Афоризм знаменитого французького герцога й літературного генія Франсуа де Ларошфуко в наші дні легко трансформується в більш просту, але не менш значущу звучну фразу – від долі не втечеш! Хлопчику, який народився 28 жовтня 1983 в райцентрі Любешів, розташованому майже на кордоні з Білоруссю, велике провидіння послало роль футбольного майстра, й ніякі перепони не могли зупинити його на шляху, який було визначено із самого початку її Величністю Долею. Іншими словами: відомим музикантом чи вмілим полководцем Тадеушем Костюшко, які навчалися в його рідному Любешові, Тарасу Михалику стати не судилося. Футбол став його дороговказною зіркою, іноді обпалюючою, але яка дає тепло та сили у важкі життєві моменти.
Шлях до пізнань великої гри був для Михалика швидше інтуїтивним, ніж продуманим. Тарас не опановував ази футбольних премудростей у спеціалізованій школі, якої й бути не могло в селищі з населенням трохи більше п'яти тисяч жителів. Велика гра прийшла до його життя з першими уроками батька в п'ятирічному віці й ніяк не давала про себе серйозно знати аж до того моменту, поки юнак із хорошими фізичними даними, який подорослішав, не став ганяти м'яча за Луцький інститут фізкультури. Потрапити звідти до великого футболу було все одно, що відшукати горезвісну голку в стозі сіна. Але доля вона й на те доля, що дає своїм обранцям шанс у найпотрібніший момент. Казна-звідки взявся скаут зі столичного армійського клубу, який відразу звернув увагу на добре скроєного 17-ти річного хлопця, що не прибирав ноги в єдиноборствах, а відібравши м'яча відразу знаходив гостре продовження.
Школа життя у столиці
Футбольний Київ зустрів приїжджого новачка скоріше шипами, ніж трояндами. За визнанням самого Тараса, за чотири сезони, проведених у ЦСКА, він пройшов, перш за все, гарну життєву школу. "Я не приїхав до столиці на все готове. Буває, молоді гравці приходять до нас у "Динамо" й відразу ж купують машину, модний телефон та пішло-поїхало... Футбол на другому плані. Гравцю дуже корисно пройти школу такого клубу, як ЦСКА. Відчути, що значить, коли не годують на базі, а в тебе 50 гривень у кишені, щоб поїсти й відпочити".
Незважаючи на всі побутові незручності, Михалик повною мірою скористався наданою можливістю, відмінно проявив себе на позиції правого півзахисника. Надихало й ставлення старшого тренера команди Василя Євсєєва, який довірив Тарасу капітанську пов'язку.
Нова знакова подія у футбольній кар'єрі Михалика сталася влітку 2005 року, незабаром після його повернення з табору збірної Збройних Сил України. Лише через п'ять років після його занять футболом на професійному рівні він отримав запрошення від клубу вищої ліги "Закарпаття" (Ужгород). На матч першого туру сезону 2005/06 Тарас не встигнув прибути до розташування команди, а от після цього не пропустив жодного поєдинку. За ужгородців він провів 18 ігор, забивши 3 м'ячі. Практично в усіх матчах наставник команди Петро Кушлик використовував молоде дарування в центрі чи на правому фланзі півзахисту.
Мрія, що стала реальністю
Хто міг тоді припустити, що це була лише прелюдія, адже в послугах 22-річного футболіста зацікавилося саме київське "Динамо"! "В дитинстві була мрія грати за" біло-синіх ". У нас вдома було лише чотири канали, і в найкращому випадку вони транслювали матчі киян у Лізі чемпіонів. Я завжди вболівав за динамівців і часто уявляв себе у футболці великого клубу.
У грудні 2005-го, перед відпусткою, мені зателефонував президент київського "Динамо" Ігор Суркіс", – згадує Михалик. – "Запропонував спробувати свої сили в команді, приїхавши на перегляд. Я отримав шанс, про який ще півроку тому і мріяти не міг. Поставив перед собою мету його обов'язково використати".
Емоції Тараса легко зрозуміти, адже ще якихось шість років тому для нього, за його словами, просто приїхати до Києва й потрапити на стадіон було б святом, не кажучи вже про фото чи автографі. "Пам'ятаю, один хлопець привіз до Любешова квиток із матчу Ліги чемпіонів із автографом Михайличенка, так його передавали з рук до рук".
Анатолій Дем'яненко, який запросив Михалика до клубу, одразу зрозумів, що не помилився у своєму виборі, адже новачок мав хороший удар, непоступливість у єдиноборствах, відрізнявся універсалізмом та чудовою роботою з м'ячем.
Роки, проведені в найтитулованішому клубі Україні, зробили майстерність Тараса ще більш відточеною. Один зі своїх найкращих матчів у "Динамо" він провів 10 липня 2007 року, коли два його голи у фіналі Суперкубка Україні дозволили динамівцям вистояти в основний час у матчі з донецьким "Шахтарем" (2:2), а в серії післяматчевих пенальті виграти трофей . Зростав і авторитет Михалика в команді. 18 серпня 2008 за півгодини до завершення матчу чемпіонату України із запорізьким "Металургом" Тарас уперше взяв із рук Андрія Несмачного, який отримав травму, капітанську пов'язку, а три місяці потому підписав із київським "Динамо" новий п'ятирічний контракт.
На жаль, травми неодноразово надовго виводили з ладу Михалика, який не пасує ні перед ким. Але футбол для цього майстра більше ніж гра, і він завжди повертається до ладу і віддавав усі сили за честь команди, у якій він, безсумнівно провів свої найкращі футбольні роки. Але футбольне життя це завжди виклик і за спільним рішенням клубу та самого Тараса, він, отримавши у червні 2013 року статус вільного агента, продовжить свою кар'єру в іншій команді, залишившись назавжди для всіх, і насамперед для себе справжнім динамівцем...
Олег Задерновський
* фото В.Раснера
