- Три роки тому Олег Блохін залишав «Динамо», критикований уболівальниками та пресою, з семиочковим відставанням від «Шахтаря». Сергій Ребров закінчив останній сезон на чолі «Динамо», відпустивши гірників на 13 очок вперед, проте й журналісти, й публіка про його відставку висловлюються з жалем. Вас це не дивує?
- Анітрохи. Будемо називати речі своїми іменами: для свого тодішнього віку та досвіду, не працювавши раніше самостійно на серйозному рівні, Сергій Станіславович видав дійсно унікальний результат. Два довгоочікуваних чемпіонства поспіль, два Кубка України, Суперкубок...
Не те щоб я не вірив у можливість такого успіху - інакше не наважився би довірити Реброву команду, яка тоді переживала непрості часи. Але мало хто очікував, що ці досягнення прийдуть так скоро.
Олег Володимирович, як ви пам'ятаєте, приходив до «Динамо» не просто як тренер - як месія. Блохін асоціювався з чемпіонатом світу 2006 року в Німеччині, куди керована ним збірна потрапила з першого місця у відбірковій групі, а там - пробилася до чвертьфіналу! Це здавалося справжнім дивом, тому від його призначення у клубі, де він блискуче грав колись як гравець, уболівальники очікували якщо не дива, то негайного прогресу.
Чекав цього й я. Але не лише тому, що був зачарований харизмою Блохіна: кожного разу, призначаючи головного тренера, сподіваюся, що з ним команда досягне більшого, ніж із тим, хто був колись біля керма. Однак нездійснені очікування - звичайна практика. Візьміть Хосепа Гвардіолу: до «МанСіті» його запрошували, щоб він виграв усе на світі. А в підсумку - він програв «Монако», який зібраний не із зірок, а переважно з власних вихованців.
Вийшло так, що Блохін надій уболівальників не виправдав, а Ребров, навпаки, надії ці перевершив. Ось чому люди так жалкують про те, що він пішов із команди. Я шкодую разом з усіма - і, буду відвертий, якби помітив, що Сергій Станіславович упевнений у своєму бажанні взяти паузу не на сто відсотків, зробив би все, аби його втримати. Невипадково сказав, коментуючи три роки його роботи, що за десятибальною шкалою поставив би йому всі десять балів.
***
- Тим не менш, він вирішив піти...
- Тут варто знову наголосити, що не я утримався від пропозиції нового контракту - Ребров дав зрозуміти: після трьох років напруженої роботи потрібне перезавантаження. Тренер прямо сказав, що не відчуває більше колишнього драйву та мотивації - й я був змушений прийняти його аргументи.
- А чи правда, що Ребров кілька разів просив вас під час сезону про відставку? Зокрема - після неочікуваної поразки у Кропивницькому.
- Це сталося лише одного разу - після гри, про яку ви щойно згадали. Сергій Станіславович подзвонив та зізнався, що важко переживає цей програш та величезне відставання від «Шахтаря». Дав зрозуміти, що якщо його відставка здатна хоч щось змінити, він готовий написати заяву. Але я переконав його залишитися. Сказав: створюй нову команду, давай шанс молоді, експериментуй. Нехай до наступного чемпіонату «Динамо» буде готове знову боротися за чемпіонство.
Ще перед зимовою перервою ми реально оцінювали стан справ у золотій гонці. Не міг сказати про це відверто вболівальникам, але розумів, що чемпіонство від нас у цьому сезоні вже вислизнуло. Відіграти дюжину очок можна у посереднього суперника - якщо він виявився на вершині завдяки збігу обставин та на певному етапі обов'язково здується. Але «Шахтар» - дійсно сильна команда. І ми вирішили: треба не посипати голову попелом, а працювати над майбутнім.
- Ребров перейшов на гру у три центральні захисники, дав більше свободи в атаці Андрію Ярмоленку та Денису Гармашу, зробив корективи у складі - і ось уже заговорили про те, що в боротьбі за золоті медалі не все так однозначно...
