Артем Кравець належить до тих вихованців ДЮФШ «Динамо», які пройшли всі щаблі клубної системи підготовки, починаючи від дитячого футболу, і завершуючи першою командою. У вищій лізі чемпіонату України Кравець дебютував за київське «Динамо» 17 червня 2007 року в матчі останнього туру сезону 2006/07 у виїзному дербі проти «Арсеналу» (0:1), вийшовши після перерви замість угорця Балажа Фаркаша.
Наприкінці 2007-го року 18-річний форвард зіграв свій перший єврокубковий поєдинок. Олег Лужний, випустив його на заміну в матчі останнього туру групового етапу Ліги чемпіонів проти португальського «Спортинга». Цим він здивував навіть організаторів найпрестижнішого клубного турніру в Європі, які в протоколі переплутали місцями ім’я та прізвище нападника. «За день до гри мені сказали, що є велика ймовірність моєї появи на полі, але я до останнього моменту не вірив, що це станеться. Сам себе налаштовував, щоб трохи вгамувати хвилювання. Але, як тільки я ступив на газон, всі емоції вляглися, і на перший план вийшло бажання проявити всі свої найкращі якості. Єдине, що затьмарило мій дебют, – це рахунок матчу 0:3. Вважаю, що ми на такий розгром не заслуговували».
У Юрія Сьоміна, який очолив «Динамо» взимку 2008-го Кравець отримав ще більший кредит довіри. 2 березня 2008 перспективний нападник відкрив рахунок своїм голам в елітному дивізіоні, спрямувавши на 75-й хвилині гри м’яч до сітки досвідченого голкіпера «Дніпра» В’ячеслава Кернозенка. Примітно, що сталося це в Дніпропетровську, лише в 45-ти кілометрах від Дніпродзержинська, рідного міста Артема.
Коваль свого щастя
Хто б міг подумати, що Артем Кравець міг стати зовсім не футболістом, а лікарем, про що мріяла його мама. «Особисто я ніколи не замислювався про кар’єру футболіста. Одного разу один із моїх друзів запросив мене пограти з хлопцями із сусіднього подвір’я. Коли ми прийшли, то з’ясувалося, що там перебуває тренер дитячо-юнацької школи «Надія» й дивиться на дворові таланти. Він і запросив мене на заняття. Першого свого наставника – Дмитра Лоїка – не забуваю і до цього дня, часто спілкуюся з ним. А коли вперше прийшов на тренування, у двосторонці став... у ворота. Але відбивати м’ячі мені так і не довелося, я просто байдикував. Побачивши це, тренер наказав вийти й побігати в полі. З тих пір і граю на атакуючих позиціях».
Батьки не стали забороняти сину ходити на тренування. У 13 років, не ставши чекати подарунків від долі і взявши на замітку мудрий вислів про те, що кожен сам коваль свого щастя, Артем у супроводі батька приїхав із Дніпродзержинська до Києва й попросився на перегляд до динамівської футбольної школи. «Потренувався кілька днів у групі Олександра Лисенка. Він сказав, що найближчі півроку я можу пограти за команду «Відрадне». Зняв квартиру, перевівся до київської школи й багато займався футболом. За шість місяців пройшов відбір до ДЮФШ «Динамо». Після цього навчався три роки в динамівській академії, аж до переходу до «Динамо-2».
У другій команді Кравець пробув загалом два роки, а потім дебютував у першій команді в поєдинку останнього туру сезона-2006/2007 проти «Арсеналу». «Що відчував? Ну, скажімо так – мрії починали збуватися. Чесно зізнаюся – у мене були ситуації, коли просто опускалися руки. Величезне спасибі батьку, який підтримав мене й наполіг на моєму подальшому перебуванні в Києві».
Якби не травми...
У другій половині сезону 2007/08 Артем відчув себе повноцінним гравцем основи «Динамо», взявши участь у 11 матчах і забивши три м’ячі.
Ну а свій безперечно найкращий на той момент матч динамівець провів проти іспанської «Валенсії» в 1/16 фіналу Кубка УЄФА. 26-го лютого 2009-го року, напевно, назавжди залишиться в пам’яті молодого форварда. Два м’ячі, забиті Кравцем у поєдинку-відповіді на «Местальї», вивели киян до наступного раунду турніру. «Голи далися мені непросто. У Кубку УЄФА, та ще з таким суперником, вони не можуть бути легкими. Коли вийшов віч-на-віч із воротарем, то зрозумів, що якщо заб’ю, результат буде нас влаштовувати. Добре, що все склалося. Не думаю, що це сталося завдяки лише мені, вся команда зіграла просто феноменально».
Знаковим для Артема виявився день 8-го лютого 2011-го року, коли він дебютував за національну збірну, вийшовши на заміну в матчі з Румунією.
На жаль, підкріпити ці досягнення подальшими успіхами Кравцю поки не вдалося. Причиною тому часті травми, які не дають нападнику набрати оптимальну форму й засяяти новими якостями свого таланту. Лише у другій половині сезону 2010/11 глядачі почали впізнавати колишнього Артема. У березні він відкрив рахунок у матчі з полтавською «Ворсклою» й двічі забив луцькій «Волині» в травні.
У червні Кравець зіграв на молодіжному чемпіонаті Європи в Данії, а в серпні, на жаль, знову отримав пошкодження й вибув із гри на кілька місяців.
Сумувати перспективному форварду, втім, не варто. Найголовніше, що в нього вірять тренери, партнери по команді й уболівальники, які впевнені, що Артем відпрацює на благо команди аванси, які були щедро роздані йому після того незабутнього вечора у Валенсії.
