Зустріч відбулась за ініціативою офіційного Фан-клубу ФК «Динамо» (Киів) у рамках програми «Разом до перемоги!».
Цього вечора в конференц-залі стадіону «Динамо» ім. В.Лобановського було людно, як ніколи. Таку кількість прихильників, мабуть, не збирала жодна попередня зустріч із гравцями команди. Ще до приїзду віце-капітана «Динамо» були зайняті не тільки всі місця у залі, але і майже не було де стати у проходах уздовж рядів.
Олег Гусєв прибув до зали якраз вчасно, буквально за декілька хвилин до сьомої. Його появу всі присутні зустріли бурхливими оваціями.
«Мабуть, це найбільша кількість оплесків, яку мені доводилось чути у цій залі!» – сказав ведучий заходу Олександр Липенко, який провів уже не один десяток зустрічей у просторому та в той же час затишному конференц-залі стадіону.
На цей момент присутні завдяки Олександру Анатолійовичу уже знали багато фактів із біографії Олега Гусєва, зокрема, що він полюбляє окрошку, колись грав на гітарі, не любить подорожувати літаком, був переможцем математичної олімпіади, а також безліч інших цікавих фактів.
Спілкування гравця та вболівальників пройшло в теплій, «сімейній» атмосфері. Під час заходу віце-капітана прийняли спочатку до рядів офіційного фан-клубу, а згодом і до рядів Федерації дворового футболу. Найнесподіванішим подарунком Олегові від уболівальників став прапор України, на якому всі охочі висловили йому побажання якнайшвидшого одужання.
Крім того, на початку зустрічі представники офіційного фан-клубу ФК «Динамо» за доброю традицією вручили Олегові шарфик, залишаючись у якому він уже наприкінці зустрічі сфотографувався із кожним бажаючим. Бажаючих виявилось чимало, і фотосесія затяглася на добрих півгодини. Проте навіть не зважаючи на перенесену нещодавно сумнозвісну травму, Анатолійович не відмовив жодному фанату.
Усі фотографії вже завтра ви зможете знайти на сторінці Фан-клубу в соціальній мережі Вконтакті.
Пропонуємо повну текстову версію спілкування:
- Ви є ветераном «Динамо». А що для вас особисто означає цей клуб?
- Мені важко виразити це двома словами. Але ви всі, мабуть, і так добре знаєте мою біографію. Практично всю свою професійну кар’єру я присвятив своєму улюбленому клубові. Були травми, були поразки. Були і перемоги, хоч не так багато, як того хотілося б. Та сподіваюсь, що ще більше перемог будуть зовсім незабаром. «Динамо» це вже не просто команда, це свого роду родина. Дуже сильно турбуюсь, переживаю, якщо у команди щось не виходить. Навіть місця собі не знаходжу. Хочеться, аби команда завжди здобувала перемоги, починаючи з юнацької команди і до першої.
- У першу чергу, хочу побажати вам якнайшвидшого одужання. Моє питання звучить так: чи потрібні «Динамо» нові футболісти на певні позиції чи варто продовжувати награвати тих, хто є?
- Звичайно, не мені судити. Якщо ж вас цікавить особисто моя думка... Будь-яка команда потребує підсилення. Бачите, здавалося б, у нас на кожну позицію було по два гравця, а сьогодні я був на тренуванні – тренуватися нікому, не кажучи вже про те, щоб грати. Я не скаржуся, і, думаю, керівництво не буде скаржитись, що на нас чекає важливий матч, а грати нікому. Але у зв'язку з цим ваше питання стає актуальним. Виходить, якщо дві-три людини випадають, то вже ставити у склад нікого. Тому, звичайно, потрібно посилення. Яке – це вже не мені вирішувати. На мій погляд, з нападом у нас все в порядку, а от захисну лінію не завадило б підсилити.
- Які традиції існують у гравців «Динамо»?