- Ми здобули кілька перемог із великим рахунком, але навряд чи це збільшувало наші шанси в чемпіонаті. Ось у Кубку, де мала бути фінальна зустріч із «Шахтарем», перспективи виглядали оптимістичнішими. І тут Ребров, готуючись до цієї гри, здійснив, із моєї точки зору, велику помилку, пересмикнувши склад у зустрічі з «Олімпіком». Особисто мені було неприємно, що в ювілейний рік, та ще й у день народження клубу, ми програли такому супернику!
Цього, вважаю, не можна було припустити! Адже є ж клубне ім'я, історія! Можна було б сказати, що готували команду до фіналу, й тому зробили корективи у складі. Але виправдання ці працюють, коли ти в підсумку досягаєш мети, заради якої йдеш на ризик. Коли ж не досягаєш - слова залишаються лише словами.
***
- А якщо брати сезон загалом - що після двох чемпіонських у Реброва та його команди пішло не так?
- Я розумів: не може команда весь час вигравати, за злетами незмінно приходять падіння. І часом - дуже болючі. Але навіть усвідомлюючи все це, не очікував, що із введенням до складу молоді ми так відстанемо від «Шахтаря» в турнірній таблиці. Могли припустити, що боротьба загостриться, й це лише додасть суперництву двох найсильніших команд інтриги. Однак уявити, що гандикап складе дванадцять, тринадцять, а в якийсь момент шістнадцять очок, не міг!
Головний збій, утім, став не під завісу сезону - в осінній частині чемпіонату. Програш на своєму полі «Ворсклі», «Зорі» в компенсовані арбітром хвилини... А гол Євгена Хачеріді у грі з «Чорноморцем» у свої ворота, через який ми зіграли внічию! Хтось казав, що це було випадково - але випадковостей у футболі не буває!
Провалу я не очікував. Гра додавала оптимізму: так, вилетіли з Ліги чемпіонів, однак і там не виглядали хлопчиками для биття. Взяти зустріч із «Бешикташем», де Ярмоленко на останніх хвилинах не забив вирішальний гол. Або, якщо дивитися з початку, наш поєдинок із «Наполі», де повели в рахунку, однак дві помилки Шовковського (сам Саша це визнає!) не дозволили досягти переможного результату. У Неаполі ми не програли, у Лісабоні - Жуніор Мораес не забив пенальті.
А ви кажете - випадковості... Психологічно європейські невдачі наклали свій відбиток на все подальше протягом сезону. Але тим-то й відрізняється досвідчений тренер від тренера, який лише набиває свої власні шишки, що той, хто володіє досвідом, може швидко вивести команду з тупикової ситуації. Що вмів легендарний Лобановський, а якщо брати приклади останнього часу - було до снаги тому ж Мирчі Луческу...
Так, Реброву, напевно, не вистачило досвіду, який був у Валерія Лобановського, щоб вивести команду з непростого психологічного стану. Але разом із тим, я не схильний ні в чому його звинувачувати. Навпаки, нескінченно йому вдячний: Сергій Станіславович не просто виграв п'ять трофеїв за три роки, що для динамівської новітньої історії - блискуче досягнення, а й побудував надійну клубну вертикаль, яка працює тепер як годинник.
З'явилася спадкоємність: гравці органічно переходять із однієї вікової категорії до іншої. Скажімо, 16-річний Георгій Цитаїшвілі вже зараз заявлений за команду U-19. У минулому сезоні, за одним винятком, ми стали чемпіонами країни в усіх вікових категоріях, у нинішньому - впевнено перемогли в турнірі молодіжних команд та 19-річних. Близькі до переможного завершення чемпіонату й більш юні динамівці.
- Повертаючись до першої динамівської команди: вважають, що причиною провалу в минулому сезоні стало недостатнє кадрове підсилення...
- Можливо, ми й не посилилися на певних позиціях, як того хотілося би. Але якщо казати про дійсно сильних виконавців, то це ж не моїм, а тренерським рішенням було відпустити в оренду Артема Кравця, Юнеса Беланда, Лукаша Теодорчика, Дьємерсі Мбокані... Маючи в розпорядженні таких якісних футболістів, чи варто шукати підсилення на стороні? Тим паче в наш час, коли нові гравці подібного рівня навряд чи підуть до українського чемпіонату.
