І нехай це був не основний склад «Динамо» (провідні гравці команди, як відомо, вирушили до розташування своїх національних збірних), все одно – фотографування із хлопцями в біло-синій екіпіровці та автографи від них в якості сувенірів викликали у сміливців неприховане задоволення.
У натовпі фанатів знайшлася й зовсім споріднена душа. Якийсь Серьога з Одеси, товариський спортивний хлопчина років двадцяти п’яти, ностальгуючи на тему «А, поговорити про футбол...», поки проходила реєстрація на рейс до Бремена, встигнув розповісти про те, що й сам колись був за півкроку від професійного футболу. Грав у юнацькій команді із Сергієм Кучеренком, а в дублі «Волині» з Олег Герасим’юком – людьми, які нині достатньо відомі в нашому футболі. Але, як це часто буває, – травма, і тепер ось молодий одесит заробляє на життя моряком. «Три тисячі євро на місяць як мінімум маю!» – із неприхованим задоволенням поділився своєю комерційною таємницею Серьога. І додав: «Щоправда, ці гроші нелегко даються, як і в футболі. Зараз ось на півроку йду в море». Побажавши «Динамо», за його зізнанням, улюбленому клубу, успіхів, хлопець розчинився в натовпі...
Цей епізод в аеропорту, можливо, й не заслуговував би на нашу увагу взагалі, але, чесно кажучи, приємно було бачити, як люди із щирою повагою ставляться до нашої команди.
... Картина, яку довелося побачити на другому поверсі аеровокзалу, де пасажири проходять митний та паспортний контроль, негайно змусила згадати слова з пісні незабутнього Володимира Висоцького «Хвост огромный в кабинет человек, пожалуй, ста…». Втім, сумні перспективи тривалого перебування в черзі не підтвердилися завдяки професіоналізму клубного менеджера з авіаперевезень Ігоря Белявського: гравці та тренери буквально «протягом» пройшли необхідні процедури у спеціальному коридорі.
А коли із залу очікування динамівська делегація перемістилася до автобусу для подальшої дислокації на борт літака, всіх чимало розвеселив Тайво. На відміну від усіх інших, які в холодний жовтневий ранок куталися в теплі куртки, судячи з усього, гарячий нігерійський хлопець постав у... футболці. І при цьому так щиро посміхався своєю дивовижною білозубою посмішкою у відповідь на здивовані погляди колег...
А ось у Бремені одягтися тепліше довелося вже й Тайво. Бо за лише плюс семи вище нуля на стовпчику термометра разом із дощем та поривчастим вітром таке «геройство» могло призвести до вкрай небажаних наслідків.
Непривітність бременської погоди була компенсована звичним для нас, динамівців, високим рівнем організації всіх закордонних виїздів команди в особі Кристіана Маховського, який уже багато років за цей напрямок відповідає.
Від аеропорту до готелю – хвилин із десять їзди на автобусі. Але й цього часу вистачило, щоб розіграти – ну, як же без цього в нормальній команді! – одного з наївних. Великодосвідчений та мудрий Юссуф повідомив довірливому поки ще в нашому середовищі Тайво, що до готелю їхати не менше години. Той, щоправда, засумнівався й вирушив з’ясувати інформацію у Резо Чохонелідзе, чим немало розсмішив і самого генерального директора клубу, й усіх інших.
Ну, і нехай сміються, напевно, подумав молодий нігерієць, коли журналісти місцевої телекомпанії, що супроводжували динамівців з аеропорту до готелю, з усього складу для інтерв’ю обрали його, Тайво, а також Лукмана Аруна (на фото).
Про сервіс у готелі (вехнє фото), де динамівців будуть мешкати наступні півтори доби, говорити, мабуть, зайве. Оскільки як відомо: наша команда завжди та всюди зупиняється лише в найкращих закладах подібного роду. Ось там, у ATLANTIC Grand Hotel Bremen, пообідавши відразу же після розміщення та відпочивши годинку-другу, о 17-45 за київським часом під керівництвом Олексія Михайличенка та його асистентів під акомпанемент все того ж огидного дощу динамівці вийшли на тренування.
Але то вже інша історія. І про неї я вам розповім у своєму наступному репортажі з міста всесвітньо відомих бременських музикантів.
Олексій Семененко із Бремена
