Зачарувавши світ своїм «футболом XXI століття», завоювавши Кубок кубків та повним складом взявши участь у чемпіонаті світу, підопічні Валерія Лобановського з успіхом подолали й марафонську дистанцію союзної першості, вперше перемігши в ньому в останньому поєдинку та вирвавшись у лідери за кількістю чемпіонських титулів.
На відміну від минулорічних, дуже плутаних, передстартових розкладів сезон мексиканського чемпіонату світу на радянських футбольних полях, здавалося, навряд чи передбачав гучні несподіванки. На початку 1985-го в очах рябило від чемпіонів-одноденок – мінське «Динамо», дніпропетровський «Дніпро» та ленінградський «Зеніт», змінюючи один одного на вершині, відсвяткували завоювання перших у своїй історії чемпіонських титулів, втиснувшись у когорту фаворитів першості. Київське «Динамо» знову увірвалося туди, якістю гри та результатами протягом практично всього року давши зрозуміти, що передові рубежі повернуті всерйоз та надовго.
Команда Валерія Лобановського мала цікавий і насичений сезон, проте ніхто не міг уявити, наскільки неординарним і складним він виявиться. До футбольних битв на кількох внутрішніх фронтах та в рамках єврокубків додалася ще й абсолютна відповідальність за результати головної команди країни.
Втім, задовго до доленосних травневих подій зайнятість киян у складах різних збірних СРСР змусила тренерський штаб «Динамо» всерйоз поламати голову над версткою та зведенням планів підготовки клубу, якому жереб визначив у березневі суперники по чвертьфіналу Кубка кубків віденський «Рапід». Семеро гравців - Михайлов, Блохін, Безсонов, Дем'яненко, Балтача, Заваров і Кузнєцов - фактично відразу після виходу з відпустки відбули до розташування першої збірної, яка вирушала після збору в турне Іспанією, а потім, після невеликої перерви - Мексикою. Ще п'ятеро – Баль, Євтушенко, Бєланов, Рац, Яремчук – полетіли зі збірною клубів на турнір до Індії.
«Перші два місяці підготовки до сезону відіграють вирішальну роль, – ділився наставник «Динамо» думками з кореспондентом «Радянського спорту». – Саме в цей час закладається якісний фундамент індивідуальної та особливо колективної гри. Звичайно, ті, хто включений до збірної, не сидітимуть у цей час склавши руки. Вони гратимуть і тренуватимуться, але цілком ясно, що після їх повернення до команди пройде якийсь час, поки вони знову зможуть повністю вписатися у звичний ігровий почерк колективу...»
З виконавців основної обойми у розпорядженні динамівських тренерів залишилися лише Чанов, Яковенко, Євсєєв, Олефіренко, Михайличенко та Каратаєв. На майбутній сезон на них покладалася особлива місія. Адже згідно з регламентом чемпіонату Союзу на час мундіалю у внутрішніх змаганнях не планувалася перерва. Компенсацією колективам, які відправили до збірної двох і більше своїх повпредів, стали, на думку чиновників, можливість проводити три заміни замість двох і «гнучкість» щодо ліміту, що все ще діяв, на нічиї. Останній допускав десять «законних» мирних результатів, подальші «розписи» очок не приносили – окрім тих, що грали б клубами-«донорами» збірних у період відсутності «призовників».
● Олександр ЗАВАРОВ атакує ворота «Рапіда» у київському матчі, який приніс динамівцям перемогу з рахунком 5:1
Генеральною репетицією перед візитом до австрійської столиці став поєдинок стартового туру чемпіонату СРСР у Тбілісі, на якому був присутній другий тренер "Рапіда" Вальтер Гебхард. Дуже цікаво було б ознайомитися зі змістом звіту австрійця своєму штабу, який очолював тоді досвідчений Влатко Маркович. Але, очевидно, здобута інформація навряд чи могла підготувати «зелено-білих» до того, що вже після домашньої зустрічі, програної з рахунком 1:4, вони розпрощаються з надіями на продовження боротьби в євротурнірі, а наставник втратить свою посаду.
Гра у відповідь, навіть перетворившись на формальність, поставила під питання старт футбольного сезону в Києві: у разі несприятливої погоди матч першості з «Араратом» міг пройти в іншому місті. Але Валерій Лобановський, відвідавши Республіканський стадіон, залишився задоволений станом газону. Враховуючи, що «Рапід» був у результаті битий ще більш нещадно, ніж у себе вдома, єреванці могли пишатися тим, що пропустили лише по голу в кожному з таймів.
Отримавши суперником у півфіналі Кубка кубків празьку «Дуклу», динамівці відправили на товариський матч збірних СРСР та Англії до Тбілісі п'ятьох гравців, і зустріч четвертого туру проти «Нефтчі» провели без Безсонова, Дем'яненка, Кузнєцова, Заварова та Блохіна. Ротація не пройшла безвісти – вирвати у бакінців нічию в натужній грі допоміг точний удар Олексія Михайличенка з 11-метрового.
Це очко у поєдинку, який не підпав під ліміт, відіграє вкрай важливу роль через вісім місяців, по суті, впавши у скарбничку киян подвійним номіналом. І для Михайличенка гол у такий відповідальний момент стане не тільки імпульсом, а й якоюсь вішкою у кар'єрі, що виходила на новий етап. У сезоні-1986 високому блондину належить зіграти одну з вирішальних ролей у тріумфі свого клубу. При цьому сюжет історії зі щасливим фіналом вийде воістину дивовижним...
■ 1 березня. "Динамо" Тбілісі - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Кузнєцов, 68, автогол - Заваров, 37). ДК: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Баль, 86), Яремчук, Заваров (Євтушенко, 77), Бєланов, Блохін.
■ 10 березня. "Торпедо" Кутаїсі - "ДИНАМО" Київ 0:0.
■ 14 березня. "ДИНАМО" Київ - "Арарат" Єреван 2:0 (Бєланов, 9, Яремчук, 66).
■ 23 березня. "ДИНАМО" Київ - "Нефтчі" Баку 1:1 (Михайличенко, 77 - Ахмедов, 70). ДК: Чанов, Олефіренко, Михайличенко, Євсєєв, Паламар, Рац, Яковенко, Баль, Яремчук, Євтушенко, Бєланов.
Відбувши «наряд» та возз'єднавшись у розташуванні клубу, гравці першої та «олімпійської» збірних не залишили каменю на камені від оборони одеського «Чорноморця».
Не менш переконливою вийшла й домашня перемога над «Дуклою» у півфіналі Кубка кубків. Вперше по ходу європейського турніру розпочавши двоматчеву дуель у рідних стінах, підопічні Валерія Лобановського здобули вже традиційну крупну перемогу і фактично забезпечили собі участь у призначеній на 2 травня вирішальній зустрічі.
У тому, що безпосередню суперечку за трофей поведе саме «Динамо», після київського розгрому не сумнівалися навіть самі чехи. Звіти у їхній пресі поєднували пригніченість з приводу безпорадності празького армійського клубу та захоплення від гри українців. А газета «Млада Фронту» на емоціях навіть порівняла деяких динамівців із уславленими чарівниками м'яча – Гаррінчею, Амарілдо та Марадоною!
