- Данило, у якому настрої ти прощаєшся з «Динамо»? Що у тебе на душі?
- Перш за все, мене охоплює почуття смутку, адже сім років, проведених у клубі, – це великий термін. Важко прощатися з «Динамо», я полюбив цей клуб, тут пройшли найкращі роки моєї кар'єри. Але таким є моє рішення – продовжити кар'єру в Бразилії.
- Як приймалося це рішення, що на нього вплинуло?
- Я переговорив із президентом клубу, пояснив йому, що це рішення всієї моєї родини. І президент пішов мені назустріч.
- Ти довго був поза грою у зв'язку з травмою. Як проходило відновлення?
- Ще з минулого сезону я знав та відчував, що занадто навантажую коліно. Зрештою, це призвело до травми, й мені довелося робити операцію. Я грав на межі можливостей, не шкодуючи себе, й поступово навантаження давали про себе знати. Але я хотів віддавати максимум для клубу. Зараз я ще у процесі відновлення, але вже за місяць або трохи більше я повернуся на поле.
- Які найяскравіші моменти кар'єри в «Динамо» відклалися у твоїй пам'яті?
- Це вихід до плей-оф Ліги чемпіонів. Також зустріч Ліги Європи з «Евертоном» у Києві, в якій ми перемогли з рахунком 5:2. І, звичайно, ж виграні нами трофеї.
- За свою кар'єру в «Динамо» ти забив три голи. Пам'ятаєш, коли, як та кому?
- Звичайно, пам'ятаю. Перший – у грі із «Закарпаттям». Пас мені віддав Нінкович, і я вдарив із правої. Другий – у матчі з «Іллічівцем» після пасу Ярмоленка. І третій – у минулому сезоні, у грі з «Олександрією». Я віддав пас Ярмоленку, він повернув мені, й я забив ударом із лівої.
- Чи задоволений ти своєю результативністю?
- (посміхається) Звичайно, три голи за сім років – це небагато. Справа в тому, що всі тренери «Динамо» просили мене під час стандартних положень біля чужих воріт відходити назад. Мені завжди казали: «Данило, ти дуже швидкий, легкий. Ти маєш залишатися позаду на випадок контратак».
- Багато легіонерів, приїжджаючи до України, так і не стають тут «своїми». Ти ж добре знаєш мову, навіть тримаєш руку на серці під час гімну. Що для тебе значить Україна?
- Я забираю із собою в душі українську культуру, якою я перейнявся. Для мене вона так само цінна, як і моя рідна, бразильська. Мені дуже подобається народ України, ваша країна.
- З ким із партнерів по команді тобі найбільш важко прощатися? Хто стали для тебе найкращими друзями в «Динамо»?
- Ми – одна команда, всі ми дуже хороші друзі. Було б неправильно виокремлювати когось... Звичайно, це і Жуніор, і Дерліс, з якими ми розуміли один одного з напівслова. Хоча те ж саме можу сказати й про Андрія Ярмоленка, і про всіх інших хлопців.
- Ти багато років провів на одному фланзі з найкращим, на думку більшості, футболістом України – Андрієм Ярмоленком. Як тобі з ним гралося, чи буде тобі його бракувати на правому фланзі?
- Мені завжди було дуже приємно грати з Андрієм. Ми складали дуже хороший дует на фланзі. Але я вважаю, що він давав мені занадто мало передач (сміється). Ярмоленко – футболіст найвищого рівня, я впевнений, що на нього чекає блискуче майбутнє.
- Зараз у «Динамо» вперше за тривалий час не залишається бразильців. Ти провів найбільше ігор серед них усіх, а чи знаєш, хто ще з бразильців зіграв за «Динамо» більше ста матчів?
- Напевно, Бетао та Корреа...
- А ще Клебер та Рінкон. Як тобі допомагали твої співвітчизники, коли ти тільки переїхав до Києва?
- Коли я вперше опинився в Києві, мені дуже допомогли Бетао та Корреа. І я надалі подібним чином допомагав не лише бразильцям, але й іншим легіонерам, щоб вони швидше адаптувалися в колективі та до життя в Україні.
- Останнім часом в Україні не з'являється нових гравців із Бразилії. Чи налаштовані зараз бразильські таланти на переїзд до України? Що там кажуть про наш чемпіонат?
- Насправді, незважаючи на ситуацію в Україні, у Бразилії достатньо гравців, які хотіли би грати за «Динамо». Це великий клуб, і він завжди буде привабливим для талановитих футболістів.
- Чи думав ти про те, що коли-небудь можеш повернутися до Києва вже в іншій якості – тренера або селекціонера? Чи пов'язував у думках своє майбутнє з «Динамо»?
- Зараз я про це не замислююся. Сподіваюся, що ще п'ять-шість років буду грати на високому рівні. А далі – все можливо. Після завершення кар'єри, думаю, я би із задоволенням погодився принести користь «Динамо» – чи то в селекції, чи то в іншій сфері, якщо, звісно, на те буде бажання президента клубу.
- Чи є якісь речі, які ти забереш із собою до Бразилії на пам'ять про Україну?
- Так, це прапор України та вишиванка. Я їх зберігаю вдома, й вони будуть у мене висіти на видному місці.
- Що ти хотів би побажати клубу та вболівальникам?
- Насамперед, я хочу подякувати президенту клубу, родині Суркісів, усьому футбольному клубу «Динамо», його чудовим уболівальникам. «Динамо» безперечно назавжди залишиться в моєму серці. Бажаю цьому клубу лише успіхів та завжди бути чемпіонами!
Copyright © FC Dynamo Kyiv
