Це був найуспішніший сезон столичного клубу. Під керівництвом Валерія Лобановського та Олега Базилевича кияни виграли не лише чемпіонат, а й два єврокубкові трофеї. Міжнародна Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» найкращою командою світу в ігрових видах спорту, а форвард Олег Блохін отримав «Золотий м'яч»...
Сезону-1975 передувало засідання президії Федерації футболу СРСР, на якому, зокрема, обговорювалася ситуація з національною збірною, яка вкрай невдало стартувала у відбірному турнірі чемпіонату Європи. 30 жовтня 1974 року головна команда країни під керівництвом Костянтина Бєскова зазнала приголомшливої поразки в Ірландії 0:3. Як наслідок – оргвисновки: Бєскова усунути, збірну формувати на базі київського «Динамо», яке виграло чемпіонат-1974 з очевидною перевагою, і, звичайно, довірити її Валерію Лобановському з Олегом Базилевичем.
Динамівському полку різко додалося турбот. Три турніри на клубному рівні плюс півдюжини відповідальних матчів на рівні збірної – це був серйозний виклик. Але тренерський штаб та футболісти були готові його прийняти.
У міжсезоння склад «Динамо» практично не змінився. З тих гравців, які здобули золоті медалі, пішли лише двоє. Не бажаючи миритися з роллю третього форварда, Анатолій Шепель перебрався до московського «Динамо», а півзахисник Віктор Маслов повернувся до Дніпропетровська. На звільнені вакансії прийшли 21-річний Петро Слободян із «Дніпра» та 25-річний Анатолій Коньков із «Шахтаря». Крім того, перебрався до Києва захисник Сергій Кузнецов, який також перебував у розквіті сил, награвши під сотню матчів за «Зорю».
Забігаючи наперед, зауважимо, що селекцію можна було визнати вдалою. Стабільно в основі заграв лише Коньков, але й Слободян із Кузнецовим не виявилися зайвими. Але це з'ясується вже протягом сезону, готуватися до якого команда стала як ніколи рано: необхідно було форсувати форму до березневих чвертьфіналів Кубка кубків проти турецького «Бурсаспора».
Динамівці вийшли з відпустки 24 грудня, зібравшись у Києві, де до них приєдналося кілька кандидатів до збірної з інших клубів. Зокрема, Володимир Федоров із «Пахтакора», який вважався на той час найшвидшим гравцем країни. Принаймні дистанцію 30 метрів, як з'ясували журналісти тижневика «Футбол-Хокей», які тоді побували на тренуванні киян, він бігав навіть швидше за Олега Блохіна. Але це, щоправда, без м'яча.
А на початку січня команда вирушила на збір до Югославії, де не лише працювала над фізикою та відточувала свої схеми, а й проводила спаринги з місцевими клубами. Грали на фоні навантажень і з дуже пристойною частотою – з інтервалами три-чотири дні, явно моделюючи найбільш насичені відрізки сезону.
Потім був збір на півдні СРСР – і знову спаринги: з тбіліським «Динамо», «Араратом», а наприкінці лютого динамівці під маркою збірної Союзу провели контрольні прикидки в Бельгії та Франції, де зіграли з «Локереном» та «Ліоном».
До березня набрали хороші кондиції. Ще не літали, звичайно, полем, як у найкращих поєдинках попереднього сезону, але на «Бурсаспор» цілком вистачило: взяли гору і в гостях, і вдома – відповідно 1:0 (Оніщенко, 21) та 2:0 (Колотов, 72, з пенальті, Мунтян, 87).
Примітно, що свою київську партію проти турецького клубу Лобановський та Базилевич розіграли один за одним за таким самим сценарієм, як і в передсезонному матчі з «Араратом». Деяка монотонність у першому таймі, та – різкий ривок у другому. Тобто це був чіткий та відпрацьований план – заколисувати суперника, а потім несподівано накинутися на нього.
Менш як за два тижні, 2 квітня, кілька футболістів «Бурсаспору» ще раз приїхали до Києва – тепер уже у складі збірної Туреччини на відбірний матч Євро-1976. І, мабуть, тренери гостей перед грою тримали подумки тактику, використану Лобановським та Базилевичем 19 березня. Однак цього разу на гостей із берегів Босфору чекав інший сюрприз - потужний тиск із перших хвилин та три м'ячі: два від Віктора Колотова з пенальті, зароблених Блохіним, та один уже від самого Блохіна з гри.
А коли за кілька днів до старту чемпіонату СРСР-1975 Колотов, Онищенко та Блохін забезпечили ті самі 3:0 у першому півфінальному матчі Кубка кубків із грізним голландським «Ейндховеном», виникло стійке відчуття, що протистояти цьому «Динамо» практично нереально. «Не віриться, що квітень…» – дивувався приголомшливій формі команди на старті сезону головний редактор тижневика «Футбол-Хокей» Лев Філатов.
Це вже був зразок справжнісінького тотального футболу, про який так багато писали та говорили після ЧС-1974. Лобановський, щоправда, вважав за краще термін «сучасний». Але суті це не змінює.