«Київське «Динамо» під керівництвом досвідченого та безкомпромісного тренера Лобановського за стилем та силою гри явно перевершує збірну СРСР», – резюмувало популярне чехословацьке видання.
«Навряд чи таке твердження слід сприймати як привід для саркастичних усмішок. Принципами організації гри головна команда країни справді настільки поступається київському «Динамо», ніби між ними пролягла ціла футбольна епоха», – підхопив тему на сторінках «Вечірнього Києва» Валерій Мирський.
Кияни, тим часом, крім відмінної функціональної підготовки, видатних швидкостей, завидної злагодженості в процесах і результативності, демонстрували разючу гнучкість у плані «перемикання» з міжнародних баталій на внутрішні. Підкріплюючи цю маневреність незвичайними стійкістю та характером. Так, за вольовою нічиєю у Дніпропетровську була перемога у драматичному поєдинку за Кубок сезону.
Для радянського Суперкубку раптово знайшлося місце у надзвичайно щільному календарі київського клубу. Навряд чи Валерій Лобановський був задоволений тим, що проти підопічних Олега Базилевича «біло-синім» довелося грати не 90 хвилин, а всі 120 (тут чомусь регламент був невблаганний!), проте позитивні емоції від перемоги у серії пенальті та завоювання ще одного трофея сповна компенсували незаплановані фізичні витрати.
■ 29 березня. «Чорноморець» Одеса – «ДИНАМО» Київ 1:4 (Секінаєв, 79 – Євтушенко, 22, 29, Яремчук, 54, Бєланов, 66).
■ 6 квітня. "Дніпро" Дніпропетровськ - "ДИНАМО" Київ 2:2 (Протасов, 19, 55 - Рац, 9, Заваров, 67). ДК: Чанов, Яремчук, Балтача, Євсєєв, Дем'яненко, Рац (Євтушенко, 62), Яковенко (Щербаков, 72), Баль, Заваров, Бєланов, Блохін.
Без ускладнень оформивши виїзну нічию з «Дуклою», динамівці знову розділилися. На товариський матч з першою збірною до Румунії вирушили вже шестеро киян – Кузнєцов, Дем'яненко, Безсонов, Рац, Яремчук та Блохін. Для останнього зустріч стала 100-ю у складі національної команди, але це був, мабуть, єдиний привід для радості: гіркота чергового програшу посилилася ще й травмою ювіляра, яку він отримав буквально на рівному місці. На черговий матч чемпіонату – домашню гру зі «Спартаком» – Блохін точно не був помічником партнерам. А його участь у фіналі Кубка кубків, як і 1975-го, залежала від вердикту лікарів...
● Олег БЛОХІН проводить черговий гол у ворота празької «Дукли» у півфіналі Кубка кубків
За п'ять тижнів до старту мексиканського мундіалю у національній команді досі продовжували експериментувати. А вона – програватиме. У січні Іспанії – 0:2, у лютому Мексиці – 0:1, у березні Англії – 0:1, у квітні Румунії – 1:2.
Вболівальники, стурбовані результатами та «зовнішнім виглядом» збірної, питали: що відбувається з київськими та тбіліськими динамівцями, московськими спартаківцями та гравцями «Дніпра», коли вони раптом меркнуть у складі збірної Союзу? «Спортивна газета» пером Валерія Мирського кваліфіковано відповідала на це.
«Тренери збірної не заглиблюються у зміст роботи з функціональної підготовки гравців у клубах, а викликаючи їх на збори, пропонують усім футболістам одну програму навантажень. Зокрема, київські динамівці, потрапивши на сімферопольський збір після певного циклу підготовки в клубі та двох ігор з «Дуклою», з ходу включилися у тренувальну роботу, режими та спрямованість якої, напевно, мали на меті підвищити функціональні можливості решти гравців збірної.
Як можна було переконатися у матчі команди з другим складом збірної Румунії, кримський збір не вивів на новий якісний рівень функціональні можливості Дасаєва, Черенкова, Морозова, Алейникова, Гоцманова, а ось функціональний стан київських динамівців явно знизився. І це не дивно. Останнім через об'єктивні причини цього часу потрібні зовсім інші режими тренування, ніж футболістам клубів, які не готувалися до весняних випробувань у престижному європейському турнірі».
Розбиратися – хто винен у тому, що відбувається зі збірною, було вже явно пізно. Набагато важливіше було визначитися з тим – що робити. Керівники радянського футболу знайдуть радикальне рішення через три тижні, коли зволікання справді буде вже подібне до смерті. Зараз, за часів розвиненого інтернету, цікаво пофантазувати: а наскільки раніше втратив би свою посаду в національній команді Едуард Малофєєв, існуй і процвітай тоді в Радянському Союзі соціальні мережі. Принаймні не варто сумніватися, що відповідний флешмоб підірвав би інформаційний простір.
На жаль, вибух відбувся не віртуальний. У ніч на 26 квітня пекельна сила зруйнувала зсередини четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС, запустивши для багатьох новий – переважно страшний – відлік часу.
Серед простих уболівальників, які наступного після аварії дня зібралися на трибунах Республіканського стадіону, навряд чи були ті, хто міг уявити реальні масштаби та наслідки катастрофи. Ласкавим квітневим вечором 82-тисячна аудиторія безтурботно аплодувала перемозі «Динамо» над «Спартаком», яка сприймалася вже як щось зрозуміле.
● 27 квітня. Матч зі «Спартаком» зібрав понад 80 тисяч глядачів. Про аварію на ЧАЕС поки що знають небагато...
Ще до півгодини гри питання про переможця було знято, а від розгрому москвичів, очевидно, врятував... другий тренер мадридського «Атлетико», що був на стадіоні, – суперника динамівців з вирішального поєдинку Кубка кубків. Мінімальної, але з неабияким запасом міцності перемоги над найпринциповішим суперником цілком вистачило, щоб утвердитися в ролі одного з двох лідерів чемпіонату СРСР (крім киян, 10 очок набрав за підсумками семи турів ще «Зеніт»), зберігши при цьому єдиним з учасників турніру – «нуль» у графі поразок.
■ 27 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Спартак» Москва 2:1 (Яковенко, 17, Бєланов, 22, з пенальті – Родіонов, 86). ДК: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров, Євтушенко (Щербаков, 68), Бєланов (Баль, 85).
Залишаючи поле рідної арени з думками про майбутню європейську битву, динамівці не могли знати про те, що наступний матч чемпіонату країни вони проведуть аж 4 липня. Майже 70-денна пауза між двома поєдинками першості стала рекордною для радянського футболу, честь якого кияни відстоювали спочатку на ліонському стадіоні «Жерлан», а потім – у формі збірної СРСР – на чемпіонаті світу в Мексиці.
Блискуча перемога над «Атлетико» заслуговує на окрему ностальгічну розповідь. Мексиканський мундіаль теж тема глобальна, книг і фільмів гідна. У рамках нашої розповіді «відкусимо» від неї ту частину, без якої динамівське чемпіонство 1986 року – безпрецедентне в усіх відношеннях – може залишитися «незрозумілим» і, отже, недооціненим.