Напевно, ми в минулому сезоні домоглися би більшого, якби в атаці грали Кравець та Теодорчик, а Артем Бєсєдін конкурував із ними за місце у стартовому складі. Реальним тестом для нападників стають у наших широтах ігри з «Шахтарем»: я зовсім не хочу критикувати зараз молодого хлопця, він виглядав добре в багатьох поєдинках, але ж не завдав у рамку воріт гірників жодного удару за три матчі!
Відповідальності із себе за прорахунки останнього року я не знімаю. Але невипадково ж кажуть, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Критикувати за підсумками цього сезону можна й президента, й головного тренера, й футболістів, але різниця, коли це роблять експерти та я, полягає в тому, що вони не несуть за свої слова та твердження жодної відповідальності.
Нехай би сказав зараз хтось із тих, хто дає поради з телеекрану - та хоча б той самий експерт, який не раз приймав «Динамо» в якості головного тренера: «Дав би мені Суркіс команду на рік - гарантую, що домігся би з нею успіху на всіх фронтах!» Але ж не скаже: телевізійні критики можуть лише говорити, причому озвучують в ефірі частіше за все не власну думку, а точку зору каналу.
***
- Не любите ви експертів, Ігоре Михайловичу...
- Напевно, просто знаю їм ціну. Пам'ятаю, наприклад, як перед поверненням до Києва Лобановського одна з газет вустами такого експерта стверджувала: прийде метр - і відразу розжене всіх нинішніх гравців, набравши зовсім інший склад. Але Лобановський провів перші збори, познайомився з хлопцями, й нічого радикально міняти не став. Зробив точкові корективи - й за рік практично та ж команда, що ганебним чином поступалася швейцарському «Ксамаксу» в Кубку УЄФА, грала у чвертьфіналі Ліги чемпіонів!
Хтось зараз ставить завдання виграти найпрестижніший єврокубковий турнір, а я - чесно скажу - був би радий, якби ми для початку стали стабільно виходити з групи. Принаймні поки наш чемпіонат не підніметься на якісно новий рівень або принаймні повернеться на пік, на якому перебував ще нещодавно. Перед командою я схильний ставити реальні цілі - саме тому, що дійсно хочу їх домогтися, а не лише привселюдно про них заявляти.
- Зрозуміло, що тепер, коли у «Динамо» є новий головний тренер, ви не станете говорити про те, хто крім Олександра Хацкевича міг стати наступником Реброва. Але чи можете, не називаючи імен, сказати, з якої кількості претендентів його обирали?
- Насправді, вибір був доволі широким, причому претенденти почали з'являтися на горизонті, як тільки стало відомо, що Ребров може не продовжити контракт. Кого не розглядав зовсім точно, так це іноземців - та вони, якщо говорити про тренерів високого класу, й не пішли би зараз до українського чемпіонату.
В іншому - для мене не мало значення, є у претендента динамівське минуле чи ні. Не це стало вирішальним і під час мого вибору на користь Хацкевича. Працюючи в дублі та «Динамо-2», він незмінно був душею команди, знаходив із футболістами спільну мову та вмів уникати конфліктів. Таким же пам'ятаю його й за часів кар'єри гравця.
А ще - мені імпонували його інформованість про стан справ у команді (взимку Хацкевич стежив навіть за спарингами на зборах) та його готовність взяти відповідальність на себе з чітко обумовленими в контракті завданнями на внутрішній та європейській арені. А там, наприклад, прописано зобов'язання пробитися до групового турніру Ліги чемпіонів.
***
- Чи вірно розумію, що Беланда та Мбокані, про оренду яких ви жалкували в нашій бесіді, можуть опинитися незабаром у розпорядженні Хацкевича?
- Якщо щодо них не буде гідних пропозицій, ці футболісти, звісно, повернуться до «Динамо». Мають же вони десь отримувати зарплату. (Сумно посміхається). Однак будьте впевнені: отримуючи гроші у нас, вони стануть відпрацьовувати їх на всі сто відсотків.
- Чи не стане їхнє повернення тягарем для сучасного клубного бюджету?