Якщо 1974 року «Динамо» перебувало ще на стадії становлення, то тепер ігрові моделі, взаєморозуміння та взаємозамінність гравців виглядали відпрацьованими до досконалості. Захисники в «Динамо» запросто могли зіграти в атаці, як форварди – ну флангові, то це точно. А нападники, опиняючись на своїй половині поля, вміло перекривали зони та відбирали м'ячі. Навіть Блохін, з якого у «Динамо» фактично починалася оборонна робота.
Про зміну його функцій на полі на старті сезону розповідав Лобановський: «Аж до сезону-1974 Олег вирішував наступні завдання: зберігати свіжість для відриву від захисників у відповідний момент, використовувати швидкість та завершувати атаку. Але тепер до цих завдань додалися й деякі нові: сковувати ініціативу захисників суперника, коли команда веде оборону, брати участь у підготовці та розвитку атаки. Тобто йому доводиться брати більшу участь у командній грі. Кількість завдань зросла, водночас і фізичне навантаження. Грати стало важче. Але обдарування футболіста повніше відкривається саме в командній грі, про що свідчить досвід Пеле, Кройффа, Мюллера та багатьох інших майстрів. Навряд чи варто ігнорувати цей очевидний факт».
Справді, у тій командній грі не лише Блохін, а й усі динамівці помітно зросли у плані індивідуальної майстерності. Додаємо їхню приголомшливу фізичну готовність - і виходить справжня машина, зупинити яку можна лише в тому випадку, якщо вона сама це дозволить. Незалежно від того, де відбувається матч. Коли київська команда включала граничні швидкості, на верхній частині трибун складалося враження, що на полі відбувається якийсь броунівський рух. Як влучно уточнив один із колег Лобановського та Базилевича – добре впорядкований броунівський рух.
Як і далекого 1961-го, «Динамо» стартувало в чемпіонаті з п'яти перемог поспіль. Почин був покладений у Ростові.
Постійно зростаючий тиск динамівців приніс плоди під час гри – Веремєєв подав кутовий на ближню стійку, Колотов зіграв головою на випередження. Армійці на правах господарів сміливіше пішли в атаку відіграватися, і, як кажуть, потрапили в полон. Простором, що утворився, на половині поля суперників скористався Блохін, який реалізував вихід віч-на-віч після передачі Мунтяна.
Фірмова домашня заготовка, з тих, яким Лобановський із Базилевичем теж приділяли велику увагу, визначила успіх і в першому домашньому матчі першості – із «Зорею». Тільки тепер після подачі Веремєєва на випередження зіграв Буряк, який підкоригував передачу на дальню стійку, де справу завершив Оніщенко. Остаточно зняв питання про переможця матчу всюдисущий Трошкін, який оформив дубль.
Потім кияни злітали в гості до «Ейндховена», щоб де-факто оформити путівку до фіналу Кубка кубків (поразка 1:2 цілком влаштувала), неабияк пошматували «Шахтар» та спокійно розібралися з «Дніпром». І лише перенесений на 7 травня матч першого туру з «Араратом» змусив тренерський штаб «Динамо» понервуватись. Утім, не щодо результату.
Перевага киян у Єревані сумнівів не викликала. Шикарні діагоналі, швидкі фланги, несподівана зміна позицій гравцями… І, звісно, голи – у виконанні Колотова та Блохіна, який на 55-й хвилині довів розрив у рахунку до двох м'ячів (3:1).
Але ось гра суперників, яких, між іншим, очолював колишній тренер «Динамо» Віктор Маслов… Зрозуміло, що єреванці, які набрали шість очок у перших чотирьох турах, були готові кістками лягти, щоб не відпустити фаворита у відрив. Тільки надто вже жорстко, а часто жорстоко й далеко за межею фолу грали вони того вечора, влаштувавши за явного потурання московського арбітра Руднєва формене полювання на Блохіна та його партнерів.
Били того вечора динамівців нещадно. Адже їм уже за тиждень треба було зіграти у фіналі Кубка кубків з угорським «Ференцварошем», а ще за три дні, вже у формі збірної СРСР, – найважливішу зустріч із Ірландією у рамках відбору Євро-1976.
■ 16 квітня. СКА Ростов-на-Дону - «ДИНАМО» Київ 0:2 (Колотов, 60, Блохін, 77). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Буряк, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
■ 19 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Зоря» Ворошиловград 3:0 (Онищенко, Трошкін, 44, 49).
■ 27 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Шахтар» Донецьк 3:1 (Матвієнко, 6, Блохін, 30, Колотов, 35 – Ванкевич, 66).
■ 2 травня. «ДИНАМО» Київ - «Дніпро» Дніпропетровськ 1:0 (Блохін, 14). На 88-й хвилині Колотов (ДК) не реалізував пенальті.
■ 7 травня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 2:3 (Андреасян, 30, 83, з пенальті - Колотов, 11, 40, Блохін, 55). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Буряк, Решко, Кузнецов, Мунтян (Дамін, 65), Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін (Шевченка, 80).
