На жаль, через ушкодження динамівцю довелося пропустити кілька ігор, але, на щастя, він знову у грі й готовий допомогти своїй команді досягати нових перемог. Про своє самопочуття, а також про те, як складалася його футбольна кар'єра, Максим розповів відвідувачам офіційного сайту «Динамо»:
- У вівторок ви провели перший матч із «Іллічівцем» після травми. Як почуваєтеся?
- Дякую, вже все гаразд. Спочатку відчував біль у нозі, але незабаром дискомфорт минув. Спочатку була підозра на більш серйозну травму – ушкодження хрестоподібних зв'язок, але МРТ показав, що все гаразд, а УЗД підтвердило, що за два тижні я вже міг розпочинати займатися.
- Якого характеру було ушкодження, і як довго довелося відновлюватися?
- Розтягнення литкових м'язів. За два тижні почав працювати у тренажерному залі, а також додатково займався самостійно. І незабаром повністю відновився.
- Друга частина чемпіонату U-19 значно складніша, ніж перша?
- Ні, я би не сказав, що вона важча. Адже в перших двох домашніх поєдинках ми здобули впевнені перемоги 4:0 та 4:1. Просто в Маріуполі арбітр вилучив двох наших футболістів, і коли ми другий гол пропускали, був офсайд. А в усьому іншому навіть я, вийшовши на поле після травми, почував себе нормально. Грати було навіть легше, ніж, наприклад, із «Ворсклою» (на фото). Тому цю поразка можна назвати винятком, удесятьох ми виглядали навіть краще, ніж «Іллічівець» у повному складі.
- У першій частині чемпіонату ви стали найкращим бомбардиром, у 13-ти матчах відзначившись 11 разів. Така висока результативність у вас ще з Академії?
- Ви знаєте, ні. Спочатку я й справді багато забивав, але в останні роки якраз не складалося, не йшло – ніяк не міг відзначитися. Тепер у U-19 у нас збільшилися фізичні навантаження, стали більше працювати, я влився в чемпіонат і на куражі почав забивати. Приємно грати у своє задоволення, коли багато забиваєш, на полі почуваєш себе більш розкуто, та й грати легше.
- На полі у вас чудова зв'язка з Романом Яремчуком, розумієте один одного з напівслова?
- Так! Усе ж таки, ми вже три роки разом граємо за схемою з двома нападниками. Із Ромою дуже легко грати, ми завжди розуміємо, хто куди має бігти. Ромі достатньо вигукнути «Оп!», – і я вже знаю, де саме, на якій позиції маю опинитися наступної миті, куди відкриватися. У нас є ще кілька секретних знаків, за допомогою яких ми вводимо суперника в оману, тому ми вдвох, переважно, й забиваємо більшість м'ячів.
- Ви із самого початку були нападником чи доводилося грати й на інших позиціях?
- Певний час я грав зліва, на місці крайнього півзахисника. Але, якщо чесно, у мене не дуже добре вдавалося діяти на цій позиції, і мене знову повернули до центру, де я й залишився до нинішнього часу.
- В якому віці почали займатися футболом й усвідомили, що це ваше покликання?
- Напевно, років у сім. Спочатку просто раз на тиждень ходив на тренування, а потім перейшов до футбольного клубу «Княжа» з Щасливого. І там уже почав займатися футболом серйозно.
- Ви самі з Києва?
- Ні, я з Полтавської області, села Чорнухи.
- А як тоді потрапили до «Княжої», футбольного клубу Київської області?
- Просто серед моїх знайомих було кілька хлопців, які там уже навчалися, вони побачили, що я нормально граю, й порадили мені спробувати свої сили там. Я приїхав на перегляд, і мене відразу взяли. Із цього все й почалося.
- В якому віці ви потрапили до Академії «Динамо»?
- Коли мені було років 14. «Княжа» якраз грала якийсь матч із «Динамо», моя команда перемогла 2:1, а я забив обидва м'ячі. Напевно, справив враження на динамівських тренерів, тому що майже відразу отримав запрошення до «Динамо», де й навчався останні три роки.
- Хто був вашим першим тренером?
- У «Княжій» – Микола Олексійович Литовчак. А вже в «Динамо» всі три роки нашу групу вів Олексій Євгенович Дроценко.
- Як до вашого захоплення ставилися батьки?
- Спочатку, звичайно, не підтримували мої заняття, хотіли, щоб я більше часу приділяв навчанню й був розумним. Але професора з мене не вийшло (посміхається)
- Якими найбільшими досягненнями на дитячо-юнацькому рівні можете похизуватися?
- Наша академічна група «Динамо» ставала триразовим чемпіоном України в ДЮФЛ, також у складі збірної U-17 грав на чемпіонаті Європи й навіть забив м'яч у ворота Іспанії, пам'ятаю, тоді ми зіграли внічию 2:2. Також став найкращим бомбардиром юнацького турніру на рівні збірних, я у фіналі забив два м'ячі Росії.
- Чи запам'ятався вам матч проти одноліток із московського «Спартака», який проходив на стадіоні «Динамо»?
- Так, ми були дуже «заряджені» на той матч, тренер нас добре налаштував, ми знали, що прийде багато людей, потрібно було показати, що ми на голову сильніші. У підсумку, ми вийшли на поле й просто не залишили шансів «Спартаку».
- Взимку ви побували на зборі з «Динамо-2», цей досвід знадобився надалі?
- Звичайно. Я спробував пограти зі старшими хлопцями у більш силовий футбол. Ці два тижні пішли мені на користь. Ми перейшли з дитячо-юнацького до дорослого футболу, й ті хлопці, які були з «Динамо-2» на зборі, швидше влилися в чемпіонат U-19, їм було легше.
- Минулої зими вас із Яремчуком тренери навіть збиралися взяти на збір із першою командою. Але в останній момент вирішили, що ще зарано? Ви сильно засмутилися?
- Так, було трохи. Все ж таки, хотілося подивитися, який рівень футболу в основному складі й спробувати свої сили там, щоб знати, над чим працювати. Але нічого страшного, що не склалося. Гадаю, в майбутньому в нас ще буде шанс. До слова, нам із Ромою сказали приїхати на тренування першої команди. Оскільки «збірників» немає, ми будемо працювати разом із основою.
- Хлопці, які залучаються з команди U-19 до молодіжного складу, кажуть, що в турнірі дублерів зовсім інший рівень. Ви ще не встигли скласти про нього власну думку?
- Мене брали лише на кілька ігор – із донецьким «Шахтарем» та полтавською «Ворсклою». У першому матчі я вийшов на поле лише на три хвилини, тому не встигнув нічого відчути. А, судячи з матчу з полтавчанами, в якому я грав 30 хвилин, можу сказати, що рівень футболу в молодіжній першості та швидкості, справді, вищі, також більше силової боротьби. Але за кілька ігор можна звикнути й виглядати гідно. Звичайно, хотілося би частіше потрапляти до заявки молодіжної команди, але, гадаю, в нас ще все попереду.