- Послухайте: якщо у нас перед гравцями існують фінансові зобов'язання, ми виконуємо їх, як би важко це не було. Репутація клубу понад усе. З іншого боку, якщо повернення перерахованих футболістів - мова не лише про Беланда та Мбокані - стане реальністю, команда помітно посилиться. У тому, звичайно ж, випадку, якщо Хацкевич на цих виконавців буде розраховувати.
Як президент я ніколи не втручався в роботу тренерів - дослухався, навпаки, до їхньої думки, й, наскільки це можливо, намагався їм допомагати. На вибір складу та тактику при цьому категорично не впливав: за результат відповідає лише наставник, а якщо я стану диктувати йому свою думку, це означатиме, що й відповідальність повинен буду як мінімум із ним розділити. Тож нерідко я дізнавався склад одночасно з глядачами.
- Тим часом з'явилася інформація, що за Мбокані вишикувалися в чергу відразу три бельгійських клуби - «Стандард», «Андерлехт» та «Брюгге»...
- Чудово! Як тільки публікації в пресі й так звана інсайдерська інформація перетворяться на реальні пропозиції на моєму столі - я буду готовий їх обговорити. А поки - у мене немає жодної пропозиції по гравцях, які належать «Динамо».
- Це стосується й Юнеса Беланда з Домагоєм Відою, які начебто узгодили деталі особистих контрактів відповідно з «Галатасараєм» та «Бешикташем»? Стамбульські джерела запевняють, що питання щодо названих футболістів виключно в ціні.
- (Твердо). Якщо я кажу, що пропозицій не надходило, значить, маю на увазі всіх наших футболістів. Можливо, агенти Юнеса Беланда або Віди щось і погоджують із турецькими клубами без нашого відома, але це, якщо дійсно відбувається, - як мінімум неетично.
Я до обговорення варіантів готовий, але зацікавлена сторона перш за все має позначити свій інтерес. Я ж не можу сам виходити на той чи інший клуб, пропонуючи: «Чи не хочете купити Юнеса Беланда?» Юнес - кваліфікований гравець, здатний заграти в будь-якій європейській команді.
***
- Ваш клуб віддавав гравців у оренду не лише зарубіжним, але й українським клубам. Хтось із динамівців, які виступали в минулому сезоні за інші команди Прем'єр-ліги, буде цікавим для Хацкевича?
- Напевно можу говорити на даному етапі про Дмитра Хльобаса та Сергія Мякушка - як і Кравець, вони вирушають із командою на передсезонний збір. А решта буде залежати, по-перше, від самих футболістів, а по-друге - від думки тренера.
- А наскільки достовірна інформація про повернення до команди Олега Гусєва?
- Буду не проти підписати з ним новий контракт - тим паче, що свого часу зовсім не я був ініціатором розлучення Олега з «Динамо». Але тут потрібен збіг одразу двох чинників - бажання гравця та головного тренера. А оскільки днями вони зустрінуться, потрібно просто трохи почекати.
- До клубу повернувся й Огнєн Вукоєвич - тепер у якості відповідального за балканський напрям селекції. Чи означає це, що трансферний вектор клубу все більше стане зміщуватися у східноєвропейському напрямку?
- Це означає, що мені сподобалися пропозиції Огнєна щодо відпрацювання знайомого йому досконало регіону. Скажу вам більше: Вукоєвич запропонував цілу концепцію - й протягом найближчих чотирьох років намагатиметься її втілити.
- Коли ми вже згадали фінансовий аспект існування клубу: чи вірно, що його бюджет оптимізовано порівняно з докризовим часом, і тепер більшою мірою залежить від трансферів та єврокубкових виплат?
- Так можна було б казати лише в тому випадку, якби ми відмовилися від досвідчених гравців та залишили в команді одну молодь. Свої зобов'язання, повторюся, виконую, чого б мені це не коштувало. Зрозуміло, ми існуємо не в безповітряному просторі, й криза у країні позначається на всіх сторонах нашого життя - і на футболі в тому числі.