«Після завершення матчу в Єревані наша роздягальня нагадувала польовий шпиталь, і наші чудові лікарі творили справжні дива, – писав через роки Базилевич у своїй книзі «Система, або Роздуми про футбол». - Пошкодження були абсолютно у всіх гравців. Олегу Блохіну, наприклад, наклали п'ять швів. Дивна річ: ніколи раніше такою грою «Арарат» не вирізнявся…
Відразу після тієї злощасної гри ми вирушили до Базелю, на фінал Кубка кубків. Переліт був складний – спочатку до Москви, а вже звідти до Швейцарії. Я дуже добре пам'ятаю, як команда виходила із літака. Хлопці кульгали, багато хто підтримував один одного. А за день до гри на тренування змогли вийти лише дев'ятеро людей, решті не дозволили лікарі…»
Але «Динамо»-1975 – це був не лише найвищий клас, а й неймовірний характер. Незважаючи на травми, Мунтян, Онищенко та Блохін (останньому лікарі на кілька днів заборонили навіть просто бігати підтюпцем!) 14-го ввечері вийшли на поле стадіону «Санкт Якоб». І в результаті «Ференцварош» був розібраний буквально на запчастини. Онищенко на 17-й та 39-й хвилинах, Блохін на 66-й – і 3:0 на табло, після чого пішов формений вал дифірамбів та компліментів європейської преси, що захоплювалася потужністю, натиском та колективними діями футболістів «Динамо».
А кияни, здобувши перший в історії радянського футболу єврокубок, і дух особливо перевести не встигли – не те щоб відсвяткувати. Лише через три дні переодяглися у форму збірної СРСР та взяли реванш за осінню поразку в Ірландії у відбірній групі Євро-1976. Матч пройшов у Києві й завершився з рахунком 2:1, голи у першому таймі забили Блохін та Колотов, асистував Веремєєв. Що цікаво: єдиним нединамівцем, який зіграв у тому поєдинку за збірну Союзу, був Федоров, та й він вийшов незадовго до фінального свистка.
Ще через чотири дні на хвилі цих важливих перемог підопічні Лобановського та Базилевича прибули до Львова, де в рамках 7-го туру на них чекала дуель із «Карпатами». І, мабуть, не дивно, що саме в цей момент обірвалася стартова переможна серія чемпіонів. Тим паче, що в матчі з «Карпатами» не змогли взяти участі Буряк та Трошкін, викликані до олімпійської збірної на відбірну гру проти Югославії. Костянтин Бєсков, який зайнявся олімпійською командою, того року висмикував їх постійно, через що обидва киянини пропустили ще кілька матчів чемпіонату.
А 25 травня «Динамо» спіткало й перша невдача на шляху до сьомого титулу. Потрібно віддати належне «Чорноморцю», який скористався фірмовою зброєю динамівців. Одесити потужно, та – що головне! – вдало розпочали матч проти лідера, повівши в рахунку після різкої флангової атаки та удару Родіонова головою. Більше того: за кілька хвилин за аналогічних обставин господарі подвоїли би рахунок, якби вчасно не зорієнтувався Матвієнко.
Але не можна не відзначити й дику невдачу киян цього вечора. Поперечина та хрестовина після удару Веремєєва, стійка після пострілу Буряка, прикрий промах Колотова з лінії воротарського майданчика – як мінімум на нічию тоді «Динамо» награло, а як по-доброму, то на перемогу. Додому поїхало ні з чим.
■ 22 травня. «Карпати» Львів - «ДИНАМО» Київ 2:2 (Данилюк, 23, Броварський, 62 - Блохін, 9, Онищенко, 21). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко (Дамін, 46), Фоменко, Решко, Кузнецов, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
■ 25 травня. «Чорноморець» Одеса - «ДИНАМО» Київ 1:0 (Родіонов, 5).
Невеликий травневий зрив трохи позначився на турнірному становищі киян. Переслідувачі теж втрачали очки, тож літо київська команда все одно зустріла лідером, випереджаючи на один пункт «Дніпро» та московське «Динамо» (10 проти дев'яти). Це при тому, що кияни мали матч у запасі.
У першому червневому турі чемпіони здобули вражаючу перемогу над ЦСКА, який узявся піднімати… хокейний тренер Анатолій Тарасов. У такому ж стилі було обігране тбіліське «Динамо» – потужний перший тайм та спокійніша гра за рахунком у другому. Вели кияни й у виїзних матчах із «Локомотивом» та «Торпедо», проте в обох випадках суперники зуміли скористатися тим, що фаворит зменшував оберти після перерви.
А найбільш важливим на цьому етапі для команди Лобановського та Базилевича був домашній матч із московським «Динамо». По-перше, треба було поставити на місце найближчого переслідувача. По-друге, динамівців Москви взимку очолив Олександр Севідов, під чиїм керівництвом кияни виграли золото 1971-го й якого «попросили» з Києва після програшу у фіналі Кубка СРСР-1973. Це додавало родзинки майбутній дуелі. Мабуть, для Севідова поєдинок мав важливий характер. Як і для його київських візаві.
