Кореспондент офіційного сайту побував «В гостях у Дмитра Гордона». Не в однойменній телепередачі, а в його офісі, де і відбулася наша бесіда.
- За «Динамо» ви хворієте з дитинства. А конкретніше - з 13 років. Що такого сталося в тому віці, що різко зацікавило вас футболом?
- Я свідомо пам'ятаю, що в 1975-му році, коли «Динамо» здобуло свої найгучніші перемоги в історії, ходив на стадіон разом зі своїм батьком. Мені було тоді вісім років. Потім були перерви, і в 80-му році я знову прийшов на стадіон на матч київського «Динамо» проти «Динамо» з Тбілісі. Олег Блохін вийшов сам на сам і забив гол, а наша команда виграла з рахунком 1:0. І з того моменту «Динамо» стало командою мого життя, моєї мрії. З того моменту я не пропускав жодного домашнього матчу улюбленої команди аж до 1986 року, коли пішов до армії, а виїзні ігри не пропускав по телевізору. Навіть іноді, разом з рештою уболівальників, їздив на гостьові зустрічі.
Я знав про команду все! Як кого звуть, хто де грав і до якого року, зріст, вага, амплуа і досягнення. Знав склади 50-х, 60-х, 70-х років. Це було системне і глибоке занурення в матеріал.
- Напевно, як і багато інших вболівальників, щось колекціонували?
- Так! Я серйозно займався збором програмок, а також збирав, хоча і менше, вимпели. Наприклад, у 1985-му і 1986-му «Динамо» випускало дуже гарні вимпели і в мене вони були!
Що стосується програмок, то у мене була значна колекція. Щонеділі ходив у павільйон, який розташовувався в пушкінському парку і де колекціонери обмінювалися програмками та іншими речами. Найяскравіші експонати моєї колекції, з матчів які запам'яталися мені найбільше, досі зберігаються у мене. Штук двадцять чи тридцять. А решту роздав.
- Чи займалися футболом в дитинстві?
- На рівні дир-дир у дворі (сміється).
- Що вас найбільше приваблює в «грі мільйонів»?
- Цікавить, звичайно, краса. Логіка. Якщо людину відзначено «зверху», то це проявляється в будь-якому її занятті. Вона може бути чудовим артистом, художником або... столяром! Але якщо з неї йде щось позаземне, нелюдське, то це проявляється і у футболі, коли вона віддає феноменальні передачі всупереч логіці, коли забиває феноменальні голи. Ось це все їй диктує Вищий Розум. І це дуже цікаво у футболі. Звичайно, чіткі побудови, тактичні рішення... Коли команда виглядає як машина, як, наприклад, в наш час «Барселона», як цим не захоплюватися? «Динамо» моєї юності та молодості запам'яталося мені саме як машина.
- Чим для вас тоді було «Динамо»?
- У мій час «Динамо» було релігією. Я кажу це без перебільшення. Це була команда, яку всі любили, яка не брехала своїм вболівальникам, а вболівальники відповідали їй тим же.
- Не секрет, що героєм вашого першого інтерв'ю в житті був ключовий півзахисник «дрім тім» «Динамо» 80-х Леонід Йосипович Буряк...
- Я регулярно читав звіти про матчі в «Радянському спорті» і «Спортивній газеті» і думав, хіба я так не можу написати? Там був набір штампів: «вколотив м'яч під поперечину» або «м’яч у сітці воріт». І от, пам'ятаю, на літніх канікулах я почав писати звіти про матчі. У дворі у моєї бабусі працювала якась контора, і я заплатив одній з друкарок, щоб вона передрукувала мої звіти про матчі. Потім показав тексти татові, а він сказав, що так писати може будь-хто.
Якось у 1987-му році все в тому ж пушкінському парку до мене підійшов хлопець і розповів, що надрукував замітку в луганській газеті «Молодогвардієць». А мені на той час жах як писати хотілося. І поспілкувавшись потім з цим хлопцем у парку, я вирішив також спробувати надрукуватися в цій газеті. Він дав мені адресу, і, оскільки Інтернету тоді і близько не було, я написав їм листа. Вони, в свою чергу, відповіли мені завданням взяти інтерв'ю у когось із футболістів київського «Динамо».
У той час я дуже любив Леоніда Буряка. Для мене це був приголомшливий футболіст. Я досі не можу забути, як він виконував штрафні і кутові. Який це був тонкий майстер. Як він віддавав передачі. Скільки він віддав чудових передач на Олега Блохіна...
