На традиційну зустріч із вболівальниками у рамках програми «Разом до перемоги», організовану за ініціативою офіційного фан-клубу ФК «Динамо», прийшли голкіпер «біло-синіх» Олександр Рибка і захисник Євген Макаренко.
Ведучим зустрічі також традиційно виступив відомий спортивний журналіст Олександр Липенко. Після того, як обидвох футболістів офіційно прийняли в ряди фан-клубу та подарували клубні шарфики, хлопці відповіли на запитання вболівальників.
- Хто був вашим футбольним кумиром у дитинстві?
Олександр Рибка: Футболом я почав займатися у дванадцять років. Ще з перших матчів, які я відвідав на стадіоні і коли вперше побачив київське «Динамо», моїм кумиром став Олександр Шовковський. Я дуже радий, що мені довелося грати з ним у одній команді.
Євген Макаренко: Ще з самого малечку, коли я тільки починав займатися футболом, виблискувала зірка Андрія Шевченко, який переходив у італійський «Мілан». Думаю, що усі – і зовсім маленькі футболісти, і вже досить зрілі, мріяли добитись таких висот, як Андрій. Ми всі за нього дуже переживали, як у дитячій школі, так і у футбольній академії. Андрій являє собою найкращий приклад для всіх київських, всіх українських футболістів. Він дійсно був кумиром мого дитинства.
- Якщо у вас була би можливість придбати будь-якого футболіста для київського «Динамо», хто б це був?
О.Р.: Оскільки я голкіпер, то напевно придбав би для своєї команди захисника, приміром центрбека Давіда Луїса із лондонського «Челсі».
Є.М.: Думаю, це були б володарі Золотих м’ячів або кандидати на приз кращого футболісту світу. Не хочу виділяти когось одного – це і Мессі, і Роналду, і Рібері. Вони всі є футболістами дуже високого рівня, з якими дійсно хочеться потренуватися, зіграти разом, спробувати свої сили.
- Питання до Олександра. Наступний матч «Динамо» проведе із запорізьким «Металургом», який є рідною командою Максима Коваля. Чи говорив Олег Володимирович, хто буде стояти на воротах у цьому матчі? І чи хотілося би вам зіграти проти «Шахтаря»? Якою була би ваша мотивація?
О.Р.: Щодо гри з «Металургом» нічого не можу вам сказати, тому що заздалегідь нам не кажуть, хто саме стоятиме у найближчому матчі. Звісно, мені хочеться завжди виходити у основному складі. Щодо гри із «Шахтарем», Мені, як і всім дуже хочеться здобути тільки перемогу. У нас є дуже хороший шанс стати чемпіонами у цьому сезоні. Все в наших руках, і ми будемо робити все, що від нас залежить, аби здобути три очки у цьому матчі.
- По-перше, хочу привітати Євгена з днем ангела! Питання таке: де ви вперше познайомились, перетнулись на футбольному полі? Як зав’язалась ваша міцна футбольна дружба?
Є.М.: Мабуть, Саша це краще пам’ятає, оскільки він тоді вже тренувався з основним складом «Динамо», а також іноді підсилював дублюючий склад. А я тільки перейшов із дитячого футболу у більш дорослий. Володимир Федорович Мунтян взяв мене у дублюючий склад, і я почав тренуватися з ними. Тоді я із Сашею ближче познайомився. Він приходив до нас на базу, розповідав різні історії, ділився досвідом.
- Чи відвідували ви дитячо-юнацькі школи? У якій школі навчалися?
О.Р.: Зараз мало часу на те, щоб відвідувати тренування дітей у дитячо-юнацькій школі. Коли була у мене невелика перерва, я приїжджав, дивився. Що стосується мене, я вчився у трьох школах – 239-а школа на Оболоні, 163-я на Нивках і 151-а школа в Чапаєвці, яку я закінчив. Не можу сказати, що з відзнакою, але без трійок.
Є.М.: Вчився - це дуже голосно звучить (сміх у залі). Ми старанно вчилися, можна сказати, до шостих – сьомих класів, а потім вже дійсно дуже серйозно почали займатися футболом – ігри, виїзди, чемпіонат України. І навчання плавно відійшло на другий, третій, четвертий план. Моя рідна школа – 125-а.
- Саша, скільки ваги втрачає воротар під час напруженого матчу і скільки падінь здійснює за одне тренування?
О.Р.: Важко відповісти. Можу тільки сказати, що за гру з «Таврією» я скинув півтора кілограми.
- Олександре, чим ви займалися ці два роки, які тривала дискваліфікація і як ви морально її пережили?
О.Р.: Звісно, я постійно підтримував свої кондиції, намагався знаходити всілякі варіанти для тренувань. Тренувався з «Оболонню», «Арсеналом». На жаль, цих команд вже немає. Вірніше, «Оболонь» і зараз існує у новому вигляді, але вже не у вищій лізі. Приділяв час сім'ї, батькам, також і на швейцарські суди. Зараз мені вже здається, що цей час пролетів швидко і непомітно, але тоді, звичайно, було трохи сумно. Добре, що все вже позаду. Рухаємося вперед, будемо все робити для хороших результатів київського «Динамо», щоб команда стала чемпіоном, володарем Кубка і успішно брала участь в єврокубках.
- Женя, ти один з небагатьох футболістів, у яких неспортивна освіта. Ти закінчив магістратуру Національний транспортний університет, а тепер хочеш стати ще й юристом. Звідки така тяга до навчання?