Динамівське дербі відбулося за чотири дні після історичного поєдинку СРСР – Італія в Києві, в якому у складі збірної Союзу вийшли виключно місцеві динамівці.
І рахунок вийшов таким самим – 1:0 на користь господарів. Але цифри на табло не завжди відображають суть того, що відбувається на полі. Принаймні так можна сказати про гру з одноклубниками.
«У наступі господарі поля багато імпровізували, і в їхньому виконанні будь-яка імпровізація виглядала як награний комбінаційний варіант, у той час як гості (попереду в них постійно перебував Павленко, до якого в контратаці активно підключалися Гершкович із Курненіним) діяли надмірно прямолінійно, явно чекаючи на можливу помилку захисників київської команди. А ті не помилялися (принаймні серйозно), і, таким чином, упродовж усієї гри ми так жодного разу й не побачили біля воріт Рудакова по-справжньому небезпечної гольової ситуації. Загалом, кияни провели гру і впевненіше, і потужніше...», – звітував про той матч кореспондент «Радянського спорту» Г.Борисов.
Долю матчу вирішив на початку другого тайму Колотов, який заробив і сам реалізував 11-метровий удар. Він тоді вважався штатним пенальтистом київського клубу. І якщо у травневому матчі з «Дніпром» Віктору не вдалося переграти голкіпера Леоніда Колтуна, то надалі всі п'ять його ударів із «точки» були бездоганними.
■ 1 червня. «ДИНАМО» Київ – ЦСКА Москва 3:0 (Колотов, 23, з пенальті, 52, з пенальті, Онищенко, 39). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Буряк (Кузнецов, 76), Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін (Зуєв, 84).
■ 4 червня. «Локомотив» Москва – «ДИНАМО» Київ 1:1 (Сьомін, 56 – Онищенко, 26).
■ 15 червня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Москва 1:0 (Колотов, 54, з пенальті). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Буряк, Трошкін, Мунтян (Решко, 82), Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
■ 22 червня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Тбілісі 3:1 (Веремєєв, 7, Колотов, 25, Блохін, 35 - Кіпіані, 9).
■ 25 червня. «Торпедо» Москва - «ДИНАМО» Київ 2:2 (Гришин, 60, Філатов, 71 - Матвієнко, 37, 47).
■ 29 червня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 0:1 (Ісаков, 61).
■ 6 липня. «ДИНАМО» Київ – «Зеніт» Ленінград 3:2 (Коньков, 48, Слободян, 49, 64 – Козаченок, 20, 73).
Успішне просування «Динамо» турнірною дистанцією вельми несподівано перервалося в останньому червневому турі, коли чемпіони у своєму 13-му матчі (ось і не вір після цього в прикмети) поступилися вдома «Пахтакору». Але, мабуть, їхні шанувальники особливо не засмутилися. Хоча б із тієї причини, що команда продовжувала впевнено лідирувати, на три очки випереджаючи «Арарат» та на чотири «Шахтар». А програла таки не принциповим суперникам чи найближчим переслідувачам. Хоча і цей матч мав своє підґрунтя. Адже «Пахтакором» керував ще один екс-тренер киян – В'ячеслав Соловйов, який 1961-го привів «Динамо» до першого чемпіонського титулу. Лобановський та Базилевич були тоді у нього на провідних ролях в атаці.
Як і у випадку з «Чорноморцем», результат цієї зустрічі був не зовсім логічним. Кияни багато атакували, створили багато моментів, але так і не змогли пробити голкіпера Філатова. Безперечно, господарям не вистачало через травми Блохіна та Онищенка, за відсутності яких шанс проявити себе втратив Віталій Шевченко. У «Пахтакора» пройшла ледь не єдина гостра атака, яку завершив залишений без нагляду форвард Ісаков.
Без свого атакуючого тандему динамівці зазнали невдачі й у наступному матчі, поступившись 2 липня у чвертьфіналі Кубка СРСР тбіліським одноклубникам (1:2 у додатковий час). Але, можливо, це було і на краще. Натомість у команди з'явилася можливість зосередитися на важливіших завданнях, таки пріоритетними для неї тоді були чемпіонат та єврокубки. Тож про цю осічку забули швидко, тим паче, що динамівці відразу набрали крейсерський хід у чемпіонаті.
За тиждень у матчі проти гостей із Ленінграда те, що не вийшло у Шевченка, зробив Слободян – форвард ще в першому таймі замінив Колотова, який отримав удар, а після перерви оформив переможний дубль. І до екватора чемпіонату «Динамо» вийшло з трьома очками гандикапу та знову ж таки грою в запасі (матч 15-го туру проти «Спартака» було перенесено на серпень).
Найближчим до лідера тоді виявився «Арарат», який у 16-му турі саме мав навідатися до Києва. І подекуди в пресі з'явилися натяки на те, що єреванцям цілком до снаги відродити інтригу в боротьбі за золото.