Але найбільше мені запам'яталися дві його передачі в матчах за збірну СРСР в 1981-му році. За тбіліське «Динамо» і збірну тоді виступав, нині вже покійний, нападник Рамаз Шенгелія. Так от Буряк подавав кутовий, а Шенгелія підставляв маківку і потилицею переправляв м'яч у ворота. І так двічі поспіль у двох матчах. Фантастика! Настільки філігранний гравець...
У той час все футбольне життя, в основному, протікало на «дублі». На матчі дублюючих команд приходили гравці «основи», часто разом з дружинами, і займали місця на секторі за воротами. Туди також приходили різні люди, просили автограф. І от я взяв блокнот і ручку і підсів до Леоніда Буряка. Він погодився на інтерв'ю і відповів питань на п'ять-шість. Увечері того ж дня я все написав, оформив і відправив у «Молодогвардієць», а через деякий час вони надрукували. Це, звісно, мене надихнуло, і тепер я прагнув друкуватися в Києві.
- А в київській пресі, наскільки мені відомо, вперше ваше прізвище з'явилося під інтерв'ю з Ігорем Бєлановим?
- Так! Це було інтерв'ю з Ігорем Бєлановим в газеті «Комсомольское знамя». Відбулося інтерв'ю також на матчі «дубля» перед поєдинком з московським «Спартаком». Цього разу на стадіон я прийшов з великим касетним магнітофоном, підійшов до Ігора Бєланова і поспілкувався з ним, після чого прибіг додому і все написав. Наступного дня в матчі «основ» «Динамо» перемагає 2:0, а Бєланов оформлює «дубль». Я телефоную в редакцію і кажу, що у мене є інтерв'ю з героєм матчу і через два дні його надрукували. Щоб не збрехати, я скупив п'ятдесят, а то й сто екземплярів газети, тираж якої на той момент складав близько 600 тисяч штук.
А ще був внутрішній дворик стадіону «Динамо», куди мені, попри те, що він був огороджений міліцією, незрозуміло як вдавалося проникати. Я приходив туди з програмками для автографів. У мене було п'ять повних програмок з підписами всіх, окрім Блохіна. Він автографів, як і інтерв'ю, не давав ніколи.
Коли я підійшов з проханням про інтерв'ю до Блохіна, то він одразу сказав мені, що всі питання з цього приводу варто задавати Лобановському. Мовляв, Валерій Васильович скаже - дам! Вдруге ситуація повторилася, а в третє Олег Володимирович, у своєму стилі, порадив мені звернутися ЛОРа. Загалом, мені вдалося з ним поговорити лише на базі, куди я прибув у клубному автобусі з дозволу Лобановського. Повірте, тоді це було схоже на відвідування Білого дому в США в наш час.
Олег Володимирович, якому перед цим Лобановський сказав дати мені інтерв'ю, терпляче відповідав на всі мої запитання. У мене навіть фото з того інтерв'ю залишилося. Але як дістатися з бази додому я не знав. У результаті виявилося, що назад до Києва їхав Веремєєв, який міг мене підкинути, а разом з ним в машині був ще і Заваров. Той день, звичайно ж, видався більш ніж вдалим і незабутнім. Я був найщасливішою людиною на світі!
- Чи вдалося вам поспілкуватися з Валерієм Васильовичем Лобановським?
- У нас із ним, скажімо так, склалися цікаві стосунки. Знаю навіть, що він за мною стежив. Звісно, після інтерв'ю з Блохіним мені захотілося зробити інтерв'ю з Лобановським! У той час додзвонитися до людини було просто. І ось, перед стартом тріумфального сезону 1986 року я набрав номер його домашнього телефону, представився і розповів про своє бажання підготувати з ним інтерв'ю в газету. Валерій Васильович погодився і призначив зустріч на стадіоні «Динамо». Я добре підготувався до цього інтерв'ю, перечитав багато інформації.
І от я почав його розпитувати. Як зараз пам'ятаю, першим питанням було: «Ви закінчили технічний ВУЗ. Хто ще з тренерів «Динамо» має технічну освіту і як вона допомагає вам у вашій роботі?», але замість відповідей він постійно говорив «наступне питання». У підсумку питання після шостого він сказав: «Я думав, що ви запитаєте мене про підготовку до нового сезону...».
