- Хто ваш улюблений письменник? Яка улюблена книга й що прочитали за останній час?
- Нещодавно перечитував усю серію про Ганнібала Лектера, буває, читаю англійською мовою, а конкретно зараз узагалі не читаю. Мови? Знаю англійську, доволі добре українську, але все життя розмовляв та думав російською. У нинішніх обставинах це не дуже добре, вважаю, ми всі маємо переходити на українську або хоча б прагнути до цього. Нинішнє покоління має навчатися українською, й із часом використання цієї мови стане масовим. Мені, наприклад, важко розмовляти українською, але я дуже стараюся, вправляюся, з батьками розмовляю виключно українською.
- Як ви ставитеся до прізвиська СаШо й чому вас так називають?
- Чудово ставлюся (посміхається). Я спокійно реагую на різного роду прізвиська. Просто зрозумів, що написати повністю «Олександр Шовковський» дуже довго й складно, а скорочено - зручно. Тож у мене претензій та образ немає.
- А ви давали комусь прізвиська в команді?
- Звичайно, але не хочу про це говорити (сміх у залі).
- Якось ваша мама розповіла, що в дитинстві ви взяли її лайкрові рукавички, щоб відбивати м'ячі, а якою була подальша еволюція ваших воротарських рукавичок?
- Ну, ті рукавички я вже відпрацював (сміх у залі), хоча мама про них усе ще іноді згадує. Жартую (посміхається). Коли ми з командою почали їздити на дитячі турніри, найчастіше ми вигравали, а найгіршим результатом було друге або третє місце. Нам виплачували невеликі преміальні, й на них я завжди купував собі рукавички, оскільки вони були моїм головним знаряддям праці, а потім уже все інше.
- З якими футболістами ви зараз підтримуєте спілкування?
- Ващук, Воронін, Шевченко. Намагався додзвонитися Роналду, але він слухавку не бере (сміх у залі).
- Відомо, що у вас є журналістська освіта. А яке питання поставив би Шовковський-журналіст Шовковському-воротарю?
- Я-воротар не підпустив би до себе мене-журналіста, він занадто багато знає (посміхається).
- Чи хотіли би спробувати себе в ролі коментатора?
- До будь-якої професії потрібно ставитися з повагою, а до будь-якого матчу готуватися, вивчати суперників, знати гравців, бути обізнаним, з якої причини хтось не грає - це великий обсяг роботи, який потрібно виконати, перш ніж почати коментувати. Якщо чесно, я не замислювався про те, цікаво мені це чи ні. Взагалі, в житті хочеться багато чого спробувати.
- Що такого вам би хотілося зробити в житті, на що не вистачало часу, або не було можливості?
- Подорожувати Європою, тільки не за маршрутом: аеропорт-готель-стадіон-аеропорт, а поїхати на машині.
- В яких місцях вас можна зустріти в Києві?
- Буваю в різних місцях. Люблю пити каву в «Будинку кави», ця мережа одна з моїх улюблених, у Києві таких закладів близько 20-ти.
- Можете пригадати смішний або курйозний епізод зі своєї кар'єри?
- Пригадую, як перед матчем з якоюсь болгарською командою після рукостискань ми робили командне фото, всі такі зібрані, зосереджені, серйозні, а повз нас іде хлопчисько з просто невимовним виразом обличчя. У підсумку, на фотографії ми всі вийшли веселими та усміхненими. Це веселе фото є в інтернеті.
- У вас є пріоритети, яку половину поля jбирати перед початком матчу? Зазвичай «Динамо» у другому таймі грає на «бесарабські ворота», хтось коли-небудь намагався порушити цю традицію?
- У кожної команди є своя улюблена частина поля. Так повелося, що, граючи на «Олімпійському», який раніше був «Республіканським», завжди намагалися в першому таймі обирати для себе «бесарабські ворота», щоб у другому таймі гнати в них опонента. На полі ж суперника грають роль багато чинників: іноді звертаєш увагу на напрямок вітру, який може змінитися протягом години, тому в першому таймі краще грати «за вітром», і положення сонця. Якщо я виграю підкидання монетки, то обираю або ворота, або право на введення м'яча.
- Який трепетний момент був у вашому особистому житті?
- Я був присутній при народженні своєї доньки. І можу зізнатися чесно, більш сильних емоцій у житті я не відчував. Це було щось неймовірне! Я підготувався, у мене в одній руці камера, в іншій - фотоапарат, але було не до них, тому що коли все закінчилося, у мене сльози лилися градом. У підсумку, не вийшов жоден кадр. Після того, як я перерізав пуповину та опинився з дитиною вдвох, я з донькою розмовляв, а як тільки замовкав, вона починала плакати, я починаю говорити - вона замовкає. Це просто приголомшливо!
- Як ваша сім'я реагувала на те, що ви постійно їдете на матчі та тривалі збори?
- Зиму ніхто з моїх рідних не любить не лише тому, що холодно, а й тому, що протягом січня та лютого я відсутній у сім'ї. Але всі розуміють: щоб добре грати та показувати рівень, потрібно добре готуватися, просто так нічого не дається. Сім'я ставилася з розумінням, але живого спілкування завжди не вистачало. Раніше же із засобами зв'язку та комунікаціями, інтернетом було ще складніше. Це зараз є скайп, вайбер, вотсапп, а раніше лише телефон. Тож це завжди був складний період, але потрібно вміти розставляти пріоритети й розуміти, для чого робляться такі жертви. Вони необхідні, якщо хочеш щось отримати та чогось досягти.
- Сергій Ребров – радіоаматор, Андрій Шевченко захоплюється гольфом. А чим ви любите займатися, окрім футболу?
- Я люблю дайвінг, їздити на мотоциклі та кататися на лижах. (із посмішкою) Я – спортивна людина!
Copyright © FC Dynamo Kyiv