Ситуація частково нагадала ту, що склалася в попередньому чемпіонаті напередодні матчу «Динамо» із «Зенітом». Втім, тепер, звісно, ніхто не писав, що гра киян виглядає блякло на фоні гри суперника.
І розв'язка вийшла схожою. У липні 1974-го «Динамо» у прямому сенсі знищило «Зеніт», відвантаживши у його ворота п'ять м'ячів, а в липні 1975-го відбулася публічна прочуханка «Арарата».
Безперечно, свою позитивну роль для гравців «Динамо» відіграла невелика відпустка, надана під час двотижневої паузи в їхньому графіку. Тренери організовано вивезли команду разом із сім'ями на тиждень до Ялти, де футболісти підтримували форму в щадному режимі, а заразом відпочивали. Де-не-де у пресі з приводу цього небувалого для тих часів експерименту пролунали сумніви: мовляв, лідер ризикує втратити темп.
Московські ЗМІ, як ми вже згадували в попередній розповіді, взагалі намагалися «зачепити» тандем київських тренерів та їхню систему за будь-якої зручної нагоди. У 1975 році це, звичайно, відбувалося рідше, тим не менш.
«Всередині країни знайти «братів по розуму» виявилося несподівано складно, – згадував через роки Базилевич. - Справжнього розуміння майже не зустрічалося, можливо, тому, що ми просто занадто різко тоді вирвалися вперед. Успіхи визнавалися і славословилися, але кожне слово, необережно упущене на будь-якій прес-конференції, тут же могло бути висмикнуте з контексту, роздуте й використане для того, щоб представити громадськості наші ідеї в хибному вигляді, що компрометує нас... Лідерство «Динамо» в СРСР було беззаперечним, чого, певне, не могли пробачити нам наші опоненти».
Лобановський та Базилевич не намагалися вступати в полеміку на сторінках ЗМІ. Вони воліли відповідати по-іншому – перемогами «Динамо».
Матч із «Араратом» кияни розпочали з найшвидшого голу в тому чемпіонаті – Веремєєв стрімко промчав флангом та потужним ударом струсонув поперечину, після чого динамівці виграли підбірання та розіграли м'яч уже до вірного, вивівши на ударну позицію Онищенка.
І цей успіх анітрохи не зменшив атакуючого запалу помітно посвіжілих підопічних Лобановського та Базилевича. Шквал динамівських атак, пресинг по всьому полю, тиск з обох флангів, несподівані рейди захисників, на позиціях яких поперемінно залишалися Колотов та навіть Онищенко, а передня лінія киян раптом складалася з Трошкіна, Блохіна та Матвієнка…
«Уявляю, яких зусиль коштувало єреванцям стримувати цей бурхливий та неослабний натиск, як важко було їм вгадати, з якого боку чекати головного удару, кого більше побоюватися… У яких лещатах виявився «Арарат», можна судити хоча б по тому, що свій перший удар по воротах гості завдали на 35-й хвилині, та й той зі штрафного», – писав Михайло Михайлов у звіті про матч на сторінках тижневика «Футбол-Хокей».
Головним же катом «Арарату» став Блохін, який, як і напарник по атаці, дуже своєчасно відновився після травми. Роком раніше в тій пам'ятній грі із «Зенітом» він оформив покер. Тепер забив три м'ячі, останній із яких став для «Динамо» 1500-м у чемпіонатах СРСР.
■ 20 липня. «ДИНАМО» Київ – «Арарат» Єреван 4:0 (Онищенко, 2, Блохін, 15, 44, 63, з пенальті). ДК: Рудаков, Коньков, Матвієнко, Фоменко, Буряк, Трошкін, Мунтян (Решко, 46), Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
Загалом, із претензіями «Арарату» було покінчено. Цей матч остаточно розвіяв якісь сумніви щодо того, чи підтвердить чемпіон свої повноваження. А Маслов, усвідомивши марність погоні, зосередився на фіналі Кубка СРСР із «Зорею», що мав відбутися на початку серпня, і вгадав на всі сто, здобувши останній трофей у своїй славетній тренерській кар'єрі.
У чемпіонаті же вся інтрига звелася до боротьби за срібні та бронзові медалі, на які претендували з десяток команд, що розподілилися в турнірній таблиці з неймовірною густотою. Ось тут, дійсно, чекали неабиякі розбірки – після 16-го туру відстань між «Дніпром», що піднявся на друге місце, і «Спартаком», що відкотився на 11-у позицію, обчислювалося лише трьома очками.
Забігаючи наперед, порадіємо за «Шахтар» Володимира Салькова – саме гірники й виграли гонку за сріблом-1975, випередивши завдяки кращій різниці м'ячів московських динамівців. Це, між іншим, був найкращим результатом донецької команди в чемпіонатах СРСР.