Тільки потім я зрозумів, що він не хотів розкриватися. Він хотів жити і померти людиною-загадкою і, по факту, за все своє життя не дав жодного серйозного, ґрунтовного інтерв'ю про себе та свої методи роботи. Багато хто намагався його зрозуміти, але не зуміли. Особисто мені він зрозумілий.
Тоді інтерв'ю не вийшло, але воно з'явилося вже в газеті «Бульвар» після його повернення в Київ з ОАЕ та Кувейту. Відомо, що вітчизняні газети йому туди возили чемоданами, бо коли на його першій прес-конференції на посаді головного тренера «Динамо» я до нього підійшов і попросив інтерв'ю, він дав мені його без проблем.
Наступного разу, коли я планував зробити ще одне інтерв'ю з Валерієм Васильовичем, трапилася ще одна цікава історія. Напередодні нашої з ним зустрічі в «Бульварі» вийшло інтерв'ю з Йожеф Йожефовичем Сабо, новим тренером збірної України, де він розкритикував багатьох вітчизняних футболістів. Настільки відвертих інтерв'ю, як тоді з Сабо, я мало зробив за своє життя. І ось я підходжу до Лобановського, а він каже: «Бачиш, Діма, яка справа. Я - тренер клубу, а Сабо - тренер збірної. Необхідно, щоб він сказав мені дати тобі інтерв'ю...». Тож Валерій Васильович кепкував. Я перевів розмову в жарт, мовляв, домовлюся з Йожефом Йожефовичем, а Лобановський пообіцяв подумати. Для мене він, в першу чергу, був цікавою особистістю. Тонкий психолог і видатна людина.
- З його переходом з «Динамо» завершилася епоха великих перемог і тріумфів. Так багато хто вважає. А як вважаєте ви?
- Ця епоха трималася на генії Лобановського і футболістів, яких він запрошував, але вона ще трималась і на тоталітарному часі, в якому ми жили. Зараз же, боюсь, Валерій Васильович міг би і не впорається з тими хлопчиками-футболістами, які є мільйонерами і думають зовсім інакше. Раніше був варіант покласти на стіл партійний квиток, бути відправленим у «дубль» або взагалі могли тебе виключити з команди і не брати в іншу. Тоді можна було тримати і контролювати футболістів, а не так як зараз. Але Лобановський - продукт своєї епохи. Видатна людина!
- Незважаючи на все, потрібно жити не минулим, а майбутнім, рухатися вперед і розвиватися. Чому «Динамо» не вдається побудувати нову піраміду і знову опинитися нагорі? Не повернути минуле, але досягти нових вершин сьогодні?
- На мій погляд, починати потрібно зі своєї дитячої школи. Я нікому не хочу нав'язувати свою думку, тим паче що безмежно поважаю Ігора Михайловича Суркіса, який з кожним роком стає мудрішим. Особливо це помітно з його висловлювань та інтерв'ю в пресі.
Я б зробив ставку на свою дитячо-юнацьку школу. Я б попросив уболівальників потерпіти років п'ять-шість. Так, у цей період у нас не буде якихось серйозних перемог і завоювань, але ми створимо команду, яка буде битися за своє місто, вболівальників і за честь клубу. Створюючи дитячу школу, мільйони євро ми витратимо не на запрошення варягів, а на створення інфраструктури та висококласних дитячих тренерів з-за кордону. Я не хочу нікого образити, але мені здається, що у нас в країні в дитячому футболі все, так би мовити, прогнило. Приймають за хабарі, ставлять в склад за гроші, недодають якось продуктів у харчуванні дітей. Все, на що хворіє наше суспільство, на те хворіє і наш дитячий футбол.
Я негативно ставлюся до іноземців. Адже якщо легіонеру сказати пару «ласкавих» російською, то він все одно не зрозуміє їхній зміст так, як «свій». Їх треба брати, садити в кінозал і показувати, що таке «Динамо»! Розповідати про історію, особистості, досягнення та ветеранів, як вони живуть тепер. Все це потрібно показувати і розповідати, а потім питати «граєш чи ні?».
Якщо все вдасться втілити в життя, то це окупиться сповна. Вболівальники знімуть останню сорочку, щоб потрапити на футбол. Будуть купувати атрибутику та інше... Так, це біг на довгу дистанцію. Може знадобитися років десять, але я вчинив би так.