● Київське «Динамо», вигравши Кубок кубків, завоювало серця вболівальників усієї планети
Отже, після ліонського тріумфу у новоспечених володарів Кубка кубків на святкування та перепочинок було... лише кілька годин. Трофей прибув на київський залізничний вокзал поїздом Москва – Софія 5 травня. Прихильники «Динамо», які запрудили перон, готові були на руках нести до клубного автобуса всіх своїх улюбленців, але Валерій Лобановський привіз додому всього третину колективу. Усе вболівальницьке захоплення довелося приймати на себе Чанову з Балем і Євтушенком, Балтачі, який травмувався в грі з «Атлетико» і не виходив на поле «Жерлана» Михайличенку, Євсєєву та Михайлову.
Інші кияни затрималися у розташуванні збірної – готуватися до товариського матчу проти Фінляндії. До семи гравців, які раніше викликалися в національну команду, додалися Бєланов і Яковенко. На полі – взяти участь у оформленні нульової нічиєї – виходили всі за винятком Заварова, який отримав пошкодження.
Остання репетиція, яка, очевидно, мала додати збірній настрою перед від'їздом до Мексики, пройшла у ритмі похоронного маршу. У мінорі сприймалися і підсумки зимово-весняної сесії команди Малофєєва: одна нічия та чотири поразки, співвідношення м'ячів – 1:6. Тоді терпець керівництва (включаючи партійне!) урвався.
«Президія Федерації футболу СРСР розглянула питання про підготовку збірної країни до фінальних ігор чемпіонату світу 1986 року. Враховуючи особисте прохання Е.Малофєєва, а також те, що до складу збірної країни входять 11 спортсменів команди «Динамо» (Київ), президія Федерації футболу СРСР звільнила його від обов'язків старшого тренера та рекомендувала призначити головним тренером збірної СРСР В.Лобановського».
Валерій Васильович не став вимагати публічного покаяння від своїх «люстраторів» із Держкомспорту, які два з половиною роки тому виписали тренерові «вовчий квиток». Справа для нього завжди стояла вище особистих образ і склок.
Насамперед Лобановський викликав на базу в Новогірськ Чанова, Баля та Євтушенка. Візи та квитки до Мексики оформлялися для дванадцяти представників київського «Динамо»! Тут уже будь-які регламенти, що наказували першості СРСР текти своєю чергою, зверталися у фількіну грамоту. Для чемпіона країни терміново згортали окремий календар, розіпхавши між турами другого кола вісім поєдинків, не зіграних киянами в першому. Враховуючи старт клубу в Кубку чемпіонів, союзний кубковий турнір і зустрічі збірної у відбірковій групі Євро-1988, розклад аж ніяк не був остаточним. Ясно було одне: такого напруженого графіка, який вимальовувався на літо-осінь для динамівців, не знала ще жодна радянська команда.
Оцінюючи стан збірної, що дісталася йому, Лобановський надзвичайно коректно обійшовся з Едуардом Малофєєвим. Він його просто... не згадував, залишивши "за кадром". Втім, одна з відповідей київського наставника у спілкуванні з кореспондентами «Комсомольської правди» навіть без персоніфікації звучала хльостко та їдко, а для того, кому адресувався – щонайменше прикро. Коли мова зайшла про "щирий" футбол, який проповідував його попередник, Лобановський сухо відрізав: "Я не знаю, що це таке!"
...Тренерське визнання прийшло до Едуарда Малофєєва 1982 року. Тоді його мінське «Динамо» вилізло на чемпіонську вершину вперше і востаннє у своїй історії, відібравши титул у київських одноклубників.
Ініціали ЕВМ, що асоціювалися з електронно-обчислювальними машинами, куди більше підходили б тому, хто опинився тоді позаду Малофєєва тренеру-прагматику. Розкриваючи «секрети переваги» над київським «Динамо», солодкуватий Малофєєв і запустив термін – щирий футбол. Прихильники знайшлися одразу ж, однак у всіх захопленнях на задану тему вгадувалося не так відчуття новизни, як торжество з нагоди прикрого програшу незручного і ненависного багатьом Лобановського, який все міцніше стверджував Київ у статусі футбольної столиці Союзу.
Саме Малофєєв змінив біля керма збірної СРСР Лобановського після показового усунення останнього у грудні 1983-го. Через півтора роки, без відриву від основного місця роботи очоливши ще й московське «Динамо», важко утримав команду у вищій лізі та напередодні сезону-1986 навряд чи ставив перед нею глобальні завдання, щиро розриваючись між двома посадами. У середині травня така потреба у нього відпала.
● Едуард МАЛОФЄЄВ та Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ. Антиподи
«Все простіше пареної ріпи, – викладав ЕВМ свою версію того, що сталося, Ігорю Рабінеру, московському журналісту. - У збірній було багато киян, і мені запропонували взяти другим тренером Лобановського. Я відмовився. Після чого гравці скатали в Лужниках 0:0 із Фінляндією і мене швиденько зробили «хворим». Відсторонили від збірної із формулюванням «за станом здоров'я». Рішення ухвалювалося на найвищому рівні».
А ось фрагмент спогадів Сергія Гоцманова, який працював з Едуардом Васильовичем у мінському «Динамо» та збірній СРСР.
«Його викликали до ЦК, де запропонували взяти до помічників Лобановського. Малофєєв пропозицію відкинув, сказавши: «Або я, або він. Цей тандем у нас не пройде». Потім до Новогірська приїхав голова Держкомспорту і запитав думку футболістів. Виступив Блохін, який сказав, що не знає, чого тренер від них хоче, не розуміє, у який футбол їм грати. Після чого Малофєєва було знято».
Можна лише уявити – які почуття охоплювали тоді проповідника «щирого» футболу! Адже задовго до того він «ненавидів Лобановського, київське «Динамо» і все, що з ними пов'язано». Закавичене – цитата з інтерв'ю Олександра Хапсаліса, який пограв під керівництвом обох наставників.
Чемпіонат країни, який на місяць пішов у тінь мексиканського мундіалю, залишився для Малофєєва єдиною ареною непримиренної суперечки з Лобановським. Здобута 10 травня виїзна перемога московського «Динамо» над «Чорноморцем» (3:1) не залишилася поза увагою оглядачів, проте лише як один із штрихів до «умовної» турнірної таблиці. «Біло-сині» з Білокам'яної, які отримали старшого тренера на повне своє розпорядження, займали на той момент 12-е місце з 16, набравши у восьми матчах 7 очок. Їхні київські одноклубники, що вирушили за океан, йшли третіми.
Замість «Жальгіріса», «Зеніта», «Металіста» та «Шахтаря» Валерію Лобановському та його підопічним довелося протистояти збірним Угорщини (6:0), Франції (1:1), Канади (2:0) та Бельгії (3:4). Стартовий розгром мадяр сприймався як продовження київської феєрії в Кубку кубків, а поразка в 1/8 фіналу від бельгійців багатьох оглядачів спонукала озвучити думку, що турнір сенсаційно залишився без одного з новоявлених фаворитів.
