Олег Петрович Базилевич - одна з найславетніших, найзоряніших доль київського «Динамо». Одночасно - одна з найважчих, навіть трагічних.
БАЗИЛЕВИЧ - ФУТБОЛІСТ
Він корінний киянин. І не просто корінний, а центровий. Тобто провів дитинство (не рахуючи кількох років голодної евакуації під час війни) в центрі столиці на вулиці Пироговській. І в «дикий» футбол почав грати теж в зонах загального користування: «Ботаніка» і «Парагваї».
Не всім зрозумілі ці «явки», але місця відомі і киянам і гостям міста. «Ботаніка» - Ботанічний сад імені академіка Фоміна знаходиться в тилу найстарішого «Червоного» корпусу Університету імені Тараса Шевченка, а «Парагвай», як не екзотично звучить, і зовсім поруч зі стадіоном «Динамо», там, де вже багато років динамівські корти.
Якщо назва «Ботаніка» не вимагає ніякого роз'яснення, то з «Парагваєм» своя історія. Слово з'явилося в середині 50-х років, коли на зло генеральної лінії КПРС і комсомолу в найбільших містах Союзу (та й не тільки в них) все сильніше і сильніше розквітала субкультура «стиляг». Крім брюк - «дудочек», строкатих краваток з мавпами і пальмами, розкішних «коків» на головах, просунута молодь тоді обожнювала танцювати «Бугі-вугі» під наймодніші пісні «В Кейптаунському порту», «Я йду по Парагваю». Звичайно, до тієї хвилини, поки їх не викриють вірні справі партії комсомольці-дружинники. Так ось, всі ці танцмайданчики і знаходилися на схилах Дніпра в районі філармонії. Тому це містечко - і «Парагвай».
Андрій БІБА І Олег БАЗИЛЕВИЧ
Коли мені цю байку багато років тому повідав сам Базиль, я неодмінно перепитав:
- Петрович, чекайте! Я хоч і був зовсім хлоп'ям, але пам'ятаю цю пісеньку. Текст там починався так:
«Я иду по Уругваю,
Ночь – хоть выколиглаза.
Слышны крики попугаев
И мартышек голоса».
Пам'ятаю, як уже дорослим дізнався, що ця мелодія з знаменитого американського мюзиклу композитора Кола Портера, а її співали і Френк Сінатра, і Елла Фіцджеральд. Але фокус у тому, що в пісні звучить «по Уругваю»! При чому тут Парагвай?
Базилевич подивився на мене як мудрий вчитель на малого школяра-недотепу і після паузи тихо вимовив:
- Яка в післявоєнні роки простому народу була різниця - Уругвай, Парагвай? Він, народ, крім нас, футболістів та танцюристів ансамблю Вірського... далі Боярки нікуди не виїжджав...
Історикам футболу поки невідомо, яку активність в «стиляжному» русі Києва проявляли юні футболісти «Динамо». Лобановський як занадто серйозний з дитячих років - навряд чи, а ось Базилевич і Біба - цілком можливо. Хоча самі поки не зізналися. Може, ще розколються...
Ну, танці, це пізніми вечорами, а з ранку - футбол. Перша «організована» футбольна команда для Базилевича - «Будівельник» на стадіоні «Старт». А потім ФШМ - Футбольна школа молоді. І привів юного Олега туди один із засновників ФШМ України Володимир Миколайович Балакін.
Це було непросто. Оскільки у батьків були зовсім інші плани на майбутнє їхнього сина. Вони були солідні і освічені люди: батько, відомий у Києві інженер-будівельник, займав солідну посаду міського масштабу, мама - кандидат філософських наук, доцент Держуніверситету. Тим більше що Олег подавав серйозні надії, йому легко давалося навчання, старші бачили в ньому здатного художника і скульптора. Ні, батьки ніяк не пов'язували долю Олега з футболом.
Але Балакін знайшов потрібні слова, переконавши їх, що футбол - заняття цілком серйозне, гідне справжнього чоловіка. Напевно, найпереконливіший фактор полягав в тому, що стипендія юних футболістів ФШМ була 800 рублів, тобто набагато більше зарплати інженера.
У ФШМ була настільки серйозна підготовка, що незабаром Базилевича запрошують до «Динамо». Правда, більше двох років довелося побігати за дубль. В основі місце правого крайнього форварда було міцно закріплено за улюбленцем киян «Граматикою» - технічним і в'юнким греком з Грузії Георгієм Грамматікопуло. Але вже в сезоні 1959 року Базилевич провів кілька матчів за основний склад, а з приходом на тренерський пост В'ячеслава Соловйова і навіть один сезон за Віктора Маслова, тобто з 1960 по 1965 роки, ця позиція була гарантована саме Олегу Петровичу.
Він - володар золотих медалей 1961 року, срібних - 1960 і 1965 го, володар Кубка СРСР 1964-го, шість разів включався до «Списку 33-х найкращих». До збірної СРСР, правда, не запрошувався - там була найпотужніша конкуренція між Славою Метревелі (спочатку «Торпедо», потім тбіліське «Динамо») та Ігорем Численком ( «Динамо» московське).
