Спочатку він жив у Донецьку та виступав за місцевий «Металург», потім разом із командою переїхав до Києва, а півтора року тому став гравцем «Динамо». Увесь цей час разом із ним його дружина Прісцила, а тепер і півторарічний син Лука. Із Прісцилою ми поговорили про життя бразильців в Україні.
- Ви вже не перший рік в Україні. Як почуваєтеся тут? Звикли до нової країни?
- Я почуваю себе щасливою – у мене є все, що потрібно для повноцінного життя, я ні в чому не знаю обмежень чи незручностей. Це хороша країна з хорошими, привітними, гостинними людьми. Я вже звикла жити тут. Україна для мене – друга домівка.
- Чи дуже відрізняється життя в Донецьку і в Києві?
- Лише тим, що Київ – значно більше місто, ніж Донецьк, тому тут люди мають більше можливостей, є чим зайнятися, куди піти та де провести час. У Донецьку в мене було багато друзів, і ми завжди були разом.
- У вас уже з’явилися якісь улюблені місця в Києві?
- Так, у місті є багато красивих зелених парків, і мені подобається ходити туди гуляти. Часто беру з собою сина Луку, щоб подихати свіжим повітрям. І деякі ресторани теж подобаються. Якщо вечеряємо не вдома, обов’язково йдемо в один із найулюбленіших.
- Що найбільше вразило в новій країні?
- Першою після Бразилії новою країною для мене стала Румунія. Проживши там один рік, ми переїхали до Болгарії. Лише рік потому чоловік підписав контракт з українським клубом – і ми опинилися в Донецьку. Найдивнішими для мене стали відмінності в культурі кожної країни: мова, їжа, вірування й традиції. Але ми залишилися такими ж, нам просто потрібно поважати людей і розуміти та цінувати кожну культуру.
- Як довго ви знаєте Мораеса? Де вперше зустрілися?
- Ми разом уже тринадцять років. А останні чотири – офіційно одружені. Познайомилися на вулиці, де я жила раніше. У нас було багато спільних друзів, і всі вони також жили на цій вулиці, тож я зустрілася з Мораесом саме там.
- Ви знали, що він футболіст?
- Ні (посміхається)! Він був звичайною, простою людиною для мене. Коли ми тільки почали зустрічатися, Мораес сказав, що любить футбол, що й сам футболіст. У той час він не займався грою професійно, адже йому було лише 16 років. Мені ж цей вид спорту зовсім не подобався, я займалася серфінгом, тож у нас були різні стилі життя.
- Чи легко будувати стосунки з людиною, яка так часто відсутня, якої немає поруч із вами?
- Так, часом буває непросто. Але в нашому випадку в перші місяці, коли ми були разом, жили в одному місті. Уже пізніше Мораес почав переїжджати до інших країн. Для мене це ніколи не було великою перешкодою, тому що в той час, коли ми були далеко одне від одного, завжди чекали зустрічі, і це зміцнювало наші стосунки, робило їх більш цінними та важливими. Мені досі сумно, коли він перебуває далеко від дому. Але ви знаєте, я вже звикла до цього. Намагаюся витрачати свій час із користю на щоденні необхідні справи. Мені є чим зайнятися: щоденні тренування, ігри з сином, походи до церкви, уроки мови, приготування різних страв… Можу піти на каву з друзями…
- Як майбутній чоловік зробив вам пропозицію? Це відбулося в романтичній атмосфері?
- Якось ми просто прогулювалися разом, і він сказав, що підготував для мене сюрприз. Я побачила великий човен із сервірованим для обіду столом і квітами, а в келиху з шампанським знайшла обручку. Це було дивовижно! Я погодилася вийти за нього, і за рік ми відсвяткували велике весілля.
- Вам було шкода залишати всіх своїх родичів і друзів у Бразилії?
- Ні, не почувала себе розчарованою чи засмученою з цього приводу, але дуже сумувала за сім’єю й батьками. Я людина, що має тісний зв’язок із родиною, люблю проводити час із рідними. Ціную кожну мить, яку можу побути поруч із ними.
- Як ви святкуєте українські свята? Вони дуже відрізняються від бразильських?
- Так, деякі з них відрізняються, інші – такі ж, наприклад, Різдво, Новий рік, Великдень. Ми відзначаємо їх так, як у Бразилії, за нашими традиціями.
Цей та інші матеріали читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№5; 88).
Copyright © FC Dynamo Kyiv
