Дебютувавши за три дні до свого 17-річчя в молодіжній команді «біло-синіх» (17 липня 2009 року проти одеського «Чорноморця» - 3:5) він потім, будучи переведеним у другу динамівську команду, за кілька наступних сезонів не зіграв і двох десятків матчів. Причина банальна – травми. Саме через серйозні пошкодження він надовго вибував із обойми.
Останньої травми він зазнав у квітні 2012 року, коли Адаменко на одному з тренувань отримав розрив хрестоподібних зв'язок коліна, внаслідок чого 4-го травня йому була зроблена операція. Це була вже друга подібна важка травма для нього. Минулого разу динамівець отримав розрив зв'язок восени 2011-го в домашньому матчі проти запорізького «Металурга». Попереду була боротьба, кращим результатом якої була сама можливість займатися улюбленою справою.
Робота з вірою у себе
У лютому 2013 року він знову повернувся в лави «Динамо-2», знаючи, напевно, тільки сам через що йому довелося пройти. «На перших порах головною важкістю було те, що доводилося заново звикати до м'яча, згадувати ігрові взаємодії, комбінації від яких встиг відвикнути за час дуже тривалої перерви, який я провів без футболу».
Оптиміст за натурою, Адаменко вірив, що йому під силу відновити колишні кондиції і знову повернутися у футбол: «Під час зимової відпустки я перебував у Києві, багато працював у тренажерному залі, займався індивідуально, так що з фізичною формою і кондиціями проблем ніяких».
Але насправді не все виявилося так просто. Для того щоб знову одягнути футболку динамівця другої за рангом команди і вийти на поле йому знадобилося ще три місяці ...
Повернення
Знаменне і довгоочікуване повернення в гру для Адаменко сталося 26 травня 2013 року в Миколаєві у грі проти одного з кращих колективів 1-ї ліги ФК «Миколаїв».
- Перед виходом на поле відчував певне хвилювання, але лише до першого торкання м'яча, потім весь мандраж пройшов. Я давно не грав, тому дуже скучив. Психологічно складно не було, я знав, що у мене нога сильна, тому ніякі сторонні думки не заважали. У першому таймі було зіткнення із суперником, у якому він зачепив мене ліктем, але нічого страшного.
Мабуть намагаючись довести насамперед самому собі, що всі наслідки травми позаду, Роман сміливо йшов у боротьбу, удостоївшись на 38-й хвилині «гірчичника». У його випадку це попередження від арбітра зустрічі Катерини Монзуль можна було швидше записати в актив, ніж у пасив.
Після матчу він попри поразку (2:0) був задоволений, насамперед, тим, що зміг витримати всю гру, незважаючи на те що «біло-сині» вже з 31-ї хвилини матчу, після видалення воротаря і капітана Артема Кичака грали вдесятьох. "Важко грати, коли у нас на одну людину менше, тим більше оборонятися. Але всі хлопці молодці, віддали всі сили".
Після повернення Адаменко старший тренер «Динамо-2» Гусін став використовувати його на іншій позиції: «Андрій Леонідович, дійсно, використовує мене в центрі захисту, а не на фланзі, як раніше. Але це не має великого значення. Спочатку я і був центральним беком, тільки потім, коли потрапив до «Динамо-2», мене перевели направо. Звичайно, я краще пам'ятаю, як грати саме там, але перебудуватися для мене не представляє особливої проблеми. Просто на фланзі потрібна більш висока швидкість, а у центрі – правильний вибір позиції».
У заключних матчах регулярного сезону Роман незмінно потрапляв у стартовий склад, сказавши після одного з матчів слова вдячності тим, хто в прямому сенсі слова поставили його на ноги: «Хотів би подякувати тренерському штабу і головному тренеру за довіру, а також тренерам з фізпідготовки Володимиру Ярмошуку та Антону Дяченко, які займалися моїм відновленням, допомагали мені і підтримували ці півтора роки».
Що ж, тепер у Адаменко є бажання, і головне – можливість віддячити всім, хто вірив у нього, хорошою грою.