Ну а поки решта учасників чемпіонату намагалася розібратися, кому бути першим після «Динамо», тренери киян поставили завдання збільшити темп. На команду чекала гранично напружена осінь, тому важливо було за літо забезпечити собі максимально комфортну перевагу в турнірній таблиці. Що було зроблено. Щоправда, не без осічки в домашньому матчі з «Карпатами», які змогли зрівняти рахунок наприкінці зустрічі (на фото нижче, зробленому перед тією грою, у центрі – капітани команд Данилюк та Колотов, по краях – воротарі Ракитський та Рудаков).
Але з хорошою компенсацією за цю втрату у вигляді переможного візиту до «Спартака» до Москви, де все вирішили швидкість та чуття Блохіна. Вже під кінець матчу 11-й номер киян перехопив м'яча після трохи необачної передачі Папаєва назад, обіграв захисника й не залишив шансів голкіперу Прохорову. Блохін тоді взагалі видав ударний відрізок. У другій половині літа він лише одного разу пішов із поля без гола – у поєдинку з «Чорноморцем». Натомість у тій грі ним був зароблений пенальті, який і забезпечив перемогу на останній хвилині. А що він творив восени!..
■ 27 липня. «ДИНАМО» Київ – СКА Ростов-на-Дону 2:0 (Блохін, 28, 59).
■ 8 серпня. «ДИНАМО» Київ – «Карпати» Львів 2:2 (Блохін, 24, Колотов, 79, з пенальті – Хижак, 68, Гірник, 90).
■ 12 серпня. «ДИНАМО» Київ - «Чорноморець» Одеса 1:0 (Колотов, 90, з пенальті).
■ 22 серпня. «Спартак» Москва - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Блохін, 84).
Після перемоги над «Спартаком» відрив «Динамо» від другого місця збільшився до восьми очок. А потенційно – до десяти, оскільки кияни мали матч у запасі. Можна було трохи зменшити оберти, дозволити собі «розвантажувальні дні», перед головним ривком. Протягом місяця та десяти днів кияни мали провести 10 матчів, у тому числі дві єврокубкові дуелі та найважливішу гру за збірну.
Графік був таким, що голова кругом піде в будь-кого. Але у динамівській лабораторії Анатолія Зеленцова все розрахували з аптекарською точністю – і до вирішальних матчів осені команда підійшла на піку форми, виконавши завдання на всіх фронтах.
■ 2 вересня. «Зоря» Ворошиловград - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Куксов, 84 - Мунтян, 79).
■ 6 вересня. «Дніпро» Дніпропетровськ - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Романюк, 64 - Колотов, 75). Вилучення: Маслов (78) – Буряк (78).
■ 13 вересня. «Шахтар» Донецьк - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Блохін, 75).
■ 21 вересня. «ДИНАМО» Київ – «Локомотив» Москва 3:2 (Решко, 21, Колотов, 64, Веремєєв, 81 – Уткін, 41, Трусов, 59).
■ 26 вересня. ЦСКА Москва - «Динамо» Київ 1:1 (Коваль, 50 - Мунтян, 72, з пенальті).
І в чемпіонаті подолали вересневий відрізок досить рівно: трьох виїзних нічиїх та двох перемог, одна з яких була здобута в гостях, виявилося цілком достатньо, щоб зберегти гандикап, навіть збільшивши його до 10 очок.
І «Олімпіакос» у стартовому раунді Кубка чемпіонів обставили – 2:2 у гостях 17 вересня, 1:0 удома за два тижні. У Греції до 30-ї хвилини два м'ячі забив Колотов, а в Києві все вирішив м'яч Онищенка в середині другого тайму, після чого англійський тренер гостей Віктор Бекінгем вигукнув у розмові з радянськими журналістами: «Ви навіть не розумієте, яка у вас команда!..»
А збірна СРСР за допомогою 11 киян вийшла на перше місце у відбірній групі Євро-1976, перемігши 12 жовтня у Швейцарії з мінімальним рахунком завдяки удару Мунтяна та наднадійній грі Рудакова.
Безперечною ж окрасою того унікального сезону у виконанні «Динамо» стали перемоги над грізною «Баварією» в рамках Суперкубка УЄФА, що припали на 9 вересня та 6 жовтня. У складі мюнхенського клубу виступали шість чемпіонів світу – Майєр, Беккенбауер, Мюллер, Румменігге, Шварценбек та Каппельманн. Звісно, німці вважалися фаворитами. Але їхні зірки так і не змогли підібрати ключик до воріт динамівців, які спочатку виграли в гостях 1:0, а потім і вдома – 2:0.
Особливо ті зустрічі вдалися Блохіну, який забив божевільний м'яч у Мюнхені та оформив дубль у Києві. Хоча партнери, безумовно, теж були хорошими. Мужній ватажок Колотов, який грав на «Олімпіаштадіоні» з моторошною рваною раною на стегні. Неймовірно працездатний Трошкін, який невтомно борознив фланг. Спокійний та надійний Рудаков. Чіпкий Решко, який «з'їв» великого бомбардира нації Мюллера...
Втім, що повторюватися… І це був жирний знак оклику наприкінці найяскравішого сезону в історії київського клубу.