- У команді за стільки років стільки гравців змінилося. Якщо чесно, так відразу не можу згадати. Принаймні, співати ми новачків не змушуємо. Є традиція дарувати подарунки, футболки на дні народження. Ще є багато різних забобонів... Багато років була найголовніша традиція, яку потрібно відродити – бути чемпіонами.
- А вас коли-небудь розігрували ваші партнери по команді?
- Ні.
- Вас часто називають ветераном. А як ви самі себе відчуваєте, скільки ви ще готові радувати вболівальників своєю грою?
- Сподіваюся, як мінімум до закінчення терміну контракту. А там якщо здоров'я дозволить, і я буду потрібен клубу, із задоволенням й надалі продовжуватиму допомагати своїй команді досягати високих результатів. Що стосується визначення «ветеран»... На жаль, у нашій країні 30 років для футболіста вже чомусь вважається пенсійним віком, у цьому віці починають відправляти на пенсію. Хоча по собі не сказав би, що я відчуваю себе старим. Наприклад, мій однолітка Франк Рібері в минулому році претендував на звання кращого футболіста світу та Європи. І при цьому ніхто не згадував і не говорив, що йому скоро буде 31 рік. Зараз вже виповнився. Ніхто не каже, що він вже старий, і йому пора закінчувати. Просто коли ти робиш свою справу добре, то, напевно, на вік ніхто не дивиться. А якщо погано – тоді вже всі намагаються зазирнути тобі у паспорт.
- Вчора визначилися півфіналісти Ліги чемпіонів. Чи є серед них команда, якій ви симпатизуєте, чи вона вже вилетіла?
- Вчора, на жаль, вона вилетіла. Це «Барселона». Але залишилася ще «Баварія».
- Чи правда, що вам футбол вам навіть сниться?
- Так. Але це ж несвідомо. Після важких ігор завжди довго не можу заснути, завжди спливають якісь моменти, де зіграв правильно, а де можна було краще. Тому, напевно, все це відкладається у свідомості. Іноді уві сні відпочити не вдається.
- А це правда, що ви ніколи не дивіться записи ігор зі своєю участю?
- Чому ж, дивлюся.
- Одним із суперників збірної України у відборі до Євро-2016 буде Іспанія. Як ви в цілому оцінюєте шанси нашої збірної на вихід із групи?
- Якщо чесно, вважаю, що шанси як ніколи високі. По-перше, на турнір потрапляють дві команди з групи, без плей-офф. А по-друге, не буду кривити душею, якщо скажу, що за весь час, що я в збірній, ця команда за своїм талантом, за складом є однією з найсильніших. Тому у неї велике майбутнє. І я з великим оптимізмом дивлюся як на цей відбірковий турнір, так і в цілому на чемпіонат Європи.
- ФФУ пояснила відмову збірної України від турне по Америці небажанням брати в ньому участь деяких гравців. Ви особисто не хотіли би відправитися в таке турне?
- Якщо говорити чесно і відверто, особисто мені ніхто не дзвонив і не цікавився моєю думкою. Напевно, комусь із хлопців дзвонили, хтось висловив своє побажання не їхати.
- У якому віці ви зробили перший удар по м'ячу? Чи пам'ятаєте ви свій перший матч?
- За словами мого батька, перший удар по м'ячу я завдав дуже рано. Я цього навіть не пам'ятаю. Свій перший матч я зіграв у чемпіонаті району. Наша команда виграла, я забив гол, так що дебют був вдалим.
- Чим плануєте зайнятися після завершення футбольної кар'єри?
- Поки ще великих планів не маю. Дивлюся на наших головних тренерів – невдячна це робота. А помічником тренера, напевно, довго працювати не зможу за своїм характером. Тому ще не визначився.
- Кажуть, що під час перельотів ви, на відміну від більшості гравців, які слухають музику або грають у різні ігри, читаєте книжки. Яка у вас улюблена? І з чим пов'язано, що ви не любите перельоти?