Є.М.: Коли я закінчив школу, батьки наполягли на тому, щоб я здобув вищу освіту. Хлопці в основному вступали в усім відомий Інститут фізкультури, а я вирішив здивувати їх і пішов в іншому напрямку, обравши НТУ. Слава Богу, закінчив його. Було важко, особливо в перші роки навчання. Спочатку отримував стипендію шістсот або сімсот гривень. Другу вищу освіту буду отримувати за напрямом «Правознавство». Юристом, звичайно, навряд чи буду, але, думаю, що завжди треба вчитися, розвиватися, рухатись вперед.
- Олександре, ти зізнавався, що любиш риболовлю. Яким був твій найбільший улов?
О.Р.: Чесно кажучи, великою масою вилову не можу похвалитися. Може, кілограма три – три з половиною. Коли відпочивали на Кубі, поїхали, як ми думали, на рибалку, а виявилося, просто морську прогулянку. Але нам все одно вдалося виловити невелику баракуду, візуально вона теж тягнула під три кілограми.
- Яку останню книгу ви прочитали і яка є вашою улюбленою?
Є.М.: Щодо останньої книги, ви, може, будете сміятися, але я прочитав «П'ятдесят відтінків сірого»...
О.Р.: А я після Жені перечитав (сміх у залі)
Є.М.: Насправді ми по черзі, по сторінці читали, одну я, іншу Саша (посміхається). Коли я ще в Ужгороді був, усі марили цією книгою. Не знаю, що на мене найшло, але я дійсно її купив за свої гроші (сміх в залі) і прочитав. Не пошкодував.
- Як публічність впливає на ваше життя?
О.Р.: Багато людей задають питання, чому я іноді їжджу в метро. Особисто я цього не соромлюся. Точну дату, коли я в останній раз користувався цим транспортом, не скажу, але це було зовсім нещодавно. І моя дитина любить кататися на метро, часто просить мене: «Тату, давай поїдемо на метро!». Багато хто, побачивши мене, дивується. Не знаю, чому до цього питання таке ставлення. Я вважаю, що при київських пробках це досить зручний вид транспорту.
- Женя, на якій машині ти їздиш, і яка музика звучить у тебе в салоні?
Є.М.: Я їжджу на машинах батьків на маминій, то на батьковій. А на рахунок музики... Слухаю все, що грає по радіо, і поп-музику, і рок – абсолютно різні стилі.
- Олександр, ким ви хочете стати після завершення футбольної кар'єри?
О.Р.: Це питання мені часто задають, але я над ним ще не замислювався. Почну думати про це через кілька років, не раніше. Зараз важко сказати щось на цей рахунок, я думаю тільки про футбол, про свою кар'єру гравця.
- Олександре, ти людина віруюча?
О.Р.: Я вірю в Бога, ходжу до церкви. Але сильно не «фанатію» релігією. Перед грою завжди хрещуся, виходячи на поле. Вважаю, що це нормально – пр.осити у Бога допомоги. Багато хто мене в цьому підтримуює.
- Яке найбезглуздіше питання вам задавали журналісти? І на які питання вам неприємно відповідати?
Є.М.: Безглузді питання, які мені задавали, я не порахую і на пальцях двох рук. Найнеприємніші питання, які можуть прозвучати – це про конкурентів. У будь-якому випадку всі футболісти завжди хочуть грати, всі прагнуть виходити у стартовому складі.
О.Р.: Мені за ці два роки, поки я не грав, задавали безліч безглуздих запитань, на які не хотілося відповідати. Все-таки щось же повинно залишатися в таємниці. І коли тебе просять прокоментувати гру свого опонента – коментувати таке, напевно, теж не дуже коректно.
- Питання до Олександра. За чиєю спиною спокійніше стояти на воротах - Ракицького або Хачеріді?
О.Р.: Думаю, буде некоректно з мого боку порівнювати гравців, давати їм оцінку. Можу тільки сказати, що це два дуже кваліфікованих захисника, не даремно ж вони захищають кольори нашої національної збірної. І за спиною Ярика, і за спиною Жені грати досить надійно.
- Кого ви вважаєте кращим на даний момент молодим голкіпером у світі? Чи вважаєте таким Давида де Хеа з «Манчестер Юнайтед»?
О.Р.: Не можу не виділити свого партнера по команді – Максима Коваля. І де Хеа, який показує дуже впевнену гру за свій клуб.
- Женя, ти знаєш якусь кричалку вболівальників «Динамо»?
Є.М.: «Біло-синій самий сильний!»
- За які команди вболіваєте в Лізі чемпіонів?
О.Р.: Я за «Челсі» і «Баварію». Хотілося б, щоб ці команди знову зустрілися у фіналі Ліги чемпіонів.
Є.М.: Мені теж дуже імпонує «Баварія». Ця команда демонструє футбол дуже високого рівня, у складі баварців дуже багато класних, зоряних гравців.
- Олександре, які три речі ти взяв би з собою на безлюдний острів?
О.Р.: Ніж, вудилище і сірники.
- Який європейський чемпіонат вам до вподоби? Як ви оціните рівень коментування європейських чемпіонатів на українському телебаченні?
Є.М.: Я дивлюся і українську Прем'єр-лігу, стежу за кожним туром. Подобається іспанський чемпіонат, німецький та інші – перераховувати можна багато. Щодо коментаторів – знаю лише кілька відомих коментаторів – їх коментарі приємно слухати.
- Євгене, на якій позиції вам зручніше грати – лівого захисника або центрального півзахисника?
Є.М.: Граючи в центрі поля, я провів всього трохи більше десяти матчів. На даний момент у якості лівого захисника я провів набагато більше ігор. Вважаю, що будь-який футболіст повинен намагатися бути універсальним і вміти зіграти на різних позиціях. Я радий, що виступаю за київське «Динамо», і не важливо, на якій позиції. Для мене це велика честь!