Але є й інша важлива сторона питання: ні для кого не секрет, що сталося з грошима, які ми тримали на рахунках «Приватбанку» й які працювали на футбол, на «Динамо». Сподіваюся, суд дасть належну юридичну оцінку блокуванню коштів, а поки - ми маємо доводити, що ми ніколи не були акціонерами «Приватбанку», а я - не є Ігорю Валерійовичу Коломойському мамою, татом, братом чи сватом. (Сумно посміхається).
У подробиці мені би поки не хотілося вдаватися. Але якщо суд прийме справедливе рішення, «Динамо» в сучасних умовах однозначно стане легше дихати.
***
- Відомо, що важливим завданням, поставленим перед командою, є вихід до групового турніру Ліги чемпіонів. Чи ставиться у залежність від виконання цього завдання перспектива розставання вже цього літа з низкою провідних гравців?
- Тут існує безліч факторів: чи будуть пропозиції, хто проявить інтерес? Якщо, наприклад, мова про Ярмоленка, який може опинитися у сфері інтересів клубу, який виступає в Лізі чемпіонів, то чи захоче цей клуб витрачати чималі гроші на футболіста, вже задіяного у цьому турнірі? І як знайти компроміс, щоб не поламати кар'єру капітану нашої команди?
Андрію вже 27, але він поводиться абсолютно порядно, наголошуючи, що за умови появи вигідної для всіх сторін пропозиції готовий перейти до європейського клубу. А якщо такої пропозиції не буде - продовжить працювати на благо рідного клубу. Варто віддати йому належне: Ярмоленко не втратив мотивації, й у другій частині минулого сезону показав, що дійсно є лідером команди.
Слово, дане Андрію під час підписання нового контракту, я маю намір стримати. Звичайно, хотілося би зберегти бойовий склад, щоб мати більше шансів потрапити до групового турніру Ліги чемпіонів і там не загубитися, але якщо виникнуть подібні протиріччя - будемо розглядати їх по мірі надходження.
Мені пригадується перехід до «Байєра» Александара Драговича: ми відпускали його за великі гроші, але зі сльозами на очах. Якби він знав, що не складеться німецький етап кар'єри, можливо, й не поспішав би переходити, погравши за «Динамо» ще певний час. Але прогнозувати такі речі завжди складно, й я, до речі, не виключаю, що у Алекса просто затягнувся період адаптації - й у новому сезоні він проявить себе найкращим чином.
***
- І на завершення: ваша команда дійсно побоюється грати в Маріуполі?
- Моя позиція доволі проста. Особисто в мене немає жодного упередження до цього симпатичного міста. Більше того, і я, і колеги по «Динамо» з великою повагою до нього ставимося - нас тут завжди тепло зустрічали. Я сам полюбляв бувати в Маріуполі за часів президентства в тамтешньому клубі Володимира Семеновича Бойка. Мені подобалося гуляти по вулицях - і тут, і в Донецьку, і жодного разу не доводилося стикатися з якимись проявами некультурної та тим паче агресивної поведінки.
Але справа тут ось у чому. Триває війна, будемо називати речі своїми іменами, Маріуполь перебуває на невеликій відстані від лінії фронту. І ми, за всієї поваги до міста, не вважаємо на даний момент за можливе проводити тут матчі. Ані федерація, ані ліга, ані місцева влада не дають навіть мінімальних гарантій безпеки. Хто гарантує, що під клубний автобус, якому довелося би доставити «Динамо» із запорізького аеропорту, ніхто не закладе вибухівку? Хто дасть гарантію, що проти наших гравців, тренерів та персоналу не буде жодних провокацій?
Нарешті, чи можемо бути впевнені в тому, що не постраждають патріотично налаштовані вболівальники команди? Адже в Маріуполі немає, наголошу, не лише гарантій, які здавалися би переконливими, - навіть спільного бачення підходу до забезпечення безпеки. І та обставина, що сюди не боялися приїжджати клуби першої ліги, не здається мені переконливим аргументом. Дайте залізні гарантії - й ми зіграємо хоч у Донецьку!
Ми не категоричні у своєму небажанні проводити тут матчі, але якщо існує принаймні один відсоток реальної небезпеки - матчі варто проводити на нейтральному полі.
Дмитро ІЛЬЧЕНКО, Спорт-Экспресс в Украине