«Одинадцяти-дванадцяти гравцям з одного клубу важко вирішувати завдання, які стоять перед збірною, – казав наставник у липневому інтерв'ю газеті «Прапор комунізму». – Обов'язково треба мати резерви, шукати їх, готувати гідних кандидатів. Клуб – це клуб, а рівень збірної має бути вищим. Від базової команди відмовлятися не слід, але якщо з неї беруть до збірної понад десять гравців, це свідчить про слабкість нашого футболу...»
■ 4 липня (перенесено з 1 червня). «Жальгіріс» Вільнюс – «ДИНАМО» Київ 0:2 (Кузнєцов, 80, Бєланов, 89).
■ 12 липня. "Спартак" Москва - "ДИНАМО" Київ 1:0 (Хідіятуллін, 75). ДК: Чанов, Безсонов, Яремчук, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац (Щербаков, 85), Яковенко, Баль (Блохін, 46), Заваров, Бєланов, Євсєєв.
■ 16 липня (17 травня). "Торпедо" Москва - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Ю.Савічев, 18 - Михайличенко, 80).
Приходити до тями після тривожень мундіалю динамівці вирушили до Ялти, де ось уже протягом десятка років проводили літній «розвантажувальний» збір – поєднуючи тренування з пляжними процедурами і попутно насолоджуючись спілкуванням з сім'ями. Порівнюючи кримське сонце з мексиканським, чемпіони доглядали поєдинки першості планети, що залишилися, де сяяла зірка Дієго Марадони, і не без здивування штудіювали турнірну таблицю чемпіонату СРСР.
● Цей гол Ігоря БЕЛАНОВА у ворота бельгійців став одним із найефектніших на ЧС-86. На жаль, хет-трик динамівця не допоміг збірній СРСР пробитися до чвертьфіналу.
Там підопічним Лобановського відводився передостанній рядок. Цей факт, втім, нікого особливо не хвилював – кияни провели на 6-8 матчів менше, ніж решта учасників. А ось те, що першим знизу йшов московський «Спартак», що переживав зміну поколінь, викликало непідробне здивування – навіть більше, ніж лідерство московських динамівців.
За рахунок точного удару Вагіза Хідіатулліна зі штрафного завдавши споконвічному супернику першої поразки в турнірі, підопічні Костянтина Бескова остаточно зняли питання про звільнення наставника (питання розглядалося на рівні керівництва міськради товариства «Спартак»). А гостьовий виграш у «Дніпра» та перемога над володарем Кубка Союзу – земляками-торпедівцями – повернули спартачів не лише у верхню половину таблиці, а й у гонку за чемпіонським титулом, і так дуже й дуже спекотну.
Автозаводці, які, незважаючи на поразку, залишились у лідерах, у попередньому поєдинку не зуміли втримати перемогу над киянами. "Чемпіон-85 проти чемпіона-86?" – таким був заголовок звіту про цей матч в одній із київських газет. Автор відзначав досить впевнену, мобільну та злагоджену гру підопічних Валентина Іванова, які зуміли очолити пелотон приблизно рівних учасників.
На якийсь час втративши явного лідера-фаворита – київське «Динамо», ті влаштували неймовірну штовханину у суперечці за «вторинство». Мало хто сумнівався, що з поверненням команди Лобановського до чемпіонату верхній рядок таблиці для решти клубів швидко перетвориться на недосяжну мету, тому поніжитися на місці під сонцем кожному хотілося якнайдовше. Про щільність і темпоритм боротьби свідчить стан справ у турнірі на 9 серпня – день другої поразки «Торпедо» від «Спартака».
Фіаско з рахунком 0:4 знову-таки не позбавило автозаводців лідерства. Щоправда, тепер вони ділили його із «Зенітом» та «Шахтарем», набравши по 22 очки. «Червоно-білі» підтягнулися до тріумвірату на відстань одного пункту, окрім них, стільки ж балів мали московські динамівці, «Дніпро» та «Нефтчі». А «Арарат», який займав передостаннє місце, відокремлювали від лідерів усього шість очок!
■ 20 липня. "ДИНАМО" Київ - "Чорноморець" Одеса 2:1 (Щербаков, 52, Михайличенко, 87 - Морозов, 55).
■ 24 липня. "ДИНАМО" Київ - "Дніпро" Дніпропетровськ 2:1 (Яремчук, 5, Михайличенко, 20 - Литовченко, 9).
■ 29 липня. "Динамо" Мінськ - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Сокіл, 80 - Михайличенко, 17).
■ 2 серпня (25 травня). "ДИНАМО" Київ - "Кайрат" Алма-Ата 1:0 (Михайличенко, 43).
■ 16 серпня. "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Мінськ 3:2 (Каратаєв, 43, Блохін, 48, Беланов, 82, з пенальті - Гоцманов, 10, Кондратьєв, 73). Вилучення: Родненок (ДМн, 84), Гоцманов (ДМн, 84).
У тому, що київське «Динамо» практично з кожним літнім туром долало у таблиці сходинку-другу, була левова частка заслуги Олексія Михайличенка. У поєдинку з «Торпедо» він лише вдруге в сезоні з'явився на полі, замінивши у перерві Олега Блохіна. І – зрівняв рахунок, принісши своїй команді важливе очко, а супернику не давши утвердитись у ролі одноосібного лідера.
Забивав Льосік, як ласкаво називали його вболівальники, і в наступних чотирьох зустрічах, причому три з його м'ячів стали переможними, а один коштував очки, здобуті у Мінську! Сплеск найчестолюбнішого з дублерів стався дуже вчасно – коли герой мексиканського чемпіонату світу Ігор Бєланов випав з «обойми» і звичні зв'язки в атаці порушилися, та ще й на тлі очікуваного спаду кондицій більшості учасників мундіалю.
● Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО у московському матчі з «Торпедо» продовжив свою вражаючу гольову серію
З урахуванням березневого влучного удару по воротах «Нефтчі» гольова серія Михайличенка розтяглася на шість матчів! Навіть уболівальники зі стажем не могли пригадати подібну сталість у динамівських бомбардирів. Натомість у багатьох виникли паралелі з подіями 1966 року, коли киян, зайнятих у збірній СРСР на чемпіонаті світу в Англії, успішно замінила у складі клубу група дублерів, серед яких, зокрема, був і один із перших тренерів Олексія – Анатолій Бишовець. Рівно через 20 років у перехресті юпітерів опинився його найталановитіший вихованець.
Усім стало зрозуміло: Михайличенко переріс динамівський дубль, у якому опинився ще в грудні 1980-го. Регулярно забивав за резервістів – у сезоні-1985 став найкращим снайпером турніру дублюючих складів, награвши при цьому і на «малу», і на «велику» чемпіонські медалі. Отримав нагороду володаря Кубка кубків, хоч і провів у ньому лише чверть години – у домашньому матчі з «Університатею».
Навесні 1986-го перспективи Олексія в київському клубі, як і раніше, залишалися туманними. Здавалося, «основа», що блискуче підкорила Європу і в повному складі відбула в Мексику, укомплектована, притерта і налагоджена.
