму?
- Так, Олексій Євгенович – досить вимогливий тренер. Він міг і вилаяти, і підказати, і вказати на помилки. Головне, що він намагався спрямувати нас у потрібне русло.
- У тебе відмінне взаєморозуміння з Максимом Тищенком. Розкажи, як утворилася ваша зв'язка?
- Максим прийшов до Академії тільки на останні три роки. Іноді він грав трохи лівіше, а я на вістрі, часом діяли у два нападника попереду, а бувало, що я опускався трохи нижче. Словом, могли трохи змінюватися позиції на полі або схема гри, але наша зв'язка завжди залишалася стабільною, ми незмінно грали на полі разом.
- Зазвичай ти виступаєш на позиції чистого нападника. А де б ще міг проявити себе в разі крайньої необхідності?
- У центрі поля, на позиції центрального півзахисника, під нападниками. А ось на флангах – це не моє. Якось пробував, але не комфортно себе там почуваю.
- Чи згоден із тим, що вперше заявив про себе в матчі проти однолітків із московського «Спартака» у травні нинішнього року, коли своїм забитим м'ячем поклав початок розгрому суперника?
- Тоді всі хлопці показали себе з дуже хорошого боку, відігравши на найвищому рівні. У нас був божевільний настрій на той матч. Деяких із нас запримітили тренери дубля і «Динамо-2». Безумовно, ця гра зіграла велику роль, але були й інші поєдинки в ДЮФЛ, на які приходили тренери спостерігати за нашою грою. Словом, гра зі «Спартаком» стала одним із чинників, завдяки яким на нас звернули увагу, але не єдиним.
- Зазвичай перехід з дитячо-юнацького футболу до дорослого дається футболістам непросто. Поява турніру U-19 трохи полегшує цей процес?
- Так, добре, що з'явився цей турнір, адже не всі можуть швидко перелаштуватися на дорослий футбол, де зовсім інші вимоги.
- Вимоги Валентина Белькевича відрізняються від тих, які були у тренерів у динамівській Академії?
- Трохи відрізняються, це стосується і схеми гри, і техніки, і тактики. У порівнянні з Академією, тут інша методика. Крім того, все потрібно робити у два рази швидше, більше будувати гру через фланги, простіше грати в захисті, нічого не вигадуючи, більше імпровізувати в атаці.
- Ти вже встиг відіграти в молодіжній першості, провівши на полі майже весь матч проти «Кривбасу». Які залишилися враження?
- Завжди цікаво грати проти старших хлопців. Вони не дають просто так узяти м'яч, розвернутися, все роблять набагато швидше. Словом, мені дуже сподобалося, хотілося б ще спробувати зіграти на такому рівні.
- Що відчував, коли дізнався, що вийдеш у стартовому складі?
- Спочатку був мандраж, але коли вийшов на поле і торкнувся м'яча, він пройшов. Вважаю, це нормально, коли є передстартове хвилювання, воно має бути обов'язково. У підсумку, гадаю, все нормально вийшло.
- Враховуючи те, що тобі вдалося зробити гольову передачу на Дмитра Хльобаса, дебют можна вважати вдалим?
- Для мене – так. А ось для команди гра вийшла не дуже вдалою, адже ми не змогли перемогти. А мені у своєму першому поєдинку цього дуже хотілося.
