АНУФРІЄНКО – ФУТБОЛІСТ
Зовні він з дитячих років різко виділявся високим зростом, добре скроєною фігурою, був чіпким у боротьбі за м'яч, добре грав головою. Саме за зріст однолітки на довгі роки назвали його Батьком Онуфрієм.
За свої дані наш герой і був відряджений до захисних лав. Починав грати юний Володя у Німеччині, потім у Забайкаллі, де служив його батько – фронтовик, офіцер, командир танкового полку. А організований футбол хлопець почав пізнавати у рідному Києві, на стадіоні «Старт», у скромній команді «Будівельник». Його першим тренером був відомий у 30 – 40-х роках гравець «Динамо» Володимир Гребер.
Разом з Ануфрієнком там же, у «Будівельнику» робив перші кроки і Олег Базилевич, хоча той на рік молодший за Володю. Вони удвох у підлітковому віці вже тренувалися у київській ФШМ – дуже продуктивній у ті роки державній структурі з підготовки юних талантів. Нагадаємо, що у київській ФШМ «середню футбольну освіту» здобули тоді також Біба, Лобановський, Трояновський.
Якось до ФШМ звернувся головний тренер «Динамо» Олег Олександрович Ошенков із проханням делегувати до дублюючого складу «біло-синіх» двох вихованців: захисника та форварда. Таким чином, динамівські футболки вперше одягли вже включені до того в юнацьку збірну СРСР Ануфрієнко та Базилевич.
Володимир АНУФРІЄНКО (посередині) та його партнери із золотого «Динамо»-1961: Олег БАЗИЛЕВИЧ, Олег МАКАРОВ, Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ І Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ
Один із перших своїх матчів у дублі «Динамо» Ануфрієнко провів проти «Спартака», при цьому за московських резервістів грав знаменитий Анатолій Ільїн, який тоді тільки-но залікував травму.
Тут потрібне невелике пояснення. У другій половині 50-х років у радянському футболі найгостріша боротьба за чемпіонство велася виключно між московськими «Динамо» та «Спартаком». Кожного непарного року, починаючи з 1955-го, «за розкладом» золоті медалі завойовували динамівці. Кожен парний рік – «спартаківці».
1960-го цю звичну парочку клубів змінять масловське «Торпедо» (Москва) та соловйовське «Динамо» (Київ). Але в роки дебюту Ануфрієнка, та й усієї тієї плеяди – Каневського, Базилевича, Лобановського, Трояновського, Біби – саме московські «Динамо» та «Спартак» мали незаперечний авторитет.
І кожна команда мала свої козирі. «Динамо» мало найміцнішу оборону того часу: Володимир Кесарєв, Костянтин Крижевський і Борис Кузнєцов на чолі з воротарем Левом Яшиним. «Спартак», навпаки, найпотужніше діяв в атаці. Його лінія нападу – з Борисом Татушиним, Анатолієм Ісаєвим, Микитою Симоняном, Сергієм Сальниковим, Анатолієм Ілліним у складі – задавала тон і у збірній на Олімпіаді-1956. Ну а захист там, звісно, був «динамівський». У Мельбурні радянська команда здобула «золото». Через два роки ці ж майстри склали кістяк збірної на першому для неї чемпіонаті світу у Швеції.
Словом, юному Ануфрієнку доводилося протистояти чинному олімпійському чемпіону. Хоча різниця у віці між ними була лише п'ять років.
Ільїн подивився знизу вгору на височенного опікуна, на його бутси 46 розміру, і… запропонував підказувати «молодому» його дії. Як грамотно боротись проти нього самого. Підказки прямому супернику, звичайно, на диво, але й досвідченого Ільїна можна зрозуміти: вийшовши на поле після тривалої паузи, він не хотів отримати нову травму, а габарити візаві давали підстави для таких побоювань. Отже, не без жарту можна вважати, що іменитий «наставник-суперник» дав путівку Володимиру у дорослий футбол.
Але на флангах захисту київського «Динамо» діяли досвідчені Володимир Єрохін на прізвисько Солдат – праворуч, а ліворуч – Тіберій Попович, трохи згодом Анатолій Сучков. Тому у свої «дебютні» роки – 1957-й та 1958-й – Володимир з'являється в основному складі лише по одному разу. 1959-го вже виходить на 5 ігор. У «зіркових» сезонах 1960 і 1961 років зіграв по 15 матчів, по праву ставши володарем срібних і золотих медалей.
Перше чемпіонське коло пошани для київського "Динамо". Володимир АНУФРІЄНКО йде четвертим
Але вже 1962-го року Ануфрієнка випускають лише на 10 ігор. А перед наступним чемпіонатом до «Динамо» приходить Леонід Островський – один із найсильніших флангових захисників СРСР, який грав на чемпіонатах світу у складі збірної Союзу. Перспективи Володимира все ж таки стати повноцінним гравцем «основи» різко знижуються.
Так, тренери іноді згадували, що Ануфрієнко починав не фланговим, а центральним захисником, але та позиція була віддана досвідченому Віталію Голубєву, якого після виходу з великого футболу замінив Василь Турянчик, а пізніше – Вадим Сосніхін.
Ануфрієнко на чотири сезони влаштувався в «Дніпрі», де виходив на поле регулярно. Залишив команду він 1967-го – незадовго до того, як її прийняв Лобановський. Завершував свою кар'єру захисник Кривому Розі та Дніпродзержинську.
АНУФРІЄНКО – ТРЕНЕР
Володимир Миколайович виявив себе як талановитий дитячий тренер. Спільно з Борисом Дановським, Романом Конофацьким, Анатолієм Гребенником та Валерієм Лапшиним він став одним із засновників знаменитої школи «Дніпро-75».
Ця славна школа виростила для футболу України Олега Протасова, Геннадія Литовченка, Володимира Лютого. Безпосередньо в Ануфрієнка займалися Олег Таран, Віктор Кузнєцов, але його найвідомішим учнем по праву вважається Анатолій Дем'яненко. Саме за виховання майбутнього капітана «Динамо» – володаря Кубка кубків 1986 року, який, до того ж, постійно запрошувався до складу першої збірної Союзу – Володимиру Миколайовичу присвоїли звання заслуженого тренера СРСР.
Зіркові вихованці школи «Дніпро-75»: Анатолій ДЕМ'ЯНЕНКО, Геннадій ЛИТОВЧЕНКО та Олег ПРОТАСОВ
Після повернення до рідного Києва Ануфрієнко ще довго займався дитячими колективами, готував команду «Темп», яка представляла авіазавод. Особливо вражає його шляхетна робота у школі-інтернаті для дітей-сиріт.
Пішов із життя ветеран чемпіонського «Динамо» 30 квітня 2009 року.