«Тоді й надійшло запрошення з московського «Динамо», – згадував Михайличенко через десять років у розмові зі мною. - Запрошення... наказного характеру. Очевидно, Лобановський не зміг боротися з Центральною радою «Динамо» і змушений був поступитися. Мені показували його резолюцію на документах: "Не заперечую проти переходу до кінця сезону". До Москви я прибув у супроводі ескорту динамівських керівників України та Союзу. Умовляли відразу підписати контракт. Ти, мовляв, підмахни, а там уже розбиратимемося. І я таки підписав. І навіть на базі побував. Наступного дня, здається, у них була гра з тбілісцями і мене збиралися випускати на поле. Викрутився - мовляв, я без бутс. Пропонували які завгодно бутси надати, але я сказав, що граю лише у своїх. До Києва їхав, уже знаючи, що не повернуся...»
Не виключено, що саме на той момент зважилася доля чемпіонського титулу 1986 року, хоча до фінішу першості залишалося понад півроку – дві третини турнірної дистанції. Московське «Динамо» освоїлося в лідируючій групі, у його складі все частіше стали звертати на себе увагу захисник Лосєв, хавбеки Кобелєв, Каратаєв, Буланов і Добровольський, нападники Коливанов і Бородюк. Останній, переведений Малофеєвим із середньої лінії, настільки освоївся на новій позиції, що став у результаті найкращим снайпером першості.
Команда виглядала дуже свіжо, що багатьох дивувало: 1985-го їй дивом вдалося уникнути перехідного турніру і, можливо, пониження в класі. Однак навряд чи хтось на стику весни та літа 1986 року міг уявити московських динамівців як реальних здобувачів вищих нагород. Тому, очевидно, і Лобановський не став завзято утримувати Олексія Михайличенка, який, безперечно, посилив би конкурента. Але, як бачимо, воля самого гравця виявилася вищою за обставини. І Фортуна це оцінила...
Гольова серія Міхи перервалася в грі з мінськими одноклубниками, коли він поступився місцем у складі Бєланову, який повернувся. Реалізувавши пенальті, той записав до свого активу переможний м'яч у матчі, що непросто складався з мінськими одноклубниками, які закінчували зустріч вдев'ятьох.
Два завойовані очки піднесли наше «Динамо» на його звичне та законне перше місце. Підопічні Лобановського зрівнялися за набраними очками з ленінградцями, донеччанами та московським «Торпедо», випередивши їх за додатковими показниками. При цьому найближчі переслідувачі встигли провести на чотири матчі більше, а «тіньовий» лідер, який втратив очок менше за інших конкурентів киян, московське «Динамо» – на три.
Відвойований плацдарм дозволяв беззаперечному фавориту перейти на підготовчу європейську сесію. У складі збірної дев'ятеро представників «біло-синіх» пройшли тест спарингом зі шведами, а на клубному рівні «Динамо» зміцнило свій авторитет перемогами у двох представницьких бліц-турнірах. В Амстердамі, зігравши в нічию з «Манчестер Юнайтед» (1:1) та розгромивши бразильський «Ботафого» (6:0), українці були першими за рахунок найбільшої кількості забитих м'ячів. А в Мадриді виграли обидва матчі – у «Андерлехта» (1:0) та місцевого «Реала» (3:2).
Остання зустріч, що стояла окремо, не могла не порадувати у світлі старту, що наближався, в Кубку чемпіонів. На 20-й хвилині поступаючись господарям «Сантьяго Бернабеу» з рахунком 0:2, гості зуміли вирвати перемогу, а з нею і іменний трофей легендарного президента Королівського клубу.
З вересня 1985 року, коли динамівці стартували у розіграші Кубка кубків, колектив не просто змужнів та виріс. Він вийшов на якісно новий рівень. Через три місяці читачі найавторитетнішого англійського журналу World Soccer поставлять у підсумковому опитуванні «Динамо» на друге місце серед команд планети, після чемпіонів світу – збірної Аргентини, яка набрала лише на 0,04% більше!
Щоправда, жодним чином не полегшувало киянам життя в умовах, коли на кількох фронтах одночасно доводилося битися з максимальною викладкою, коли кожен суперник намагався підвищити власну самооцінку саме за рахунок вдалої гри проти фаворита. Особливо показовою у цьому плані стала для «Динамо» перша половина осені.
Болгарський чемпіон «Бероє» не став перешкодою у першому раунді найпрестижнішого з єврокубків – 1:1 у Старій Загорі та 2:0 на майже заповненому Республіканському. Комусь могло здатися «недобором» очко, здобуте збірною СРСР у стартовому матчі європейського відбору в Ісландії (1:1). Проте остров'яни в рідних стінах не дали себе обіграти і французам – головним нашим конкурентам, з якими мали зіграти 11 жовтня в Парижі.
А ось у чемпіонаті Союзу «Динамо» явно зашкутильгало. «Сухий» поєдинок з московським «Торпедо», що відбувся в останній літній день, започаткував п'ятиматчеву безвиграшну серію, яка затьмарилася трьома поразками! Дві з них завдали фавориту аутсайдери, причому перемога харківського «Металіста» стала черговою відповіддю тим, хто продовжував вважати, що українські клуби постачають очки головному клубу республіки з рознарядки «зверху».
Через кілька днів з подібних інсинуацій змусив посміятися донецький «Шахтар». Поступаючись під час зустрічі – 0:2 та 1:3, гірники врятували очко. Пропускати по три м'ячі в одному матчі для команд Лобановського завжди вважалося моветоном. Пропустити ось так - на 87-й і 89-й хвилинах, дозволивши оформити хет-трик півзахиснику – означало колективно розписатися під визнанням у кризі, що спіткала команду.
З початку сезону-1985 нікому із суперників не вдавалося тричі засмучувати киян протягом 90 хвилин. Нікому. У жодному з турнірів, включаючи єврокубки та чемпіонат світу. Протягом двох місяців після «Шахтаря» динамівська оборона ще у трьох матчах дозволяла опонентам неприпустиме. Ну не залізні ж, зрештою...
«Футболісти дуже втомилися, важко навіть передати, наскільки велика ця втома, – ділився Валерій Лобановський переживаннями того непростого періоду. – Справа не лише у надмірних фізичних навантаженнях. Лише минулого року по суті почали грати у великий футбол Кузнєцов, Яковенко, Рац, Яремчук, ще деякі динамівці. І одразу – виступи на міжнародній арені: у європейських клубних турнірах, на першості світу, у престижних змаганнях. Хлопці за кілька місяців побачили та пережили більше, ніж деякі відомі футболісти за десять років. Не можу поскаржитися, що вони не витримали випробування славою. Ні, вони стійкі, загартовані спортсмени, але є межа. Скільки матчів на високому рівні може зіграти упродовж сезону футболіст? Тридцять? Сорок? Більше? Припускаю – п'ятдесят. Але наскільки ефективно, чи корисно для команди він гратиме? Важко сказати, що у київському «Динамо» такого досвіду немає. А саме київські динамівці, зокрема – провідні виконавці, цього сезону проведуть навіть понад 50 ігор».
Зрозуміло, що за таких навантажень значно підвищується ризик травматизму. Продовжував заліковувати ахілове сухожилля Сергій Балтача. Турбували старі та нові ушкодження Володимира Безсонова. На два із половиною місяці вибув Олександр Заваров. А Іван Яремчук турнір у Мадриді залишав на ношах, зламавши ногу у зіткненні з чемпіоном світу Хорхе Вальдано.
