- Насамперед, хочу привітати всіх зі святом! Що стосується спогадів, їх у мене, звичайно, багато. Але в першу чергу чомусь згадався один кумедний момент. Після фіналу вся французька преса написала, що ми були заражені радіоактивним стронцієм, тому бігали, як божевільні. Це я точно запам'ятав.
Добре пам'ятаю, як я вийшов на розминку разом із Вадиком Євтушенком. Мені на той момент було вже 34 роки, я відновлювався після травми і не знав, чи буду грати у фіналі. Чудово пам'ятаю другий гол, ту комбінацію, яку, гадаю, мало хто зможе повторити. Перший гол теж повинен був забивати я, але Сашко в мене буквально зняв м'яч із ноги і забив головою. Так увірвався, що я не встиг навіть ногу підняти (сміється).
Вчора я дивився фінал Ліги чемпіонів, і багато говорили про досягнення «Атлетико», яке за три роки вдруге вийшло у фінал. Знаєте, вихід у фінал – це одне, але це не так запам'ятовується, не ті емоції. Дуже прикро, коли два рази виходиш у фінал і не виграєш. У пам'яті залишаються перемоги. Коли ми обіграли у фіналі «Баварію» і вперше підняли Кубок Кубків над головою – це запам'ятовується на все життя. А коли програли «Стяуа», хлопці плакали, хотілося скоріше забути цю гру. Запам'ятовуються перемоги.
Для мене тріумф у 1986 році був особливо важливий, адже я розумів, що скоро буду завершувати кар'єру. Тому я вдячний хлопцям за те, що ми зробили таку велику справу.
- Який гол у вашій кар'єрі є для вас найбільш пам'ятним?
- Всі голи пам'ятні. Напевно, всі чекають, що я виділю свій гол у ворота «Баварії». Але, мабуть, це буде неправильним. Якби не було інших голів, які я забивав, не було би і м'яча у ворота «Баварії». Мені завжди подобалося забивати голи, ще з того часу, коли я виступав за дитячі та юнацькі команди. У міських змаганнях, бувало, забивав по сім, по п'ять, по три, особливо якщо суперник був слабким.
Викреслити із життя усі ці голи неможливо. Найважчим був, мабуть, 200-й. Коли на моєму рахунку вже було 197, журналісти мені спокою не давали, і я не міг забити кілька ігор поспіль. Я їх навіть попросив не загострювати на цьому такої уваги. І тільки після цього мені вдалося забити. До речі, і 200-й, і 300-й голи я забив у Харкові.
Наприкінці прес-конференції до Олега Володимировича звернувся воїн Збройних Сил України, якого його товариші відправили на матч із зони АТО, з Луганської області, і він записав на відео вітання і подяку для воїнів від динамівських ветеранів.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
