- Перед запрошенням до академії «Динамо» ви працювали в київському «Арсеналі». Як можете оцінити цей досвід?
- Це була моя перша самостійна робота. Раніше я працював із командами в якості асистента тренера – у «Борисфені», донецькому «Металурзі», «Княжій» зі Щасливого. В «Арсеналі» спершу очолив команду, створену з гравців 1995 року народження. Цю команду я прийняв і за три роки довів її до випуску. Потім мені запропонували тренувати дублерів. Та «Арсенал» збанкрутував і був розформований, але академія не припинила існувати завдяки батькам її учнів. За деякий час клуб реанімували під брендом «Арсенал-Київ», перша команда під моїм керівництвом перемогла в першості Києва та заявилася в другу лігу.
- Чи є доля правди в тому, що наставнику, який починає свою кар’єру, краще спочатку тренувати дитячу або юнацьку команду, а вже потім братися за дорослі?
- Важко відповісти на це запитання. Є наставники, які вважають себе виключно дитячими тренерами. Такий тренер не бачить себе в дорослому футболі, але він є хорошим наставником для дитячих команд. А буває, що майбутній спеціаліст із великими амбіціями не може проявити себе на рівні дитячих чи юнацьких команд. Перед запрошенням до «Арсеналу» в мене був певний період без роботи, і коли я отримав цю пропозицію, довго думав, чи варто йти в дитячий футбол, чи зможу в ньому працювати, чи цікаво буде. Та коли врешті згодився й почав тренувати, ця робота мене «затягнула». Хлопці повірили в мене, команда грала так, як я хотів. Тому й залишився. Потім уже було шкода кидати хлопців, коли з’явилися пропозиції з інших клубів. Завжди так: то немає ніякої роботи, а як тільки знаходиш якусь одну, з’являються й інші варіанти. Але на той момент я твердо вирішив довести свою команду до випуску, адже й хлопці мені повірили, і їхні батьки.
- Хто з тренерів, під керівництвом яких вам довелося працювати, є для вас взірцем?
- Від кожного взяв щось своє. Звісно, першим назву Валерія Лобановського. Хоча перед тим, як я прийшов у «Динамо», моїм тренером у смоленській «Іскрі» був Сергій Морозов, який працював приблизно за такою самою програмою, та все ж різниця в досвіді дуже відчутна. Лобановський був для мене першим взірцем. А потім уже набирався досвіду від інших тренерів. Багато моєму розвитку дав Михайло Фоменко, з яким я працював у «Динамо», а потім перейшов до нього в «Борисфен». У кожного з них було щось своє. В одних – більше тактичних напрацювань, у інших – уміння поводитися з гравцями.
- Для кожного, кому пощастило працювати під керівництвом Валерія Лобановського, він є по-своєму дорогим. Що вам особисто найбільше запам’яталося?
- На жаль, я не дуже довго працював під його керівництвом. Незабаром Лобановський вирушив до Об’єднаних Арабських Еміратів. Що мені найбільше запам’яталося та найбільше вражало, то це те, що в гравців, у тому числі й у мене, ніколи не було жодного сумніву в правильності його слів. Була повна довіра, ніхто навіть не піддавав сумніву, що все має бути саме так, як він сказав. Якщо в інших тренерів трапляється таке, що гравці не впевнені, чи вийде в них утілити задуми наставника на полі, то з Лобановським навіть долі сумніву ні в кого не було.
- Тепер працюєте зі своїм колишнім партнером Віталієм Косовським. Чи товаришували ви, коли були футболістами, і чи підтримували дружні стосунки потім?
- Можна сказати, що наше спілкування ніколи не припинялося. Спочатку грали разом за «Динамо», потім виступали разом уже в матчах ветеранів. У нас ніколи не було великого періоду, упродовж якого ми з Віталієм не бачились. Тож, коли почали працювати разом, нам не довелося звикати один до одного. Коли мені запропонували роботу в академії, мова не йшла про певну вікову групу. А вже потім ми з Віталієм зустрілися й поговорили. Вирішили працювати разом.
- Те, що тренерський штаб першої команди, у тому числі й Сергій Ребров, дуже уважно слідкує за виступами молодіжних та юнацьких команд клубу, додає мотивації вашим хлопцям?
- Це мотивує не лише хлопців, а й нас, тренерів. З того часу, як я працюю в «Динамо» U-17, часто бачив Сергія Реброва на наших домашніх матчах, пам’ятаю його присутність на перенесеній грі з «Шахтарем», дуже важливій для нас – ми її виграли. Велика увага до вихованців, до своєї академії, можливість запрошувати вже сформованих гравців високого рівня – усе це свідчить про високий рівень клубу.
- Коли ви були гравцем, багато уваги приділялося фізичній підготовці. Зараз у «Динамо» з юнаками різних вікових груп працюють тренери з Іспанії, які задають свій напрямок фізичної підготовки. Чи нинішня модель відрізняється від колишньої?
- Я б не сказав, що нині гравці отримують менше фізичне навантаження, ніж раніше. Можливо, підбір вправ трохи змінився, але подивіться на нинішнє «Динамо»: усі футболісти перебувають у чудовій фізичній формі. Іспанці принесли багато нового, але загальний напрямок підготовки залишився незмінним. Іншим є підбір вправ, з’явилося багато нових цікавих та корисних. Гру «Динамо» ще з радянських часів відзначав швидкий перехід від оборони до атаки та від атаки до оборони. Складовими цього є пресинг та швидкі контратаки. Цей принцип береться за основу й зараз. Але футбол не стоїть на місці. Команда пристосовується до сучасного футболу, запозичуючи в інших клубів та тренерів усе найкраще: щось – у техніці, щось – у тактиці. Приміром, я певний час працював із Леонідом Кучуком. У нього запозичив багато тактичних вправ. У цілому ж, спрямованість тренувань залишається незмінною, а ось підбір вправ стає більш сучасним.
Повну версію інтерв’ю читайте в свіжому номері журналу «Динамо Київ»
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