- Був у мене один невдалий переліт, важко сідали. А летіли тоді на Фарерські острови. Після посадки стюардеса привітала нас, сказавши, що давно не бачила такої легкої посадки. Раз це була найлегша посадка, яка ж тоді найважча?! Тоді я вирішив, що якщо нам ще раз попадуться Фарери, я туди не полечу. У літаку люблю читати книги. З одного боку, відволікає. Та й корисно. Серед улюблених авторів Борис Акунін.
- Відомо, що ви добре граєте у більярд. За «Динамо» грав ще один любитель більярду – Іван Яремчук. Чи не доводилося зустрічатися з ним на більярдному столі?
- Поруч із більярдним столом зустрічався. Але грати з ним не доводилося. Але як любитель можу сказати, що на аматорському рівні він грає добре. Було б цікаво з ним помірятися силами. До речі, нещодавно він бачив мене на грі з «Металістом». Він мене запитав, чому я не заходжу, на що я відповів: «Ніколи, останнім часом то мене по голові вдарять, то ще щось...» (сміх у залі). Домовилися, що скоро, можливо, такий матч все ж відбудеться. Я обов'язково повідомлю про його результат.
- Скільки за гру ви втрачаєте у вазі?
- У середньому приблизно три кілограми.
- Як ви себе зараз почуваєте? І чи маєте якусь образу на Дениса Бойко?
- Про стан здоров’я відповісти легше. Сьогодні я вже тренувався, все нормально. Працюю практично без обмежень. Лише трохи болить щелепа, а так все гаразд. Що стосується Дениса, то, думаю, він сам зробить висновки. Напевне, лише він один знає, чому так все сталося, та чи міг він уникнути цього зіткнення. Але все завершилось так, як є. Добре, що ніхто не постраждав за великим рахунком. Він просив в мене вибачення, але я вважаю, що він мав перепрошувати не в мене, а у моїх батьків, які дуже важко все це пережили, у моїх дружини та дитини. Але добре все те, що добре закінчується. А Денисові я лише побажаю пропускати поменше голів, здоров’я та всього найкращого.
- Чи є у Прем’єр-лізі команда окрім «Динамо», яку ви підтримуєте або поважаєте?
- Так, звісно є така команда.
- І що це за команда?
- А ви як думаєте? «Дніпро» (оплески у залі). Команда «Дніпро» завжди була дружньою до «Динамо» завдяки відносинам між уболівальниками. Та й між футболістами. Багато гравців, які грали у нас, тепер захищають кольори «Дніпра» і навпаки. Також багато гравців «Дніпра» грають з нами плече до плеча у національній збірній. І. зрештою, у світлі останніх подій ця команда стала для мене вдвічі ріднішою. Сьогодні тут присутні багато телекамер різних каналів. Тому я користуючись нагодою хотів би подякувати хлопцям за їх мужній вчинок. Мені важко згадувати ті події, та все одно я хочу висловити їм свою щиру подяку!
- Як ви розціните шанси «Динамо» завоювати Кубок України в цьому сезоні?
- Шанси є, і ми це зробимо. Відступати нікуди. Давно не вигравали ніяких трофеїв. Для початку потрібно вдало зіграти з «Чорноморцем». Сподіваюся, вболівальники, як завжди прийдуть нас підтримати, і стадіон буде заповнений. Якщо все так складеться, у фіналі нас, швидше за все, буде чекати «Шахтар». До речі, де відбудеться фінал? В Києві? У будь-якому випадку, це буде принциповий матч, і у нас не залишається іншого виходу, окрім як вигравати.
- Які якості, на вашу думку, повинен мати футболіст київського «Динамо»? Які цінності для вас важливі в людях?
- В людях, перш за все, напевно, найважливіше – це порядність. Також відданість. Людина не повинна зраджувати і в будь-якій ситуації вона повинна залишатися людиною. Яскравий приклад – вчинок хлопців із «Дніпра». Який би не був важливий матч, вони вчинили як справжні спортсмени, справжні мужики. Це і є справжні люди, які тебе підтримують у важкій ситуації. Це цінується. Коли поруч багато таких людей, легше жити і простіше переносити травми, хвороби, невдачі.
