Із року в рік українські паралімпійці показують високі результати, перебуваючи на вершині загальнокомандного заліку. Ця Паралімпіада, на якій Україна посіла 4-е місце, не стала винятком.
Одну із золотих медалей до скарбнички нашої країни принесла 17-тирічна Христина Юрченко у плаванні, яка виграла заплив на 100 метрів брасом. Приємно, що до цього визначного успіху має безпосереднє відношення й футбольний клуб «Динамо», зокрема, його президент Ігор Суркіс, без допомоги якого в потрібний момент це досягнення навряд чи стало би можливим.
Хто краще може знати про шлях, який довелося подолати спортсменці, ніж її батьки, які постійно перебували поруч та підтримували доньку. Оскільки Христина ще не встигла повернутися до Києва з Лондона, саме мама Вікторія та тато Ілля розповіли докладніше про «золотий» тріумф української пловчині:
- Нас, як батьків паралімпійської чемпіонки, переповнює радість, це особлива подія для всієї нашої родини, – не стала приховувати емоцій мама Христини. – Дочка йшла до цього дуже довго, це був важкий шлях, але сповнений позитивних подій. Перш за все, зазначу, що Христина народилася з певними проблемами зі здоров'ям – у неї захворювання тазостегнових суглобів. У нашому суспільстві на таких людях часто ставлять хрест, але наша дочка не здалася, і ми її у цьому підтримали, намагаючись наповнити її життя яскравими, позитивними моментами. Коли доньці було чотири рочки, лікар порадив для реабілітації та оздоровлення зайнятися плаванням. Але в такому ранньому віці дітей не записували до басейнів, тому спочатку мені доводилося купатися разом із нею. Лише через два роки ми прийшли до басейну «Юність» до заслуженого тренера України Валерії Золотаревської, яка погодилася займатися з дитиною, прийнявши нас до спортивної секції. Із цього все й почалося. Христина шалено любила воду, у неї добре виходило. З часом донька почала брати участь у міських змаганнях, причому нарівні зі здоровими дітьми, оскільки ми не афішували нашу проблему. Виступала вона доволі успішно, виборюючи перші місця. Незабаром вона стала членом збірної команди міста Києва. Примітно, що Христина народилася першого травня – день солідарності трудящих. Ось і вона багато працює та отримує від цього задоволення.
Плавання стало не просто захопленням, а способом життя. У 14 років Христина стала майстром спорту з плавання, причому, у здоровому виді спорту. Незабаром потрапила до складу олімпійської збірної, привозила призові місця з міжнародних змагань, в тому числі дитячого чемпіонату Європи. Її спонукало бажання досягти успіхів у спорті, особливо стати Олімпійською чемпіонкою. Безумовно, спортсмени такого рівня відчувають колосальні навантаження, тому захворювання доньки давало про себе знати. Вона відчувала біль, який заважав повністю виконувати необхідну програму підготовки. Мабуть, найскладнішим моментом у кар'єрі стало її рішення перейти до паралімпійського спорту восени минулого року. Улюблена дистанція та стиль Христини – 100 метрів батерфляєм. Але спеціальна комісія визначила, що вона може змагатися на стометрівці брасом. Доньці знову довелося проявляти характер і перебудовуватися, щоб розпочати підготовку до паралімпійських ігор під керівництвом тренера Олександра Улітька.
Звичайно, як у здоровому, так і в паралімпійському спорті, фінансова складова дуже важлива. Незважаючи на те, що у нас велика сім'я, ми завжди намагалися поратися самостійно. Всі наші зусилля виявилися не марними, і в результаті донька виграла золоту медаль!
Весь цей шлях ми йшли не лише всієї нашої сім'єю та тренерським складом, але й разом із чудовою людиною – Ігорем Суркісом, який за цей час встигнув стати нашим хорошим другом. Ми були знайомі ще коли Христина була зовсім маленькою – він збирав хлопців із подібними захворюваннями, організовував новорічні зустрічі з ФК «Динамо» Київ, давав дітям можливість порадіти, поспілкуватися з їхніми кумирами футболістами. Мені запам'ятався момент, коли гравці команди казали дітям, що вони завжди поруч, і в потрібний момент готові підставити міцне плече, радили ніколи не здаватися, не падати духом, бути сильними, боротися. І, знаєте, у дітей, із великими проблемами зі здоров'ям, у яких не було ручки чи ніжки, з іншими захворюваннями, горіли очі. У наш час почути добрі слова підтримки – багато чого значить. Тому, під час підготовки до Олімпіади, в момент, коли нам особливо була потрібна допомога, ми вирішили постукати у двері, які нам із радістю відкрили. Це була ідея Христини, і незважаючи на те, що якраз у розпалі була підготовка до Євро-2012, на яке були спрямовані всі зусилля та увага, майже відразу Ігор Михайлович нас запросив та прийняв Христину, так би мовити, до своїх теплих обіймів – вислухав , підтримав її, що було для нас дуже важливо. Кошти, які виділив президент «Динамо», знадобилися на екіпірування та інші необхідні витрати. Завдяки клубу «Динамо» та цій чудовій людині, який робить добрі справи з благородством та без зайвого пафосу, наша перемога й золота медаль на Паралімпіаді стала реальністю. Ви не побачите його на великих бігбордах, не почуєте на площах, він ніде не афішує свої вчинки, але його міцне плече для людей, яким він допомагає, багато чого значить. Бажаємо всім мати таких надійних партнерів та друзів. А також не сумувати і не падати духом в будь-якій ситуації.
Можливо, приклад Христини для когось стане натхненням, стимулом рухатися далі, йти вперед.
Що стосується доньки, ми сподіваємося, для неї це не остання Олімпіада, у неї з'явилися ще більш грандіозні плани, тому що подібний успіх лише спонукає до більших звершень. Тому можу сказати, це лише початок. Попереду – Олімпіада в Ріо-де-Жанейро, і я сподіваюся, що цей шлях ми також пройдемо разом із «Динамо».
