З нагоди 95-річчя футбольної команди «Динамо» (Київ) пригадуємо найголовніші матчі в історії клубу. На черзі — перше здобуття Кубка СРСР.
Переживши тяжкі воєнні лихоліття, стабілізувавши склад і досягнувши зіграності, київське «Динамо» вийшло на новий рівень спортивної майстерності. Команда йшла поступальним шляхом: у 1952 році вперше з довоєнних часів здобула медалі чемпіонату, а за два роки стала першою неросійською командою, якій вдалося здобути Кубок СРСР.
Зухвалі хлопці Ошенкова
Київська команда, яка здобула срібні медалі чемпіонату СРСР 1952 року, наступного сезону опустилася на восьме місце. Олег Ошенков, 43-річний головний тренер киян, прагнув більшого. Він змінив програму загальнофізичної та спеціальної підготовки, посиливши тренування. На відпочинок відправився багаторічний лідер оборони, 31-річний Абрам Лерман. Пішло кілька молодих гравців, а також 25-річний нападник Золтан Сенгетовський.
Натомість, придбання спрацювали на найвищому рівні: 24-річний Віктор Фомін із «Шахтаря» став провідним лівим крайнім, яскраві пізні роки своєї кар’єри провів 29-річний екс-спартаківець Віктор Терентьєв, знайшли себе в команді 23-річний Георгій Грамматикопуло з ленінградського «Динамо» та 19-річний Олександр Кольцов.
Опустившись у серединку після другого місця, Ошенков збирав команду, якій судилося порушити гегемонію російських клубів.
----------------------------
Цікаво!
У 1954 році Кубок СРСР розігрували в 15-й раз, і до того трофеї вигравали винятково представники РРФСР — 5 разів «Спартак», три — ЦБЧА, двічі - «Динамо» та «Торпедо», один раз - «Локомотив» та єдиний не столичний клуб, ленінградський «Зеніт». Жодній іншій радянській республіці трофей до цього не діставався.
----------------------------
Треба сказати, що до цього за всі попередні роки динамівці лише раз діставалися до півфіналу й ніколи — вище.
Турнір 17 тисяч команд
Враховуючи республіканські турніри, шанси на Кубок СРСР було в біля 17 тисяч команд — саме стільки стартувало в регіональних кубках, потім найкращі пробивалися в фінальні турніри, а далі вибрані розігрували безпосередньо трофей. Дещо на шляху «Динамо» (Київ) вирішив жереб — володарі кубка попередніх років грали між собою, вилітали, а нашим трапилися відразу два представники нижчих ліг, Класу «Б».
Втім, подивитися було на що. Наприклад, в 1/16 фіналу «Динамо» вдома, на стадіоні імені Хрущова, переграло вільнюський «Спартак» - 4:2. Хет-трик оформив елегантний Зазроєв, причому третій м’яч — красивим ударом зі штрафного. Гол Грамматикопуло після перерви нівелював два влучних удари литовців, і «Динамо» пройшло далі.
Не було воно фаворитом в 1/8 фіналу — на виїзді належало грати зі «Спартаком», і в шести попередніх кубкових зустрічах колишній володар трофею був сильнішим. Тепер же москвичі також вели в рахунку після голу Ісаєва, та топ-матч видали нападники «Динамо». Ще до перерви Зазроєв асистував Коману, потім сам вийшов один на один з воротарем Сіліцьким і вивів вперед киян, а наостанок дубль оформив Михайло. 1:3 — для тодішнього радянського футболу це була сенсація.
У чвертьфіналі — нове випробування. Після чемпіона СРСР — кількаразовий володар кубка й попередній гранд радянського футболу. В екстра-таймі голи Комана та Фоміна допомогли переграти ЦБРА — 3:1. Прекрасна гра воротаря Макарова, дубль Комана та підсумковий гол Фоміна на 120-й хвилині принесли радість заповненому вщерть київському стадіону. Вперше за вісім років і лише вдруге в історії «Динамо» (Київ) так високо дісталося в Кубку СРСР.
----------------------------
Цікаво!
Вперше за всі 15 розіграшів Кубка СРСР фінал відбувся без жодної московської команди. Цього разу ніхто з москвичів не пробився навіть у півфінал. «Спартак» (Єреван) на той час був лише другим — після команди міста Калініна — нижчоліговим клубом, який вийшов у фінал Кубка СРСР. Не виграв трофей — вдасться це лише через 15 років львівським «Карпатам»...
----------------------------
Граючи в щільному графіку матчі раз на кожні чотири дні, в півфіналі «Динамо» завдало поразки «Зеніту». Матч, який проходив на московському стадіоні «Динамо», затягнувся в додатковий час і молодий Кольцов підключився до атаки й вибив ленінградців. Вкотре видав велику гру Макаров - «воротар республіки», справжній герой розіграшу.
В фіналі ще через чотири дні кияни могли зіграти з дніпропетровським «Металургом», але його розгромив єреванський «Спартак» - ще один представник Класу «Б», тодішньої радянської Першої ліги.