Яким повинен бути футболіст «Динамо»? Напевно, це та людина, яка допоможе «Динамо» знову стати топ-командою Європи, регулярно вигравати всі національні змагання. Гравець повинен володіти всіма необхідними якостями – швидкість, удар, мислення. Одним словом, бути хорошим футболістом. Чим більше таких гравців буде в складі, тим більше причин для радості буде у вболівальників. А ми будемо намагатися вигравати.
- Крім футболістів «Динамо», з ким з гравців світового футболу ви б хотіли зіграти разом? Приміром, з Мессі хотіли б зіграти?
- Ні. Коли грає Мессі, що робити іншим?! (посміхається)
- Чому деякі гравці, в основному українці, підходять до фан-сектору після кожного матчу, а деякі – лише іноді?
- Ви самі помітили, що українські хлопці з більшою відповідальністю ставляться до цього питання. В тому плані, що вони розуміють, за яку команду грають, розуміють, яких результатів ми повинні досягати. Але ви ж бачите, у хлопців, які приїжджають, різний настрій. Один засмучується через те, що його на 60-й хвилині змінюють, інший – через те, що йому пас не дали. Сильно засмучуються, і вже хвилини з 80-й думають про те, як би швидше піти в роздягальню, щоб приховати свою образу. І вони вже не думають, що треба підійти до трибун, адже людям буде приємно. Хоча після недавніх вдалих ігор я не помічав, щоб хтось відмовлявся йти до вболівальників.
Просто не у кожного вистачає мужності відходити після поразок. Адже ви теж не завжди кричите приємні слова. Може, хтось боїться почути на свою адресу неприємні речі. І після програного матчу він замикається в собі і йде в роздягальню. Хоча я вважаю, що навіть після невдалої гри потрібно підійти до трибун і подякувати вболівальникам за підтримку.
- Які три речі ви взяли б з собою на безлюдний острів?
- Щоб не розвіювати сформований позитивний образ, відповім так: книжку, гітару і м'яч.
- Коли ми побачимо Олега Гусєва на полі?
- Це питання більше до Олега Володимировича Блохіна. Я вже тренуюся, і за попередньою інформацією полечу до Львова. Буду грати чи ні, і чи потраплю я в заявку, поки не знаю. Але у матчі з «Шахтарем», думаю, вже на сто відсотків маю бути в заявці.
- Чи проводяться у вашій команді заняття з надання першої медичної допомоги в ситуаціях, подібних до такої, у якій ви опинилися?
- Думаю, я нікого не здивую тим, що скажу, що не проводяться. Напевно, подібні інструктажі не проводяться в жодній команді, на жаль. Хоча як показала ситуація, вміння надати медичну допомогу іноді може зіграти велику роль. Може бути, з наступного року в клубі введемо такі заняття. Не дай Бог, з ким-небудь щось станеться, тоді ми вже будемо знати, як діяти. Хоча, звичайно, дуже не хотілося би ще раз зіткнутися з подібною ситуацією.
- У футболістів є традиція обмінюватися футболками після гри. Яка найцінніша футболка у вашій колекції?
- У мене дуже велика колекція. Я майже після кожного міжнародного матчу намагаюся помінятися футболкою. Не завжди футболісти з ім'ям бажають мінятися, не завжди гравці після поразок бажають мінятися. Але по можливості прошу адміністраторів, щоб пішли в роздягальню до суперників, поміняли. Якщо порахувати приблизну кількість футболок в моїй колекції... 90 ігор за збірну плюс 80 ігор в єврокубках... Звичайно, не зі всіх ігор, але більше ста вже точно є. І я не ділю, футболка це, скажімо, збірної Андорри або «Барселони» - вони всі висять разом. Немає жодних пріоритетів.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Тимченко