Плодами вимушеної ротації та втоми основних виконавців стали насамперед проблеми в обороні, що обернулися низкою 11-метрових, великою кількістю пропущених м'ячів та очковими втратами. Не завжди виручав і практично незамінний Віктор Чанов, який став одним із антигероїв матчу, програного тбіліцям на своєму полі.
Грузинські футболісти після тієї перемоги піднялися на третій рядок таблиці, а їхні київські одноклубники, набравши в п'яти матчах лише два очки, знову відкотилися до середини. Від «Спартака», що вибився в лідери (всього три місяці знадобилося «червоно-білим», щоб зі дна піднятися на самий верх!) підопічних Лобановського відокремлювали п'ять очок, але в запасі було цілих п'ять матчів. На ліквідацію 4-очкового відставання від московського "Динамо" було три матчі. З урахуванням пробуксування киян та темпу, набраного командою Едуарда Малофєєва – лише три.
При погляді на календар очі все частіше зупинялися на датах двох очних дуелей одноклубників, винесених наприкінець сезону – 29 листопада та 7 грудня.
■ 31 серпня (30 серпня). "ДИНАМО" Київ - "Торпедо" Москва 0:0.
■ 3 вересня. "Кайрат" Алма-Ата - "ДИНАМО" Київ 2:1 (Пехлеваніді, 1, Яровенко, 20, з пенальті - Кузнєцов, 45). Вилучення: Горілий (ДК, 87).
■ 7 вересня. "Металіст" Харків - "ДИНАМО" Київ 1:0 (Аджоєв, 59).
■ 11 вересня. "Шахтар" Донецьк - "ДИНАМО" Київ 3:3 (Петров, 55, 87, 89, з пенальті - Михайличенко, 13, з пенальті, Рац, 44, Безсонов, 80, з пенальті).
■ 5 жовтня. "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Тбілісі 1:3 (Заваров, 16 - Челебадзе, 22, 69, з пенальті, Цаава, 39).
Чудодійним бальзамом на рани шанувальників "Динамо" ліг виступ вісьмох гравців клубу у складі збірної на "Парк де Пренс". Перемога 2:0 над чинним чемпіоном Європи стала підсумком одного з найкращих за якістю гри матчів в історії радянської команди. А Ігор Бєланов, схоже, саме того вечора остаточно зачарував представників спортивної преси, яким належало обрати майбутнього володаря «Золотого м'яча» у референдумі тижневика France Football.
Відзначиться він і в останній того року відбірковій зустрічі, забивши один із чотирьох м'ячів без відповіді норвежцям. Точний удар запише на свій рахунок і Блохін, який готувався відзначити 35-річчя в день поєдинку у відповідь Кубка чемпіонів проти шотландського «Селтика». Чудовий гол ювіляра започаткує нелегку, але тому подвійно цінну перемогу, яка виведе «Динамо» до чвертьфіналу турніру. З порядку денного буде знято ще одне успішно вирішене питання. Але залишаться ще вісім матчів чемпіонату, більшість з яких набудуть статусу фінальних...
Валерій Мирський виклав на сторінках «Вечірнього Києва» суть своєї бесіди з Валерієм Лобановським, яка відбулася одразу після матчу із «Селтіком».
«Їду на базу, – сказав тренер. - Хлопці не повинні залишатися самі. Нам ще треба працювати, треба поставити на ноги хворих та травмованих. Особливо Заварова. Він просто необхідний у іграх, насамперед – у залі... Так, уже відомо, що «Зеніт» і московське «Динамо» приймають нас у манежі. А ми проведемо грудневі ігри, найімовірніше, в Ужгороді. У Сімферополі буде, напевно, холодно... За кілька днів вилітаю до Італії, на конференцію ФІФА за підсумками чемпіонату світу. У Баку команда грає без мене. Хлопці зроблять все, що в їх силах. Звичайно, золоті медалі не можна віддавати без бою...»
Кияни не виграли в Баку, зрівнявшись за втраченими очками із московським «Динамо», яке вирвало перемогу у Тбілісі в одного з прямих конкурентів – 2:1. Футбольна осінь для чемпіона остаточно перестала бути нудною. А домашня поразка від «Жальгіріса», що сталася незабаром, знову визначила українцям роль наздоганяючих, щоправда, тепер уже – без гандикапу. І, відповідно, без права на помилку.
Невдача виглядала тим більше несподіваною та дивовижною, що вільнюсці через нельотну погоду прибули до столиці України лише у день гри. А чергова «трьоха» у ворота Чанова відбулася вже за присутності Балтачі, який повернувся на поле. При тому, що з гри гості завдали лише двох ударів по цілі...
● Після сенсаційної домашньої поразки від «Жальгіріса» кияни не опустили рук і видали чемпіонський фініш
«Є все ж таки межа людським можливостям, – писав у звіті для «Спортивної газети» Дмитро Олександренко. - Настає час, коли навіть чи не ідеально тренований організм відмовляється підкорятися розуму. Отоді й народжуються футбольні трагедії. Пояснимо цим вчорашню поразку і не драматизуватимемо турнірну ситуацію: шанси на фінальні поєдинки у киян із московськими одноклубниками зберігаються. Воля і мужність, сплетені у міцний вузол загальною метою, іноді творять чудеса.
Можливо, шанс переконатися у цьому виявиться під час зустрічі динамівців із ленінградським «Зенітом».
Мабуть, саме на диво сподівалися багато шанувальників «Динамо», коли на перерву наступної гри їхні улюбленці йшли, поступаючись у рахунку. Роль мага та чарівника взяв на себе Олексій Михайличенко. Раніше в чемпіонаті СРСР забити чотири м'ячі в одній грі за киян вдавалося лише Олегу Блохіну. Тоді, 1974-го, постраждалим також виявився «Зеніт».
■ 17 жовтня. «ДИНАМО» Київ – «Торпедо» Кутаїсі 5:0 (Блохін, 29, Рац, 41, Дем'яненко, 45, Євтушенко, 50, Яковенко, 90).
■ 1 листопада. "Арарат" Єреван - "ДИНАМО" Київ 2:2 (Аш.Хачатрян, 15, Раф.Галустян, 73, з пенальті - Михайличенко, 50, Рац, 56).
■ 9 листопада. "Нефтчі" Баку - "ДИНАМО" Київ 0:0.
■ 13 листопада (22 червня). «ДИНАМО» Київ – «Металіст» Харків 2:0 (Євтушенко, 57, 84).
■ 17 листопада. «ДИНАМО» Київ – «Жальгіріс» Вільнюс 0:3 (Мацкявічюс, 20, Рузгіс, 67, Панкратьєв, 80, з пенальті).
Обігравши ленінградців і на їхньому полі, під дахом спортивно-концертного комплексу, динамівці забезпечили собі як мінімум бронзові нагороди. Заодно – дуже доречно згадавши про те, як грати на синтетиці. Наступний матч також мали провести в залі – з головним та єдиним конкурентом.
● Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО зіграв із «Зенітом» у покер
Сьогодні хіба що в безглуздому сні чи сатиричному фільмі можна побачити, як вирішальний поєдинок футбольного турніру проводиться у «сараї». Гра на траві та ерзац-футбол на килимі, постеленому на голий бетон, – це два різні види спорту. Інший відскок м'яча, інша робота м'язів, інші вимоги до координації, дихання тощо. Команді, яка в нескінченному сезоні не виграла лише чемпіонат світу, запропонували довести своє право іменуватися найсильнішим клубом Союзу в умовах, що суперечили не лише Духу Гри, а й здоровому глузду.
Для москвичів та їхнього тренера манежі були облюбованим і «пристріляним» полігоном. З мінським "Динамо" Едуард Малофєєв зняв чемпіонський урожай саме в "теплиці", причому московські одноклубники тоді були розгромлені з астрономічним рахунком - 7:0.
«Усього» шість м'ячів без відповіді провели Бородюк і його партнери у ворота «Арарата» у поєдинку, який передував першому очному побаченню з киянами. А перед тим на килимі обіграли і «Нефтчі» – 2:1. Причому обидва свої голи господарі провели з пенальті та ще й у більшості – з легкої руки рефері з Йошкар-Оли Олександра Хохрякова, якому було доручено... обслуговувати обидва матчі претендентів на «золото».
Перед московською дуеллю ситуація у верхній частині таблиці була такою: "Динамо" М - 38 очок (28 матчів), "Спартак" - 37 (30), "Динамо" К - 34 (27). При цьому в обох динамівських колективів у графі нічиї стояла десятка. Підопічним Малофєєва кожен наступний мирний результат очок не приносив би, у їхнього суперника залишалася можливість перевищити ліміт. Ось де знадобився цей пункт регламенту про «пільги» для клубів, які грали календарні зустрічі без викликаних до збірних гравців!
Двоматчева футбольно-шахова партія почалася під склепіннями спорткомплексу «Олімпійський» зі стрімкого випаду московських майстрів бліцу: вже на четвертій хвилині Василь Каратаєв чудово пробив під поперечину. "Щось пішло не так" - це навіть не про швидкий гол, здатний поламати будь-який вивірений тактичний план. Погода не дозволила киянам прилетіти до Москви за добу, як планувалося, і вони прибули потягом лише вранці у день гри.
Але це була не остання складність. Лобановський залишив поза складом Блохіна і Безсонова - обом ігри на килимі були протипоказані. Володимир, який славився універсальністю, до кінця сезону оговтався від травм і набрав чудову форму. Олег, який мало забивав у 1986-му, розкрився з іншого боку – другий чемпіонат поспіль він ставав найкращим «піднощиком снарядів» для партнерів, часом кидаючи суперників у ступор вивіреними гольовими передачами.
Прокреслювати нові командні взаємодії на макеті – це одне, а втілювати задумане у грі, під пресом голодного до перемог і набагато свіжішого опонента – зовсім інше.
«Хоч як важко було гостям вести гру на межі можливостей, вони часом показували зразки високохудожніх та організованих командних дій, – оцінював віддачу киян московський оглядач Валерій Березовський. – Тих, до яких вони нас привчили. Кожен, всі до одного, зробили свій внесок. А деякі епізоди за участю Раца, Євтушенка, Заварова, Дем'яненка, Кузнєцова не лише стримували порив господарів поля, а й змушували глядачів палко відгукуватися оплесками».
За чверть години до фінального свистка Рац, вискочивши на навіс Євтушенка, пробив головою в нижній кут воріт Пруднікова. Гол виявився в результаті одним із воістину золотих, залишивши сенс та інтригу другій частині динамівсько-динамівського протистояння.
● Віктор ЧАНОВ виграє чергову дуель у форварда московського «Динамо» Ігоря КОЛИВАНОВА
Втім, золотим міг стати удар Коливанова в середині другого тайму. Виведений Добровольським віч-на-віч із Чановим, молодий нападник мав багато часу, щоб розпорядитися м'ячем на свій розсуд. Але – перелякався, програв свою дуель досвідченому голкіперу. За що відразу почув усе, що про нього думають партнери. Уродженець Одещини Ігор Добровольський, який, до речі, у сезоні-1985 мав перейти з кишинівського «Ністру» не до московського, а до київського «Динамо», в серцях піддав партнеру, цей момент чудово зафіксований на відео.
Забий тоді Коливанов – доля «золота», швидше за все, була би вирішена. І не довелося б Едуарду Малофєєву через багато років опускатися до конспірології, виправдовуючи промах свого підопічного: «Мали чемпіонами стати в 86-му, якби всякі моменти не завадили. Не дали нам...»
Ну, явно не Чанова з партнерами мав на увазі Едуард Васильович, однією з «фішок» якого у спілкуванні з пресою завжди була саме недомовленість. Розумійте, мовляв, як бажаєте.
■ 21 листопада. «ДИНАМО» Київ – «Зеніт» Ленінград 5:3 (Михайличенко, 10, 49, 78, 79, Дем'яненко, 54 – Дмитрієв, 21, 33, Саленко, 80). ДК: Чанов, Безсонов, Балтача, Михайличенко, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Заваров, Євтушенко, Блохін.
■ 25 листопада (8 червня). «Зеніт» Ленінград – «ДИНАМО» Київ 0:3 (Рац, 34, Бєланов, 42, Євтушенко, 62).
■ 29 листопада (6 липня). "Динамо" Москва - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Каратаєв, 4 - Рац, 75). ДК: Чанов, Михайличенко (Євсєєв, 89), Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Горілий, 89), Баль, Заваров, Євтушенко, Бєланов.
■ 3 грудня (28 червня). «ДИНАМО» Київ – «Шахтар» Донецьк 4:1 (Заваров, 15, Бєланов, 28, 34, 81 – Петров, 84).
■ 7 грудня (2 травня). "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Москва 2:1 (Рац, 15, Бєланов, 36, з пенальті - Коливанов, 56). ДК: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко (Євсеєв, 87), Бєланов, Заваров, Євтушенко, Блохін (Михайличенко, 84).
...Ну як тут не повірити у Провидіння! Поєдинок, який став другим фінальним – як виявилося, без лапок – спочатку, згідно з календарем, мав гратися 2 травня. Неважко уявити, яким був би його результат, якби москвичі опинилися на місці мадридського «Атлетико», того вечора битого киянами в ліонському фіналі Кубка кубків. Через сім із лишком місяців, сьомого грудня, все було вже не так однозначно.
Господарям Республіканського стадіону, який чекав чергового аншлагу, була потрібна лише перемога, щоб підтвердити чемпіонське звання. Гостей влаштовувала і нічия, яка... не принесла б очок жодній з команд.
Кияни повели у рахунку після досить швидкого гола Василя Раца. Трудяга півзахисник у заключній третині турніру став одним із головних голеадорів команди, поряд із Бєлановим та Михайличенком. Він опинився в потрібний час у потрібному місці, підстерігши невдалу скидку Васильєвим голкіперу і в дотик пробивши повз Пруднікова - 1:0!
Досить традиційний для підопічних Лобановського початок відбувся на тлі незвичного опору амбітного суперника.
