Михайлу Печеному з цим не пощастило. Він грав за «Динамо» в ті часи, коли ще не було чемпіонату СРСР, тому його немає в офіційній статистиці чемпіонатів. А коли Печений тренував команду, до часів її перемог було ще дуже далеко. Але якби не такі люди, як Михайло Федорович, не існувало б, можливо, того «Динамо», яке ми всі любимо.
Народився Михайло Печений у Миколаєві 8 листопада 1906 року. Миколаїв, про що мало хто нині пам’ятає, був разом із Одесою та Києвом одним із перших міст в Україні, де з’явився організований футбол, гравцем його й став 17-річний Михайло, показавши себе в змаганнях вуличних колективів. Аматорську команду із гучною назвою «Гладіатор» він змінив на команду «Желдор», яка представляла профспілку залізничників, там футболісти були аматорами лише на папері, отримуючи від заможного залізничного відомства всі можливі на той час блага.
П’ять років Печений виступав за команди рідного Миколаєва в турнірах різного рівня: від чемпіонату міста – до показових матчів із командами інших міст, у тому числі Москви та Ленінграда. Зіграв навіть у міжнародному поєдинку між збірною Миколаєва та командою Робітничого футбольного союзу Фінляндії та забив м’яч з одинадцятиметрового.
Нарешті талановитого форварда помітили й запросили до команди «Динамо» з Тифліса, як тоді називався Тбілісі. До Грузії він поїхав разом зі ще одним нападником із Миколаєва, який відомий за двома прізвищами: Шульц та Сердюк. Історія не зберегла подробиць давнього «трансферу». Відомо лише те, що обидва молоді гравці вже в травні 1929 року опинилися в «Динамо» київському.
Варто нагадати, що в ті часи київське «Динамо» було лише однією з багатьох футбольних команд цього спортивного товариства. Головною ж командою республіки вважалося «Динамо» з Харкова, який у ті часи був столицею «соціалістичної» України, тому найвище досягнення Михайла Печеного у складі нашої команди – друге місце у всесоюзних змаганнях товариства «Динамо». Також він був учасником першого в історії «Динамо» міжнародного матчу з «робітничою командою Нижньої Австрії», у якому з рахунком 4:3 перемогли гості.
У чемпіонаті республіки тоді виступали збірні міст, тому друге й третє місця в цих змаганнях Печений посів у складі збірної Києва. У всесоюзному чемпіонаті на той час грали збірні республік. За збірну УРСР Михайло виступав у 1929 – 1933 роках. Також у його активі ігри за збірну команду всесоюзного товариства «Динамо» та другу збірну СРСР.
1933 року Михайло Печений залишив Київ, а згодом і Україну, повторивши шлях багатьох українців, які таким чином змогли врятуватися від голоду. Три роки він грав у Росії за команду «Динамо» з Горького (нині Нижній Новгород). Коли повернувся до Києва наприкінці 1937 року, «Динамо» вже мало нових гравців, які встигли успішно виступити у двох перших чемпіонатах СРСР. Тому після нетривалої гри за клубну команду «Динамо» на першість Києва Михайло перейшов на тренерську роботу.
Вершина його тренерської кар’єри – призначення наставником першої команди «Динамо», яка 1939 року стала восьмою (з чотирнадцяти) у чемпіонаті СРСР та вибула з Кубка СРСР на стадії 1/16 фіналу. Після невдалого старту в чемпіонаті 1940 року Михайлу Печеному вказали на двері, запросивши на його місце Михайла Бутусова з Москви.
Футбол у другій половині 30-х років мав дещо іншу структуру, ніж тепер, тож одночасно з тренерською роботою Михайло Печений виступив у якості футбольного арбітра, за короткий час дійшовши до рівня «класу Б», що відповідало рівню нинішньої першої ліги, та став членом Київської колегії футбольних арбітрів.
Коли Друга світова війна прийшла на територію СРСР, Михайло Печений був евакуйований до Казахстану, де тренував команду «Динамо» з Алма-Ати. Після війни він повернувся в Україну, тут йому запропонували посаду тренера команди «Спартак» (Львів), із якою він працював у 1945 – 1947 роках. Так Михайло Печений назавжди став львів’янином. Понад 20 років він був тренером дитячо-юнацьких команд міста, підробляв арбітражем та інспектуванням матчів місцевого рівня.
Помер Михайло Федорович Печений у Львові 14 листопада 1980 року в 74-річному віці.
Цей та інші матеріали читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№5; 88).
Copyright © FC Dynamo Kyiv