- У ситуації, що склалася, особливо на початку нинішнього сезону, прихід на тренерський місток корінного киянина, динамівця до мозку кісток Олега Блохіна напрошувався давно?
- Я казав і писав про це дуже багато. Вважаю, що це потрібно було зробити набагато раніше. Олег Блохін - той, хто сповна увібрав у себе ідеологію і дух «Динамо». Він - максималіст, лідер по духу, людина, яка не любить програвати, яка буде прагнути виграти і для нього набагато важливіше, щоб сказали «молодець!», «красень!», а не гроші. До речі, Андрій Шевченко точно такий. Те, що запросили Блохіна - низький уклін Ігору Михайловичу Суркісу. Це класне рішення! Тепер би сформувати гравців у команду. Думаю, все це буде.
- Поставивши себе на місце гравця «Динамо», українця, який знає Олега Володимировича та його непростий характер по збірній України, як би ви відреагували на його призначення головним тренером?
- Я жодного разу не зустрічав людей з ідеальним характером. Я взяв інтерв'ю у більш ніж п'ятиста найвидатніших людей сучасності і з них не бачив жодного з «хорошим» характером. Часом траплялися навіть божевільні, але вони досягали великих успіхів. У лідера не може бути «легкого» характеру. Інша справа, що ти сам повинен розуміти, в яку команду прийшов і за який клуб виступаєш.
- Чудово відомо, що Олег Володимирович також був і вашим гостем. Які у вас склалися стосунки? Що вас наштовхнуло на створення відомої пісні «За Блохіна!»?
- Ми з ним товаришуємо. А на ідею створення пісні мене наштовхнуло відчуття несправедливості. Блохін був моїм кумиром у дитинстві та юності. Те що людина, яка є символом «Динамо», не при справах у себе вдома. Зі свого боку я розумів, що повинен його підтримати.
Говорячи про справедливість, також варто згадати, що є ще одна людина, корінний киянин Анатолій Федорович Бишовець - людина, яка досягла видатних результатів як футболіст і як тренер. Але зауважте, що його немає ніде. В Україні він нікому не потрібен. Блохін теж тривалий час нікому не потрібен був, але врешті-решт зрозуміли, що помилялися. Це просто вражаюче. Патріот своєї країни, який багато зробив і для «Динамо», і для України. Чому його нікуди не запрошують? Тому що занадто розумний, а з розумними складно. Простіше з дурнями. А щоб заплямувати людину, з'явилася чутка, ніким не підтверджена, що він у Москві нібито брав гроші з футболістів, щоб ті грали. От ви скажіть, який нормальний футболіст буде платити гроші, щоб виходити на поле? Швидше він буде платити, щоб не виходити... І от тепер всі кажуть, що Бишовець брав гроші з футболістів... Простіше зі зручними, ніж незручними.
- Чи імпонують вам методи роботи Олега Блохіна?
- Я не фахівець і мені складно судити про методи, але мені він імпонує саме як тренер. Він знає, чого хоче, вміє розмовляти з футболістами, прагне найвищих результатів і випромінює спокій, упевненість та знання справи, які передаються і вболівальникам, і футболістам. Це те, чого немає у багатьох тренерів у світі.
- Чи до снаги «біло-синім» в нинішньому сезоні поборотися за перемогу в Лізі Європи?
- Я завжди сподіваюся на успіх. Незалежно від турніру або чогось іншого. Я вірю також в магію слова. Вважаю, Олег Блохін саме та людина, яка може налаштувати своїх футболістів так, щоб ті на футбольному полі буквально покусали суперника.
- Як вважаєте, чи зуміє Олег Володимирович повернути «Динамо» колишню славу і підкорити нові вершини?
- Мені так хочеться на це сподівається! Я бажаю йому успіху, адже його успіх це мій успіх, ваш успіх і успіх мільйонів людей. Я дуже хочу, щоб йому все вдалося. Дуже хочу і знаю, що керівництво клубу, зі свого боку, робить усе можливе.
Я, як вболівальник «Динамо», покладаю великі надії на майбутній рік. Мені здається, що тандем Ігор Суркіс та Олег Блохін принесе успіх, адже це люди, які по-справжньому хочуть повернути клубу його славу та успіхи. Я хочу, щоб «Динамо» завжди було першим, а «Шахтар» - другим або третім. Хочу цього як корінний киянин, який все життя вболіває за «Динамо» і ніколи не зраджував цьому клубу.
Андрій Недбайло
