Андрій Біба – триразовий чемпіон СРСР у складі київського «Динамо», володар історичного, першого, «золота» нашої команди в 1961 році. Після завершення ігрової кар’єри Андрій Андрійович залишився у футболі, і протягом багатьох років шукає нові таланти для рідної команди.
Згадуємо найцікавіші цитати визнаного динамівського майстра м’яча.
- У наші часи характер у хлопців був що треба! Ось тільки сили бралися невідомо звідки — жили надголодь, техніка відставала, але перемагали за рахунок сильного характеру. Соромно було після поразки з'являтися у місті.
- Якихось великих подарунків за чемпіонство 1961 року не було. Щось перепало по лінії МВС, яке нами опікувалося, щось – від товариства «Динамо», але це все було незначним. Також пам’ятаю, що нам належала офіційна премія з Москви – здається, 500 рублів, але після всіх відрахувань залишалася сума, на яку можна було купити хіба що телевізор «Електрон».
- Я отримав чудову фізичну підготовку, понад десять років тренувань. А чого варті були лише збори в Гаграх. Займалися і в дощ, і в сніг, і на асфальті, і на землі. З тренування часто поверталися до готелю пішки, а це кілометрів 10.
- Травми у моїй кар'єрі траплялися нечасто. Я думав головою і не ліз туди, куди не треба.
- Футболіста без прикмет не буває. Зазвичай перед грою гуляв лісом, намагаючись не відхилитися від традиційного маршруту, обирав одну й ту ж заповітну стежку, піднімав в одному й тому ж місці шишку, що впала. Якщо вигравали, то перед наступним матчем усе точно повторював.
- Від футболу не можна втомитися. Це улюблена гра нашого народу. Проста та геніальна. Віктор Маслов казав: треба вміти зупинити м'яч, провести, віддати партнеру та змінити позицію. Для того, щоб знову отримати м'яч, провести та віддати партнеру. Усе.
- Якщо взяти і проаналізувати моє життя, то виходить, що я прожив його у футболі. Це допомогло мені по-справжньому зрозуміти, що таке дружба і колективізм. Завдяки футболу я здобув величезну кількість друзів, пізнав світ... Я не уявляв і не уявляю себе поза грою.
- Якщо б у мене була можливість прожити життя знаву, то я б не захотів робити цього, не став нічого змінювати. Життя оцінюється не кількістю років, воно складається з безлічі моментів і миттєвостей, які потрібно прожити гідно.
- «Динамо» – моя сім'я, і гадаю, що до кінця своїх днів залишуся тут.
- Батьківщина – це насамперед Київ, у якому народився та прожив усе життя. Куди б я не їздив, де б не грав, сім'я завжди на мене чекала вдома. Сьогодні багато хто роз'їхався за моря-океани, але, певен, не всім там солодко живеться без рідних київських «схилів» — батьківщина тримає міцно.
- Я прагну робити все від мене залежне, щоб «Динамо» було найсильнішим в Україні, вигравало трофеї й на європейській арені. Хочу дожити до тих часів, коли «Динамо» знову буде вигравати Суперкубок Європи, а також стане тріумфатором Ліги Європи та Ліги чемпіонів.
- Щоб нинішні футболісти були успішними, як ми свого часу, потрібно любити футбол. Без любові до футболу нічого не буде. Скільки грошей би зараз не платили.
- Вороги мають бути у кожного — ідеальних людей не буває. Зараз чомусь усі страшно заздрісні — можливо, тому, що важко живемо?
- У людях приваблює, звичайно, насамперед чесність та незалежність. На щастя, таких багато у моєму оточенні. Друзів — сила-силенна! І не лише у футболі. Здебільшого, всі з нашого покоління.