«Гра у команди народилася не раптово, – підбивав підсумки виступу київського клубу головний редактор тижневика «Футбол-Хокей» Лев Філатов. – Вона – минулорічний чемпіон країни, який то вражав, то залишав байдужим, то брався під сумнів. А виявляється, стаючи чемпіоном, команда шукала, будувалася, зростала, і тренерам потрібно було мати терпіння, щоб виграти час, щоб відмовчатися, доки проявиться ця найбажаніша гра. Цього сезону київське «Динамо» повернуло нам усе втрачене. І подарувало першокласну гру на рівні світових стандартів».
А ми повернемося до подій у чемпіонаті, який для «Динамо» поновився за п'ять днів після поїздки до Швейцарії. І ось тут-то гримнула сенсація...
Цього й варто було чекати. Занадто багато турбот на динамівців навалилося. Грати ж доводилося не лише за честь клубу, а й за всю країну. А це все-таки додаткове психологічне навантаження. Загалом збій був неминучий і тренери, в принципі, до нього були готові. Тільки ніхто не міг припустити, що він вийде таким голосним.
0:5 – це результат візиту «Динамо» до Ташкента, де на суперників киян, як висловився місцевий журналіст, зійшло формене осяяння. Команду зі столиці Узбецької РСР під час сезону прийняв Гавриїл Качалін, який змінив злеглого з інфарктом Соловйова. І справи у «Пахтакора» були не дуже хорошими.
Програвши п'ять із шести осінніх матчів за однієї нічиєї, команда стояла на виліт. Тож проти «Динамо», як кажуть, вийшла битися за життя. А кияни цього настрою суперників не відчули, коли схаменулися, було вже пізно. Та й сил після важливих матчів та складних перельотів у динамівців не побільшало.
«Коли почалася гра, пахтакорівці близько двадцяти хвилин не давали киянам навіть доторкнутися до м'яча, – згадував той матч Михайло Кольцов, який виступав у 1960-х роках за клуб із Ташкента. – Ось такий темп нав'язали вони гостям… «Пахтакор» завжди був незручною командою «Динамо». А після того матчу Лобановський годину тримав підопічних роздягальні, влаштувавши великий розбір…»
Цікаво, що перемога над «Динамо» не допомогла «Пахтакору» залишитися у вищій лізі. Просто феномен! Футболісти з Ташкента двічі того сезону обіграли найкращу команду країни, а в результаті залишили вищу лігу. Тоді в СРСР навіть хтось жарт запустив: добре, що в Суперкубку УЄФА динамівцям протистояла «Баварія», а не «Пахтакор».
Але жарти – жартами, а до сьомого чемпіонського титулу киянам залишалося рукою подати, і раптом такий провал. Та ще й не одиночний. За тиждень підопічні Лобановського та Базилевича не без зусиль здобули очко у Тбілісі. 22 жовтня вирішили всі питання у виїзному матчі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів, обігравши у Рейк'явіку місцевий «Акранес» з рахунком 3:0. А ось 26-го – знову програш, цього разу в Москві, у поєдинку з одноклубниками.
У тому матчі Севідов знайшов вдалу протидію чемпіонам, вирішивши зробити ставку на довгі передачі та надшвидку роботу атакуючої групи гравців. І вона виявилася вірною, вилившись у два м'ячі проти одного. Киянам, які ще не до кінця подолали спад, складно було грати на максимальних швидкостях, тим паче були відсутні через травми два найпрацездатніші гравці команди – Трошкін та Колотов.
■ 17 жовтня. «Пахтакор» Ташкент – «ДИНАМО» Київ 5:0 (Хадзіпанагіс, 35, Ісаков, 51, 57, Ан, 79, 88, з пенальті). ДК: Самохін, Коньков, Зуєв, Фоменко, Решко, Дамін, Мунтян, Онищенко, Кочубинський, Буряк, Блохін (Слободян, 46).
■ 26 жовтня. «Динамо» Тбілісі - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Гуцаєв, 59 - Блохін, 32).
■ 29 жовтня. «Динамо» Москва - «ДИНАМО» Київ 2:1 (Долматов, 39, Петрушин, 52 - Блохін, 74, з пенальті).
Втім, навіть втрата п'яти очок у трьох матчах була для «Динамо» допустимою розкішшю. Минуло три дні – і всі крапки над «і» було розставлено. Золотим, як і 1967-го року, став матч із «Зенітом», тільки цього разу на виїзді. І завершився він не перемогою, а нічиєю – 1:1, яку гостям забезпечив гол Трошкіна, що повернувся після травми.
Наступного дня Київ приймав вітання: московські динамівці зіграли внічию у Тбілісі 1:1, втративши навіть теоретичні шанси наздогнати лідерів. Ну а підопічні Лобановського та Базилевича, щоб, так би мовити, посилити ефект свого чемпіонства, насамкінець у своєму найкращому стилі розібралися зі «Спартаком» та «Торпедо».