Хоча Базилевич, як і тбілісець Ілля Датунашвілі з бакинцем Казбеком Туаєвим, за оцінками журналістів «дихали в спину» лідерам правого флангу, тренери збірної воліли перевірених «Муху» (прізвисько Метревелі) і «Число» (інше прізвисько Численка - «Оса»).
Чим цікавий був футболіст Базилевич? Як і належить правому крайку, він був найбільш швидкісний в команді, до того ж мав пристойний дриблінг. Але фірмовим блюдом Базиля було вистрибування і забивання головою м'ячів після подачі кутових Валерієм Лобановським. Тому їх зв'язка при подачі кутового від лівого прапорця увійшла в історію футболу СРСР. Це було дуже гарно.
А ще Базиль (вболівальники по-іншому його тоді й не називали) був головним приколістом і жартівником в тому «золотому» соловйовському складі. Особливо він любив потруїти вчорашніх провінціалів. Приїжджає команда на матчі до Італії. Прогулянка Флоренцією. Олег несподівано повертається до Турянчика і цілком серйозно питає того: «Вася, що ти думаєш про Софі Лорен? І що вона думає про тебе?». Бідний Турянчик губиться, про кого мова?
Але в житті все змінюється. Віктор Маслов, прийшовши до «Динамо», бачив уже інший, абсолютно новий футбол у виконанні флангових форвардів. З їхнім поверненням в оборону, з повноцінною грою у відборі, з пресингом команди супротивника при атаці на твої ворота. Футболісти Базилевич і Лобановський в такий футбол не грали. Це вже потім, самі ставши серйозними тренерами, вони будуть прищеплювати своїм підопічним якраз такий «масловський» футбол. Олег Базилевич, пішовши з «Динамо», наприкінці 1966 року виступав ще в «Чорноморці», до середини 1968 го - в «Шахтарі», і якраз до свого 30-річчя завершив кар'єру гравця.
БАЗИЛЕВИЧ - ТРЕНЕР
Потім почалася його довге, одночасно щасливе і важке тренерське життя. На відміну від багатьох зірок футболу, які бачать себе тренерами тільки в командах топ-рівня, Базилевич, як і Лобановський, не вважали за приниження працювати в нижчих лігах. Так, Олег Петрович робив свої перші кроки коуча в Чернігові, потім в Кадіївці. Першою командою елітного класу в його кар'єрі був «Шахтар».
В цей час Лобановський піднімав «Дніпро». Вони часто спілкувалися між собою, радилися, обмінювалися досвідом. Не дивно, адже обидва з дитячих років були схильні до аналізу, до наукового узагальнення. Базилевич мав постійні контакти з науковими кафедрами рідного Інституту фізкультури. Пізніше Олег Петрович захистить дисертацію.
І коли наприкінці 1973 року Лобановського покликали керувати київським «Динамо», першою умовою того стало створення повноцінного тандему з Базилевичем. Наступні успіхи тренерів відомі всім, як і криза 1976, - спочатку «Динамо» поступилося в чвертьфіналі Кубка європейських чемпіонів майбутньому фіналісту турніру французькому «Сент-Етьєну». Потім збірна СРСР, складена на базі «Динамо», відповідно, під керівництвом Лобановського і Базилевича, програла в 1/4-й того Євро майбутньому чемпіону континенту - Чехословаччині. І, нарешті, на Олімпіаді в Монреалі поразка нашої збірної, яку вели ті ж тренери, в півфіналі знову ж майбутнім олімпійським чемпіонам - футболістам НДР. Третє місце та бронзові медалі Олімпіади - це нині щастя, а тоді ганьба. Обох київських тренерів відлучають від національної та олімпійської збірних СРСР, а Базилевича ще й від «Динамо».
Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ і Олег БАЗИЛЕВИЧ
Починається новий етап життя, звичний для багатьох наставників - доля тренера-мандрівника. Мінське «Динамо», ташкентський «Пахтакор», московський ЦСКА, юнацька збірна УРСР, ворошиловградська «Зоря», софійська «Славія», олімпійська збірна Болгарії, національна збірна України, олімпійська збірна Кувейту і клуб «Ель-Кувейт»...
Різні успіхи, різна ступінь тренерського задоволення від виконаної роботи. Але все це меркне в порівнянні з трагедією, що сталася 11 серпня 1979 року в небі над Дніпродзержинськом, з загибеллю його «Пахтакора». Звичайно, немає ніякої провини Базилевича в тому, що команда загинула. Він випадково і за згодою начальства з Узбекистану летів окремо від неї, щоб зайвий день побути з сім'єю, яку довго не бачив. Провини немає, а біль в серці залишилася назавжди.
Ще відносно недавно іменитий футболіст і заслужений тренер СРСР, кандидат наук Базилевич очолював науковий підрозділ «Динамо»...
