Сьогодні виповнюється 55 років від дня народження колишнього динамівця – відомого захисника 90-х. Офіційний сайт «Динамо» згадує історію футболіста.
В газеті «Український футбол» 28 років тому з’явилася замітка із заголовком «Боєць». Колоритна, зі збереженням духу часу, приведемо її в якості дослівної цитати: «...Валдо бив без перешкод — сильно і точно у незахищений кут воріт. Здавалося, ще мить — і м’яч гостинно, прийме ліва від Шовковського «дев'ятка». Однак співвітчизник Пеле та Гаррінчі дещицю прорахувався — на заваді футбольного «ядра», став самовідданий боєць. Так-так, саме боєць, влучнішого слова, аби якнайточніше охарактеризувати 26-річного Андрія Хомина, важко підібрати. В ту мить перед ним не стояло дилеми: ухилитись від шаленого за силою удару чи врятувати свою команду ціною нокаута. Він обрав друге, бо не знає, що таке не викладатись на полі «на всі сто». «Борітеся — поборете», — ці невмирущі слова Тараса Шевченка неначе спеціально написані для Хомина, адже він, мабуть, як ніхто інший, знає смак важких, вистражданих у десятках протиборств і зіткнень, перемог. І нехай футбольні естети нарікають на відсутність у його грі витонченості і філігранності, все ж хочеться сказати: «Андрію, так тримати. Будь ласка, залишайся таким, який ти є — самовідданим, безстрашним, готовим у важку хвилину підставити товаришу тверде плече». Футбол любить мужніх».
Цей ескіз виявився чи не найточнішим портретом мужнього та самовідданого футболіста – Андрія Хомина. За два з половиною сезони в «Динамо» вихованець прикарпатського футболу встиг провести 62 матчі (3 голи). Здобув три золотих медалі чемпіона та Кубок України. 6 матчів провів за національну збірну.
Сьогодні йому б виповнилося 55 років. Пригадуємо непересічного захисника, футбольна доля якого була короткою, незавершеною, але при цьому дуже яскравою.
Андрій Хомин народився 24 травня 1968 року. Починав займатися футболом у рідному краї – в ДЮСШ №3 Івано-Франківська, де й був помічений як перспективний футболіст. У «Прикарпатті», куди Хомин потрапив після служби в армії, він утвердився в ролі гравця основи.
Здібного молодого прикарпатця кликали відразу кілька клубів Вищої ліги – він дав згоду на перехід у «Металіст», але заграти в сьомій команді СРСР, яка не так давно вигравала кубок тієї країни, Андрію не вдалося. Зате повернувшись у рідну команду, він заграв ще впевненіше. Став співавтором значних досягнень «Прикарпаття» – срібним призером Другої союзної ліги 1991 року та переможцем Першої ліги 1994 року.
Тренери відзначали самовідданість та, не за роками, мудрість і розважливість Хомина. У жовтні 1993 року Андрій дебютував у національній збірній України, відігравши всі три товариських матчі під час нашого заокеанського турне. Кажуть, навіть у США тоді відзначали українців – хтозна, можливо, саме з того покоління могли вийти перші наші легіонери в «соккері»… Але Хомина чекала інша доля.
Григорій Суркіс, взявши на себе пост президента ФК «Динамо» (Київ), прагнув зібрати в клубі всіх найкращих вітчизняних гравців. Історики футболу стверджують, що саме Хомин став першим придбанням під керівництвом нового очільника гранда українського спорту. Тодішнє «Динамо» – це команда з безмежним потенціалом і величезною конкуренцією. І серед десятків (без перебільшення!) претендентів на 11 «вакансій» у стартовому складі успіху досягали лише найбільш наполегливі. Хомин, будучи, по суті, футбольним самородком, за рахунок самовідданості та непоступливості довів свій рівень і тут.
Апогей його виступів – якраз середина 90-х. Андрій лишався основним у «Динамо» та збірній, пізнав на смак єврокубки – в тому числі надпотужну, значно менш чисельну за кількістю, але не якістю учасників, Лігу чемпіонів УЄФА. Саме в пам’ятному матчі з «Парі-Сен-Жермен» Хомин здійснив той пам’ятний «сейв». Його, думаємо, дотепер пам’ятають і його колеги-ровесники, і ті, хто зростав на динамівському футболі 90-х.
Зміни в «Динамо» вивели на перший план молодь – Шевченка, Реброва, Шовковського, Ващука з Федоровим… Андрій Хомин опинився в числі тих, хто потрапив під хвилю оновлення. Прикро, звичайно, але не можна не відзначити, що для прикарпатця це була і професіональна, і життєва школа. А надалі він не знижував вимоги до себе й гідно відіграв заключний відрізок виступів.
Так, зі столичної команди він міг переходити в різні клуби, але обрав «Ворсклу» – клуб-новачок Вищої ліги з неабиякими амбіціями, який із літа 1996-го ураганом пронісся над полями України. Амбітний дебютант у підсумку став бронзовим призером чемпіонату України – безпрецедентне досягнення для дебютанта Вищої ліги й натепер. А посприяли цьому, зокрема, відразу кілька гравців, запрошених із «Динамо». Це Андрій Ковтун – дуже сильний голкіпер, послухайте його ровесників, які ставлять його врівень із Шовковським, а дехто – й вище. Це Олександр Головко – тезка й однофамілець знаменитого капітана «Динамо», хороший майстер оборони. Це ще молодші Олександр Венглинський і Віталій Самойлов. І, безперечно, Андрій Хомин.
Полтавська команда гучно заявила про себе в Україні й проторувала шлях у континентальні турніри – можна пригадати, як «Ворскла» билася із бельгійським «Андерлехтом» із Шифо, Зеттербергом, Ґоором і Ящуком. А Хомин був одним із її лідерів, відповідальним і незамінним. В одному з матчів чемпіонату України, коли вилучили з поля Ковтуна, взявся за рукавички й став у ворота саме Хомин.
Боєць…
І спортсмен за духом. «Ворскла», маючи тісні зв’язки з низкою зарубіжних клубів – від болгарського «Етиру» до туркменського «Копетдагу», часто виїжджала на міжнародні змагання та товариські матчі. Саме там його помітили й із кількома земляками запросили в склад команди-гранда туркменського футболу. «Копетдаг» «позичив» українців на відповідальні матчі азійських континентальних турнірів. І Хомин, один із запрошених, встиг зіграти два проти іранського «Аль-Шорта» і навіть забити один м’яч у їхні ворота!
Як наслідок, після цієї «оренди» Хомин отримав пропозицію допомогти й місцевій збірній. Так він із кількома іншими українцями ще й зіграв кілька підготовчих матчів за збірну Туркменістану, все ж, не поїхавши на офіційний турнір – за різною інформацією – чи то через зайнятість в клубі, чи то через заграність за рідну національну команду…
Курйозний випадок не ставить під сумнів патріотизм Хомина – навпаки, після успіху «Ворскли» в цілком бойовому спортивному віці він погодився допомогти рідному «Прикарпаттю». Нема сумнівів – допоміг би, та ще й став би лідером на довгі роки, одним із тих, на кого ходила б вимоглива місцева публіка. Але, на жаль, доля передчасно обірвала життя талановитого спортсмена. Він загинув у автокатастрофі 29 вересня 1999 року. Мав лише 31 рік. Був сповненим задумів і запалу ще пограти й пожити. Земля пухом…
У пам’яті Андрій Хомин залишається, як боєць. Для захисника важко знайти більшого визнання.