«З учасників чемпіонату лише столичні динамівці нав'язали у Києві господарям майданчика пресинг по всьому полю, – писав у звіті для «Вечірнього Києва» Валерій Мирський. - Та ще який виснажливий пресинг! Навіть закрався холодок сумніву: чи витримає команда Лобановського це випробування, чи зуміє за такого відчайдушного дефіциту часу для роботи з м'ячем та маневрів створити реальні загрози воротам суперників? По-чоловічому відповівши пресингом на пресинг, господарі поля здавались надто поглиненими боротьбою за кожен м'яч, за кожен метр простору, щоб думати про організацію тактичних ударів».
У таких умовах далася взнаки перевага киян у класі, досвіді та індивідуальній майстерності. Супернику не вдалося уникнути помилок. Наслідком ще однієї з них став зароблений Дем'яненком 11-метровий. Анатолій і цього вечора став нестримним, ніби й не було за плечима 57 (!) поєдинків у різних турнірах у складі клубу та збірної. За цим показником він був найкращим у тому році, випередивши Кузнєцова (56) та Раца (54).
Після удару Бєланова з «позначки» київська команда стала найрезультативнішою у першості, обставивши у суперечці за приз Григорія Федотова московський «Спартак». Колишній спартаківець Прудніков лише очима проводив м'яч, що встромився в нижній кут.
● Через кілька секунд Ігор БЄЛАНОВ заб'є у ворота московського «Динамо» чемпіонський гол
Васильєв виправиться у другому таймі, пройшовши кількох суперників і виклавши м'яч під разючий удар Коливанову, який вразив ціль після кількох невдалих спроб, які випадали йому протягом попередніх трьох таймів. На кілька хвилин над гігантською чашею стадіону запанує гнітюча тиша. Однак потім трибуни відновлять шалену підтримку своїх улюбленців, які догравали останні хвилини тріумфального сезону буквально на зубах. І справедливо розділять із ними успіх на правах «12-го гравця».
«Було би дуже несправедливо, якби динамівці столиці України не стали чемпіонами країни, – підбив підсумок сезону, що тривав 282 дні, москвич Олександр Горбунов, один із авторів «Футбольного клубу», який на той час співпрацював із журналом «Спортивні ігри». - За всієї поваги до команди Едуарда Малофєєва, вона ще не готова за рівнем гри конкурувати з киянами. На мою думку, срібних призерів першості перевершують у класі «Спартак», «Зеніт» та тбіліське «Динамо».
Ми звикли, що у Києві 100 тисяч глядачів збирають лише міжнародні зустрічі. Я вражений тією підтримкою, яку надали вболівальники своєму клубу у вирішальній грі. У цьому щирому інтересі глядачів – теж один із головних резервів «Динамо» на майбутнє».
Перемога киян мала, окрім турнірного, ще й пряме історичне значення. Вигравши чемпіонство у 12-й раз (вперше – не достроково), вони стали всесоюзними лідерами за цим показником, обійшовши... московських одноклубників. А Валерій Лобановський очолив реєстр колег, які завоювали за кар'єру найбільше внутрішніх титулів. Для нього це золото стало сьомим, приплюсованим до чотирьох тріумфів у розіграшах Кубка СРСР. За сумою український тренер залишив позаду Бориса Аркадьєва (6+4) та одного зі своїх попередників Віктора Маслова (4+6), а за кількістю чемпіонських титулів – ще й Михайла Якушина.
«Як все просто, чи не так?» – розвів руками Валерій Васильович, випереджаючи своє спілкування з журналістами гарячими слідами грудневого поєдинку. І – розсміявся, за словами Валерія Мирського, «з блаженною радістю людини, яка нікому нічого не винна».
У піднесеному настрої розмовляв тренер наступного дня із заступником головного редактора France Football Дені Шом'є. Інтерв'ю буде опубліковано на двох шпальтах тижневика, разом із барвистим фотозвітом про перемогу команди Лобановського у чемпіонаті.
Через два тижні обкладинка France Football знову буде присвячена київському «Динамо». Точніше, одному з її гравців – Ігорю Бєланову, другому з українців визнаному найкращим гравцем Старого Світу. Цікаво, що в аналогічному радянському опитуванні володар європейського «Золотого м'яча» виявився лише другим, поступившись першістю Олександру Заварову. Третім респонденти тижневика «Футбол-Хокей» назвали Олега Блохіна, четвертим – Павла Яковенка.
Весь квартет увійшов до числа 33 найкращих футболістів сезону під першими номерами. Як і Безсонов, Кузнєцов, Дем'яненко, Яремчук та Рац. Дев'ять лідерів на своїх позиціях – це досягнення залишиться рекордом СРСР. А до казусів можна віднести друге місце у трійці голкіперів Віктора Чанова, якого... визнали найкращим серед колег в опитуванні журналу «Вогник».
Позаду залишився рекордно довгий, неймовірно складний та надзвичайно яскравий, успішний сезон. Здавалося б, динамівським наставникам можна залишатися цілком задоволеними результатами виконаної роботи, результатами зусиль підопічних та власних витрат. Але...
«Успіх складається з двох абсолютно різних аспектів – результату та якості гри, – говорив Валерій Лобановський в інтерв'ю France Football. - За першим пунктом "Динамо" виконало поставлені завдання. Але навіть спираючись на ці досягнення, я не можу стверджувати, що цього року все було гладко. Мої амбіції змушують прагнути до постійного вдосконалення стилю та гри моєї команди, а на цій ниві у нас ще безліч роботи. Відмінно знаючи можливості своїх футболістів, я бачу, що вони здатні зрости як в індивідуальному, так і колективному плані».
Нескінченний матч – продовжувався...
Чемпіонат СРСР-1986. Підсумкова таблиця
Чемпіони-1986
Воротарі – Віктор ЧАНОВ* (30 матчів).
Захисники – Анатолій ДЕМ'ЯНЕНКО**** (29 МАТЧІВ, 2 ГОЛИ), Олег КУЗНЄЦОВ** (27–2), Василь ЄВСЄЄВ** (15), Сергій БАЛТАЧА**** (13).
Півзахисники – Василь РАЦ** (30–7), Павло ЯКОВЕНКО** (28–2), Андрій БАЛЬ*** (26), Олександр ЗАВАРОВ** (20–4), Олексій МИХАЙЛИЧЕНКО** (20–12) , Володимир БЕЗСОНОВ**** (16–1), Іван ЯРЕМЧУК** (15–3).
Нападники – Вадим ЄВТУШЕНКО**** (27–6), Олег БЛОХІН******* (23–2), Ігор БЄЛАНОВ** (22–10).
Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».
Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали воротар Михайло МИХАЙЛОВ (3), захисники Володимир ГОРІЛИЙ (9), Вадим КАРАТАЄВ (8–1), Михайло ОЛЕФІРЕНКО (2) та Іван ПАЛАМАР (1), нападник Олександр ЩЕРБАКОВ (12-1).
Старший тренер – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, тренери – Анатолій ПУЗАЧ та Віктор КОЛОТОВ. Начальник команди – Володимир ВЕРЕМЄЄВ.
Юрій КОРЗАЧЕНКО, «Футбольний клуб»
