З нагоди 95-річчя футбольної команди «Динамо» (Київ) пригадуємо найголовніші матчі в історії клубу. На черзі — розповідь про здобуття Кубка України сезону 1998/99.
Княже прощання Шевченка з «Динамо», перша розгромна перемога в фіналах Кубка України, 20-й кубковий трофей в історії нашого клубу — багатим на події виявився вирішальний матч розіграшу сезону 1998/99.
«Динамо» — футбольна Україна — 7:0
Півфінал Ліги чемпіонів, дострокове сьоме поспіль чемпіонство з 9-очковим відривом від найближчого переслідувача та здобутий вчетверте Кубок України — зоряний сезон 1998/99 київське «Динамо» завершило з чудовими показниками, а от кубковий фінал при більш як 70 тисячах уболівальників став ніби винагородою, «колом пошани», для третьої команди-зірки Лобановського. На той час на внутрішній арені не збиралося ще такої аудиторії (рекорд перевершено більш як на 20 тисяч), яка гучними оплесками та «мексиканською хвилею» супроводжувала яскравий і результативний фінал.
***
Цікаво!
У розіграші Кубка України 1998/99 київське «Динамо» виграло всі сім своїх матчів із загальним рахунком 22:4.
***
В 1/8 фіналу динамівці розправилися з друголіговим СК «Одеса» (4:2, 4:0), у чвертьфіналі переграли харківський «Металіст» (2:1, 3:0), у півфіналі — кропивницьку «Зірку» (5:1, 4:1). Кияни грали з запасом, а тому серед голеадорів команди — і основні, і резервісти, і навіть честолюбні дублери.
Зовсім інша ситуація — з «Карпатами». Львів’яни в сезоні 1998/99 всерйоз боролися за бронзові медалі, зібрали досвідчених гравців із дуже серйозним іменем на внутрішній арені. І хоча через фінансові негаразди та тренерську зміну львів’яни фінішували четвертими, а на п’єдестал зійшов «Кривбас», у фіналі Кубка України вони збиралися дати бій команді з четвірки найкращих на континенті.
До слова, у фінал Кубка України «леви» пробилися вперше за шість років, почергово перегравши маріупольський «Металург» (2:0, 2:3 в 1/8 фіналу), полтавську «Ворсклу» (3:0, 3:2 в 1/4 фіналу) та донецький «Шахтар» (1:0, 1:2 в 1/2 фіналу — в екстра-таймі рятівний виїзний гол записав на свій актив динамівський вихованець Мізін).
До речі, господарем фінального матчу, як і в фіналі річної давнини з ЦСКА, жереб визначив не динамівців.
Його прощальний поклон
Якщо хтось думає, що долю фіналу було вирішено ще до його початку, тут явна помилка — річ у тім, що «Карпати» в 90-х були одними з найбільш незручних суперників «Динамо». Навіть після повернення Лобановського львів’яни періодично відбирали очки у киян, обігрували їх в гостях і навіть завдали їм першої за час виступів у змаганнях Незалежної України немінімальної поразки.
Тим не менш, цього разу «зелено-білі» не змогли нав’язати суперництво «Динамо». Вже в дебюті матчу вони могли відкривати рахунок, але Гецко після скидки Паляниці опинився в офсайді й пробив повз ворота. За п’ять хвилин уже Реброву якоїсь миті не вистачило, щоб забивати з вигідної позиції.
Голи прийшли, і відразу два впродовж 18-19 хвилини. Спочатку, коли львів’янин Толочко розігрував штрафний, Белькевич здорово зіграв на перехопленні й пасом на хід запустив вперед Шевченка. Андрія збив Закотюк, і сам постраждалий взявся виконувати штрафний із точки, яку невдовзі назвуть його іменем. Сильний удар Шевченка зі стандарту змусив Стронцицького капітулювати, вперше й не востаннє — 0:1. Слідом — другий гол, не менш стрімко підготований. Лужний перехопив пас Євтушка та знайшов Шевченка, який відпасував на Белькевича. Валянцін прийняв, оцінив ситуацію й пробив повз воротаря — 0:2.
