Вінгер «Динамо» Андрій Ярмоленко поділився в ефірі УПЛ-ТБ емоціями після матчу з «Чорноморцем» (1:1), в якому «біло-сині» офіційно оформили чемпіонство.
- Вітаємо з чемпіонством. Що воно значить для вас?
- Багато чого значить, насправді. У першу чергу це радість. Хочу привітати в першу чергу наших уболівальників із цим заслуженим чемпіонством, також президента, всю нашу команду, всіх гравців, персонал. Цілий рік ми дуже важко працювали, і сьогодні нарешті повернули чемпіонство до Києва.
- Які епітети можна підібрати до цього чемпіонства - найбажаніше, найочікуваніше, найтяжче?
- Якщо ми говоримо за мене, то це найочікуваніше чемпіонство. Загалом про нього можна говорити багато епітетів, тому що коли ти стаєш старшим, то набагато більше цінуєш класні моменти, що відбуваються в житті. І сьогодні один із таких моментів у моєму житті. Тому дуже радий.
- Чемпіонство у 20 та чемпіонство в 35 - у чому різниця?
- Насправді, велика різниця. Як я сказав, з роками цінуєш те, що коїться з тобою в житті, набагато більше. Ти розумієш, що цих чемпіонств може бути не так багато в житті кожного футболіста. Звичайно, зараз на душі радість за весь наш клуб.
- Хочемо побажати, щоб ви не закінчували кар'єру й подарували вболівальникам ще мінімум один сезон своєї гри.
- Дякую (посміхається). Думаю, після гри з «Колосом» ми сядемо з президентом та вирішимо це питання.
- Ви автор чемпіонського голу. Ви планували від самого початку, що будете пробивати пенальті, або це була вказівка тренера?
- Це ми вже вирішили на футбольному полі, хто буде бити. Узяв відповідальність на себе. Дякую команді, що довірили виконати цей удар. Добре, що не підвів.
- У матчі у вас виник цікавий момент із Ярославом Ракицьким, після якого ви жваво щось обговорювали між собою. Поділіться, про що розмовляли з давнім партнером по збірній.
- Просто кумедний момент стався на футбольному полі. Пожартували - і все (сміється). Бачив, як Ярослав виконав підкат у попередньому турі, й цим він показав приклад багатьом нашим молодим футболістам, як треба битися на полі за свою команду. Чесно, коли дивився той момент, хотілося аплодувати йому за те, як він біг та стрибав у підкат. Ярослав завжди був та залишається таким собі бойцюганом на футбольному полі, проти нього завжди важко грати.
- Дякуємо, Андрію, відпускаємо святкувати разом із командою.
- Дякую! Київ, з чемпіонством!