Причому перед заключним туром чемпіонату 12 динамівців із спартаківцем Євгеном Ловчевим та торпедівцем Володимиром Сахаровим, які приєдналися до них, на полі київського Центрального стадіону здобули перемогу з великим рахунком над Швейцарією. Рахунок 4:1, а з ним перше місце в групі забезпечили удари Конькова, Онищенка, який оформив дубль, та Веремєєва. Ось на цей матч, очевидно, тренерський штаб «Динамо» і планував останній пік форми того року.
■ 1 листопада. «Зеніт» Ленінград - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Маркін, 53 - Трошкін, 44). ДК: Рудаков, Коньков, Дамін, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Буряк, Веремєєв (Кочубинський, 46), Блохін.
■ 8 листопада. «ДИНАМО» Київ - «Спартак» Москва 3:1 (Онищенко, 15, 42, Блохін, 40 - Ловчев, 71). На 86-й хвилині Андрєєв (Спартак) не реалізував пенальті.
■ 16 листопада. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 3:0 (Веремєєв, 52, Онищенко, 80, Блохін, 83).
Напевно, символічно, що останній динамівський гол в останньому матчі того чемпіонату СРСР організували Веремєєв та Блохін - найкращий асистент турніру (14 гольових передач) та найкращий бомбардир (18 м'ячів). Примітно, що лише двоє з основних польових гравців команди – Фоменко, та, як не дивно, Буряк – не забивали м'ячів у тому чемпіонаті!
«Завдяки детально продуманій, розробленій та блискуче реалізованій науковій програмі в потрібний час київське «Динамо» (збірна СРСР) перебувало в повній боєздатності, – вторив йому через роки футбольний історик Аксель Вартанян. – Приголомшений системою тренувань, ігровим стилем та обстановкою в команді, спартаківець Євген Ловчев, який запрошувався до збірної, із притаманною йому відвертістю сказав кореспонденту «Радянського спорту»: «Нехай не ображаються на мене вболівальники «Спартака», іноді мрію грати в «Динамо». На будь-якому місці, куди поставлять тренери». Чудово функціонально готова, технічно оснащена команда грала у найсучасніший футбол».
Чемпіонат СРСР-1975. Підсумкова таблиця
Як і 1974-го, динамівці зібрали чималу колекцію командних нагород: приз імені Григорія Федотова – за найбільшу кількість забитих м'ячів, приз журналу «Старт» – за найкращу різницю м'ячів, приз «Великого рахунку» (чотири перемоги з перевагою у три м'ячі та більше), приз «Честь прапора» – як команді, яка делегувала найбільше гравців до національної збірної, та приз федерації футболу за найбільшу кількість очок, набраних основним та дублюючим складами.
12 динамівців за підсумками року були включені до списку 33 найкращих футболістів СРСР, вісім із них – під першим номером. Це рекордне досягнення перекриють... самі кияни 1986-го, коли лідерами на своїх ігрових позиціях буде названо дев'ятьох підопічних Лобановського.
Блохіна знову визнали найкращим гравцем року. А в останні дні 1975 року прийшла радісна звістка з Парижа – за підсумками опитування тижневика «Франс Футбол» форварду «Динамо» дістався і «Золотий м'яч» найкращого футболіста Європи. Зрозуміло, що респондентів «Франс Футболу» насамперед вразили подвиги Блохіна у міжнародних матчах, зокрема – його голи у матчах за Суперкубок УЄФА проти «Баварії». Але цього «Золотого м'яча» не було б, якби не блискуча гра всієї команди протягом усього сезону в усіх турнірах.
Про це в одному з інтерв'ю вже 1976 року казав і сам Блохін: «У такій колективній грі, як футбол, висококласного спортсмена може виховати лише висококласна команда. Тож свій успіх я повною мірою поділяю з тренерами та товаришами по команді». Золоті слова.
Чемпіони-1975
Воротар – Євген РУДАКОВ ****** (провів 29 матчів).
Захисники – Стефан РЕШКО*** (27 матчів, 1 гол), Михайло ФОМЕНКО** (25), Володимир ТРОШКІН*** (23–3), Віктор МАТВІЄНКО*** (19–3), Олександр ДАМІН* (13), Валерій ЗУЄВ** (11).
Півзахисники – Анатолій КОНЬКОВ* (29–1), Володимир МУНТЯН****** (29–2), Володимир ВЕРЕМЄЄВ*** (28–3), Леонід БУРЯК** (25), Віктор КОЛОТОВ*** (25-12).
Нападники – Олег БЛОХІН** (28–18), Володимир ОНІЩЕНКО** (23–8).
Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».
Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали голкіпер Валерій САМОХІН (2), захисник Сергій КУЗНЕЦОВ (11), півзахисник Станіслав КОЧУБИНСЬКИЙ (5), нападники Петро СЛОБОДЯН (10–2), Віталій ШЕВЧЕНКО та Олександр БОЙКО (2).
Старший тренер – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, начальник команди – Олег БАЗИЛЕВИЧ, тренери – Анатолій ПУЗАЧ та ОЛЕКСАНДР ПЕТРАШЕВСЬКИЙ.
Юрій Корзаченко, «Футбольний клуб»
