- Насправді ідея створення фільму про Валерія Лобановського виникла випадково. Спочатку наша команда планувала робити цикл фільмів про стадіони світу, однак потім ми зрозуміли, що це буде дуже витратний проект. Засмутившись, обговорювали між собою, наскільки багато цікавого можна було б розповісти про стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського. І тоді спіймали себе на думці, завдяки, перш за все, Сергію Полховському: «А чому б не створити фільм про видатного тренера?!» Тим паче, до цього було знято лише кілька передач про Лобановського, де текст за кадром супроводжується кадрами з хроніки плюс кілька невеликих інтерв’ю. А от повноцінного фільму, нехай і документального, досі не було. Передивившись усе, що вдалося знайти, ми зрозуміли: хочемо зовсім інше – великий, справжній, серйозний, розумний фільм, у якому зможемо розповісти не лише про самого Валерія Васильовича, але й про моменти в історії Радянського Союзу, які відбувалися паралельно в ті часи.
- Це ваш перший досвід роботи над фільмом про особистість зі світу спорту?
- Річ у тому, що в 2011 – 2012 роках я зняв чотирьохсерійний художній фільм про легендарного радянського хокеїста В’ячеслава Фетісова. Були зйомки, які супроводжувалися важкими обставинами. Це стрічка про шлях, пройдений Фетісовим від 70-х років до кінця 90-х. Саме тому, коли виникла ідея створення фільму про Лобановського, у мене сумнівів практично не було, тому що це дуже цікаво. Особисто для мене люди, які досягли високих вершин у спорті, – однозначно герої. Тут ти або виграв, або програв – третього не дано. Для досягнення успіху, нехай і локального, потрібно в будь-якому випадку багато працювати та самовдосконалюватися. Це світ сильних людей, що долають неймовірні труднощі та досягають поставлених результатів. Фільмів про поразки та спортсменів-невдах не роблять – глядачам потрібні відважні герої, які врешті-решт досягають своєї мети, долаючи всі труднощі на шляху до неї.
- Особисто ви яким побачили Валерія Лобановського в остаточному варіанті фільму?
- Якщо чесно, у нас не було завдання показати особистість Валерія Лобановського якимось особливим чином. Ми зрозуміли, що, яке б у кожного з нас не склалося враження, усе одно ми маємо зробити таке кіно, аби кожен глядач міг самостійно скласти своє бачення з того, що побачить на екрані. Звичайно, не могли уникнути певного суб’єктивізму, однак при цьому не хотіли перфекціонувати себе, як авторів, стосовно Валерія Лобановського.
Якщо говорити особисто про мене, головний висновок, який вдалося винести з цього фільму, – це неймовірна філософія людини, що чітко бачить, чого вона хоче. На перший погляд, то проста та банальна думка, але для багатьох людей найскладніший вибір – визначити для себе, чого ти насправді бажаєш. Як тільки визначаєшся, відразу виникають сумніви: «А чи потрібно це мені?», «А навіщо воно мені?», «Можливо, щось інше спробувати?» тощо. Історія Валерія Васильовича настільки зрозуміла та сильна, що вона змушує, і мене в тому числі, переосмислити власні погляди на себе й на те, як я досягаю поставленої мети. Лобановський щодо цього є справжнім прикладом для багатьох із нас, адже в нього головним критерієм було те, чи досяг ти результату й що ти зробив, щоб досягнути його. Усе інше, за великим рахунком, не мало значення. Так, можливо, подібне тлумачення трохи грубувате з позиції затятого максималіста, однак у наші часи, коли, дивлячись кожного дня новини по телебаченню, не розумієш, що відбувається з країною, це найбільш правильний підхід.
- Наскільки фільм виправдав очікування – як ваші, так і глядачів, що є й серйозними критиками?
- Загалом, відгуки лише позитивні. Поки мені не довелося зустріти людини, яка б розкритикувала фільм. Його сприймають, на диво, позитивно абсолютно різні люди. Спортсменам та журналістам фільм дуже сподобався, уболівальники в захваті, навіть дівчата та жінки, які далекі від футболу, також були вражені. Це дуже хороший показник для нас, тому що ми хотіли зробити народний фільм, у повному розумінні цього слова, аби він був зрозумілим як спеціалістам, так і пересічним людям. Я сподіваюся, що це нам удалося.
Повну версію інтерв’ю з Антоном Азаровим читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№5; 88).
Copyright © FC Dynamo Kyiv
