Новачок «Динамо» дав розлоге інтерв’ю клубним медіа, у якому розповів про свої емоції після переходу, мотивацію вибору на користь київського клубу, а також свої футбольні мрії.
- Вітаємо в «Динамо», Олександре! Про твій трансфер в ЗМІ говорили немало. Розкажи, як все відбувалося?
- Спочатку надійшла конкретика від «Динамо». Коли «Шахтар» дізнався, що «Динамо» хоче придбати мене, маючи перше право на мене, «гірники» також висунули свої умови. Багато часу пішло на роздуми, оскільки було багато юридичних питань, щоб «Шахтар» не чинив жодних перешкод.
- Тобто в тебе були конкретні пропозиції й від «Динамо», і від «Шахтаря»?
- Так, і я обрав «Динамо». Дуже щасливий бути тут.
- З ким із родичів чи друзів першим поділився новиною про трансфер?
- Звичайно, перш за все із сім’єю – дружиною, мамою, татом. Тато в мене на сто відсотків за «Динамо». Щодо гравців київського клубу, то спілкувався з Тимчиком, Бущаном, Ярмоленком. Андрій узагалі підібрав важливі слова, які остаточно переконали мене перейти до «Динамо». Звичайно, з президентом киян також спілкувався – в нас була дуже приємна розмова, я відчув багато щирості у його словах, що також вплинуло на моє рішення.
- Чому ти обрав «Динамо», а не «Шахтар»?
- На даному етапі кар’єрі душа більше лежить до «Динамо». Буду старатися на 100 відсотків віддаватися в іграх за «біло-синіх».
- За ці чотири-п’ять днів, що тривали переговори, багато було переживань, чи вдавалося спати спокійно?
- Справді, три-чотири дні дійсно спав не дуже добре, цілими днями був на телефоні, голова була забита. Але для себе я чітко розумів, куди саме я перейду.
- Ти родом із Донецька, грав у «Шахтарі», «Маріуполі». У «Динамо» також є Микола Шапаренко, який із Донецької області. По своїх відчуттях, розкажи, як це – після такого минулого опинитися в «Динамо»?
- Я у цьому нічого такого не бачу. Відчуття в мене приємні, я буду захищати кольори київського «Динамо», буду намагатися своєю грою радувати наших уболівальників.
- Ти розповідав, що в дитинстві прийшов записуватися до школи «Шахтаря» у динамівській футболці з прізвищем Шевченка. Розкажи про цю історію.
- Справді (посміхається). Мені було 5 років, я прийшов разом із батьком на перегляд до «Шахтаря». Футболка Шевченка була моєю першою. Але тоді мене не взяли – сказали, що набирають, починаючи з шести років. Сказали, приходьте наступного року. Тоді, пам’ятали, всі дивувалися, чому у футболці «Динамо» прийшов, а батько переконував усіх, що ми справді з Донецька.