Подвійний удар розбив усі плани «Карпат», до того ж, тут же ледве не забив Ребров, але пройшовши двох, спинився на третьому. Слідом — ще одна неприємність. Пошкодження змусило Юрчишина замінювати основного захисника Чижевського вже на 24-й хвилині, що, ясна річ, відбилося на стрункості оборонних дій гостей-господарів. До перерви Стронцицький врятував після ударів із вбивчих позицій від Шевченка та Реброва. Перед перервою і Толочко міг внести в фінал інтригу, але зі штрафного оминув і стінку, і ворота.
Другий тайм нагадував уже побиття: за ударами в підсумку «Динамо» виграло 15:7, а за влучаннями в площину воріт — 9:5. Один за одним, пробивали Шевченко, Гусин, Ребров, Хацкевич. Інколи навіть поперечина підстраховувала Стронцицького. Аж поки Андрій Шевченко не забив свій другий у матчі м’яч — настільки неординарний для тодішнього вітчизняного футболу, що передача «Футбол від УТН» назве його «Голом сезону». Після кутового «Карпат» Шевченко підхопив м’яча на своїй половині поля, пройшов Мізіна, Закотюка, Бенья й завершив свій забіг метрів на 50 ударом точно в дальній кут — 0:3.
Могли б іще забивати Гусин, Шева та Кормильцев — останній знову струсонув поперечиною. Заради справедливості, були свої моменти й у львів’ян — чого варті підступні удари Гецка зі штрафного, та й момент у першому таймі, коли Іван претендував на пенальті в боротьбі з Головком. У підсумку — перша розгромна перемога в історії фіналів Кубка України та щемлива пісня барда Тризубого Стаса, цитата з якої винесена в наш заголовок.
***
Протокол
"Карпати" (Львів) – "Динамо" (Київ) – 0:3 (0:2)
Голи: 0:1 Шевченко (18), 0:2 Белькевич (19), 0:3 Шевченко (67).
"Карпати": Стронцицький, Вовчук (Луцишин, 53), Євтушок, Чижевський (Вільчинський, 24), Беньо, Назаров (Ковалець, 62), Закотюк, Мізін, Толочко, Паляниця, Гецко. Головний тренер: Степан Юрчишин.
"Динамо": Шовковський, Лужний, Ващук, Герасименко, Головко, Дмитрулін, Гусин, Хацкевич (Кормільцев, 80), Белькевич, Шевченко, Ребров (Серебренников, 79). Головний тренер: Валерій Лобановський.
Попередження: Ващук (40) — Закотюк (17), Мізін (68)
30 травня 1999 року. 17:00. Київ. НСК "Олімпійський". 71 000 глядачів. +26С. Сонячно
Суддя: В. Мельничук (Сімферополь).
***
Він пішов, але обіцяв повернутися
Динамівці мали що відзначати — велелюдне святкування на день Києва з трибун стадіону плавно перейшло на вечірні затишні вулички столиці. Вірилося в усе хороше — що не тільки звичні домашні трофеї, а й півфінал Ліги чемпіонів — це тільки початок чогось більшого.
***
Цікаво!
Здобутий наприкінці весни 1999-го трофей став 20-м кубком в історії «Динамо» (Київ). Сюди рахуємо 7 кубків УРСР, 9 кубків СРСР і 4 кубки України.
***
Невдовзі чутки про інтерес до Андрія Шевченка зі сторони одного з європейських грандів набули рис реальності. Хоча інтерес до супер-форварда «Динамо» (Київ) проявляли з десяток провідних клубів Старого Світу, а один із них - «Ювентус» - навіть пропонував на 5-10 мільйонів більшу суму, Шева був проданий саме в «Мілан», представники якого проявили системність, послідовність і порядність у перемовинах з керівництвом нашого клубу.
Княжний дубль Шевченка став його вишуканим прощанням із рідною публікою, з якою добрих років десять він відтепер буде бачитися суто в домашніх матчах національної збірної України. Проте він, один із найвидатніших вихованців нашого клубу, обіцяв повернутися й стримав своє слово. Вже за інших обставин, при інших тренерах і одноклубниках — ніби уособлюючи собою змінність і спадкоємність поколінь.
