Але часто відбувається й так, що для того, щоб утілити свою мрію та почати грати в основі рідного клубу, потрібно на певний період змінити обстановку та, зміцнівшись насамперед психологічно, повернутися та здійснити нову, можливо, вирішальну спробу.
Вихованець академії київського «Динамо» Євген Макаренко саме з числа таких футболістів. Провівши сезон в ужгородській «Говерлі» та ставши там навіть капітаном, перспективний гравець повернувся до табору «біло-синіх» із новими надіями...
Втілив у життя мрію батька
Однак про все поступово. Любов до футболу, за зізнанням самого Євгена, йому передалася від батька, який свого часу грав на аматорському рівні й до цього часу продовжує підтримувати форму. «Він якось жартував, що якби свого часу його батьки вчасно віддали до футбольної секції, грав би десь у «Мілані». Втілити мрію стати футболістом батько Макаренка зміг через свого сина, який у дитячому віці записався до динамівської футбольної школи. «Із м'ячем почав борсатися років у п'ять із половиною-шість, коли ще в садок ходив. Пройшов відбір до ДЮФШ на Нивках, пам'ятаю, пробіг 15 метрів із прискоренням та кілька разів набив м'яча. Грати у футбол подобалося, на тренування щодня мене возили по черзі батьки та бабуся з дідусем».
Футбол вплинув і на особистість Євгена, допоміг стати дисциплінованим та цілеспрямованим, на що вплинули його тренери в клубній академії Олександр Леонідов та Леонід Островський. «У «Динамо» дисципліна завжди була однією з пріоритетних складових тренувального процесу. Потім у ДЮФШ наставники змінювалися кожні два-три роки. Кожен із них завдяки індивідуальному підходу навчив мене чомусь корисному, зробив свій внесок до мого становлення як футболіста, і від кожного з них я намагався брати найкраще. Безумовно, було за що мене й лаяти, й хвалити, доводилося долати важкі моменти, потім ставало легше. А до того, що кожен день розписаний по хвилинах, я звик із дитинства ».
Перехід на рейки універсалізації
У «Динамо» Макаренко пройшов усі щаблі ієрархії. Провівши два сезони в молодіжній команді (50 матчів, сім голів), він піднявся на сходинку вище, провівши 18 липня 2010 свій перший матч за «Динамо-2» у грі чемпіонату 1-ї ліги проти бурштинського «Енергетика».
Чотири місяці потому, 10 листопада, молодий півзахисник відзначився першим забитим голом у ворота «Прикарпаття» (Івано-Франківськ). «Звичайно, були часи, коли не все складалося, але бажання кинути не виникало ніколи. Навіть не знаю, що б я робив у житті, якби не футбол».
Загалом Макаренко провів в одному з визначальних для нього сезонів за другу динамівську команду 33 матчі, забивши два голи. Цей період сам гравець не без підстав вважав кроком м уперед, хоча були й труднощі: «Команди 1-ї ліги вже вирішують певні завдання, борючись за право вийти до Прем'єр-ліги, та й самі колективи сформовані та стабільні, чітко визначений кістяк команди. Тож перші два місяці мені було дуже важко за всіма параметрами».
У сезоні 2011/12 для Євгена сталася знакова подія. Взимку тодішній головний тренер команди Юрій Сьомін уперше взяв різнопланового футболіста на збори першої команди в Марбельї. Залишок чемпіонату Макаренко відіграв за «Динамо-2» (загалом 21 гра, один гол), в матчах за який Андрій Гусін ставив його на позиції лівого захисника, а також лівого та правого півзахисника, що для самого Макаренка відкрило шлях до універсалізму. «На кожній позиції є щось нове, незвичні функції, інші тактичні перелаштування. Потрібно бути різноплановим футболістом, щоб відповідати вимогам сучасного футболу. Коли ти граєш у півзахисті, все одно граєш і на оборону, і на атаку, тож потрібно і м'яча відбирати, і створювати, і страхувати партнерів».
Через Ужгород до Києва
Влітку 2012 року, а саме 14 липня в матчі з одеським «Чорноморцем», Макаренко дебютував у Прем'єр-лізі, щоправда, не за «Динамо», а у складі ужгородської «Говерли», з якою підписав річну орендну угоду.
13 днів потому Євген, вийшовши на 42-й хвилині на заміну в третьому турі УПЛ, протистояв... київському «Динамо».
Загалом сезон пройшов для нього успішно. Він вийшов на перші ролі в команді, забив красивий гол у ворота запорізького «Металурга», а наприкінці чемпіонату й узагалі став капітаном команди Севидова. «Гадаю, об'єктивно оцінити мою гру можуть лише тренери. Я же для себе роблю висновки з припущених помилок у своїх іграх. Головне, що я отримав дуже важливий досвід виступів у Прем'єр-лізі, який дуже знадобиться мені надалі».
Повернення до «Динамо» не стало несподіванкою, як для гравця, так і для вболівальників команди, адже Макаренко його заслужив своєю грою та професійним ставленням до справи. «Для мене це дуже важливо, що я знову в «Динамо». Це не лише шанс проявити себе, а й велика відповідальність. Збори з основним складом мають для мене велике значення ще й тому, що Олег Блохін будує нову команду, й мені б хотілося стати її частиною, допомагати досягати успіхів уже в цьому сезоні».
www.fcdynamo.kiev.ua