Трофей виднівся в тумані
Пізньої осені 1954-го в Москві була погана погода. Холодно, вітряно, мокро. Над стадіоном «Динамо» розкотився туман, білий наче молоко, густий наче згущівка. «Коли працівники стадіону вийшли на поле, над ним кружляли сніжинки, накрапував дощ. Довелося терміново вкривати всю площу брезентом. Сніг змінився нудним дощем, а коли настав час починати гру, поле було оповите густим туманом. Навіть світло близько трьохсот прожекторів, які оточували поле, не могло пробити його товщу», - відзначав у своєму репортажі «Радянський спорт».
Суддя Ніколай Латишев вивів на поле київське «Динамо» та єреванський «Спартак», і обидві команди вперше в історії наблизилися до трофею на відстань одного кроку. На початку гри вірменська команда була ближча до успіху — кілька разів воротар Макаров кидався в ноги суперникам, вдало грав на виході, впевнено втручався в боротьбу. Втім, і в киян був шанс відкривати рахунок уже в дебюті — але Затикян вдало зіграв після небезпечного удару Зазроєва. Взагалі воротар єреванців на той час утримував «суху» серію три місяці — та вона обірвалася в фіналі.
Коли стартова метушня стихла, зіграли свою роль досвід і майстерність «Динамо». Ввімкнув швидкість і обіграш Фомін, розхитавши на лівому фланзі Папояна, Зазроєв тонко підіграв на Комана, який вистелив зручний простріл на Терентьєва. Віктор ударом з лету відправив м’яча в сітку — 1:0 на 35-й хвилині.
«У діях киян відчувається впевненість у своїх силах, чіткість і злагодженість. Команда грає, як один!», - захоплено відгукувалася преса про ті важливі хвилини гри. Проте початок другого тайму, як і першого, був за «Спартаком» - і коли м’яч відскочив від досвідченого Михалини (він грав без травмованого напарника Юста), лідер атак єреванців Меркулов сильним ударом з району 11-метрової позначки розстріляв ворота — 1:1. Могли спартаківці й вийти вперед, але коли Макаров пропустив м’яча після виходу Кегеяна, перший удар суперників прийняв на себе захисник (був це начебто Голубєв), інший виявився неточним.
Саме Голубєв почав і другу результативну атаку, знайшовши Віньковатова, який щойно вийшов на заміну. Той віддав у центр на Комана, а Михайло на мить випередив голкіпера й несильним дотиком проштовхнув м’яча повз Затикяна — 2:1. Вірмени апелювали — мовляв, забивав рукою! Та авторитетний арбітр Латишев показав на центр поля. Відігратися їм не вдалося. Фінальний свисток привітав «Динамо» - киянам аплодувало 65 тисяч глядачів (а за неофіційними даними в пресі — цілих 80), а в рідному місті на вокзалі зібралося, ну чесне слово, не набагато менше.
----------------------------
Протокол
"Динамо" (Київ) – "Спартак" (Єреван) – 2:1 (1:0)
Голи: 1:0 Терентьєв (35), 1:1 Меркулов (48), 2:1 Коман (71).
"Динамо": Макаров, Ларіонов, Голубєв, Попович, Кольцов, Михалина, Богданович, Терентьєв (Віньковатов, 70), Зазроєв ©, Коман, Фомін. Головний тренер: Олег Ошенков.
"Спартак": Затикян, Папоян, Поладян, Семерджян, Асатрян ©, Е.Варданян, Караджян, К.Варданян (Дургарян, ?), Кегеян, Меркулов, Абрамян. Головний тренер: Гайк Андріасян.
Попередження: Меркулов (спроба грубої гри).
20 жовтня 1954 року. 19:00. Москва. Стадіон "Динамо". 65000 глядачів. +4С. Туман, дощ, вітер.
Суддя: Н. Латишев (Москва).
----------------------------
Нова ера на наших очах
На вечірньому прийомі переможців вітав голова Комітету з фізкультури та спорту при Раді Міністрів СРСР товариш Романов. Вдома на них чекали сотні, тисячі телеграм, листів і листівок. На честь динамівців складали вірші, журнали та газети друкували фотопортрети й дружні шаржі на переможців. А футбольна громадськість СРСР констатувала — з’явилася нова сила. Через сім років у Київ привезуть спецрейсом золоті медалі, ще через чотири саме «Динамо» України першим в Радянському Союзі відважиться зіграти в єврокубках. Ще десять років — і перший єврокубок прибуде на береги Дніпра.
Проте переломний момент — саме цей кубок, він перервав гегемонію столичних клубів, подарував надії на успіх усім іншим і показав, що в футболі можливо все. Хтось із тих хлопчаків, які захоплено стежили за динамівцями в 1954 році, в 1961-му приміряв чемпіонське золото. А ті, хто вихований на успіхах «Динамо» Ошенкова, Соловйова та Маслова, примножили спортивні успіхи уславленого київського клубу.
