Коли до Києва тренувати «Динамо» приїхав В'ячеслав Соловйов, то всупереч традиції багатьох і багатьох інших наставників В'ячеслав Дмитрович не перетягував до нової для себе команди підопічних із колишніх колективів. Єдиний виняток - оборонець Микола Кольцов із куйбишевських (самарських) «Крильєв Совєтов».
КОЛЬЦОВ - ФУТБОЛІСТ
У чемпіонський 1961-й рік цей правий захисник «Динамо» зіграв 28 матчів із 30-ти. Більше нього, по 29, тільки двоє - воротар Олег Макаров і форвард Віктор Серебряников, нарівні з ним - лише Валерій Лобановський. Усі інші виходили на поле рідше. Це говорить про корисність Миколи. У наступний сезон - він грає вже тільки в 10 зустрічах, а далі - в 1963-му році виступає за «Динамо» лише до липня, і його переводять до харківського «Авангарда», так тоді називався «Металіст». По суті, Кольцов був у Києві всього два з половиною сезони, але проявив себе дуже цінним гравцем.
Микола Михайлович народився у Воронежі, коли йому було п'ять років, почалася війна. Здавалося б, Воронеж - далеко від західного кордону СРСР, але тоді найважливіші оборонні заводи - повністю з усім обладнанням, з більшістю робітників і інженерів - в наказовому порядку евакуювалися на Схід Радянського Союзу. Батько Кольцова працював на відомому Воронезькому авіаційному заводі, що виробляв в ту пору бомбардувальники Іл-4 і штурмовики Іл-2. Тому вся сім'я, як і сім'ї тисяч інших фахівців, була перевезена з Воронежа до Куйбишева (нині - Самари).
Саме там Коля і почав грати в футбол. Почав досить пізно в порівнянні з нинішніми наборами в футбольні секції - в 15 років. Почав у ДЮСШ «Крилья Совєтов». Незважаючи на відносно пізній його прихід в «організований» футбол, тренери помітили здібності новачка.
Через три роки Кольцова запрошують до юнацької збірної Куйбишева, з якою він стає чемпіоном РРФСР, а звідти - і до юнацької збірної цієї союзної республіки. До речі, саме на одному з юнацьких турнірів Кольцов познайомився з першим зі своїх майбутніх партнерів по чемпіонського складу «Динамо» - своїм ровесником Віктором Каневським. Кольцов грав за збірну Росії, Каневський - за збірну України.
Перший чемпіонський склад київського «Динамо». Микола КОЛЬЦОВ сидить третім праворуч
До дорослого футболу Микола прийшов у складі челябінського «Авангарду». Потім повернувся до Куйбишева і відіграв за волжан чотири сезони. «Крильця» були міцним середняком. Вони славилися в радянському футболі двома моментами.
Перший: «бетонний» захист. Термін «Волзька защепка», який означав побудову командної гри від оборони, увійшов до футбольного лексикону значно раніше італійського «Катеначо», що в перекладі треба розуміти: «двері, які не можна пройти». Захисник Кольцов саме в цій волзькій команді набув навичок, як не тільки оборонятися, а й як зі своїх захисних рядів починати власні атаки.
Другий момент, що відрізняв «Крилья», - власне виховання або запрошення раніше невідомих талановитих футболістів, які згодом досягли вершин вже в більш іменитих клубах.
Такими до Кольцова були: багаторічний капітан «Локомотива» Віктор Ворошилов (на прізвисько Клим) і один із стовпів захисту московського (яшинского) «Динамо» середини 50-х років Костянтин Крижевський. В один час із Миколою - лівий крайок «Спартака» і збірної Союзу Галімзян Хусаїнов (Гіля). Володимир Сальков, перший в історії донецького «Шахтаря» капітан, який піднімав над головою (два сезони поспіль - 1961 і 1962) завойований оранжево-чорними Кубок Союзу, а потім відомий тренер. Популярний свого часу торпедівець Володимир Бреднєв - постійний партнер Валентина Іванова та Едуарда Стрельцова.
Після цього покоління і аж до наших днів лідери різних команд, більш титулованих, ніж самарська, - Борис Казаков, Геннадій Саричев, Борис Кох, Микола Осянін, Володимир Сахаров, Василь Жупіков, Євген Харлачов, Сергій Ігнашевич та Олександр Анюков.
Саме в «Крильях» починав свою тренерську кар'єру В'ячеслав Дмитрович Соловйов, який тільки повісив на цвях бутси після тріумфальних сезонів в основному складі знаменитої «Команди лейтенантів». А з літа 1959-го вони - Соловйов-тренер і Кольцов-гравець - знову працювали разом у Києві, і працювали дуже продуктивно - завоювали золоті медалі.
Завоювали, зрозуміло, не вдвох, а з усім колективом «біло-синіх». Але і недооцінювати роль Кольцова в тій перемозі було б несправедливо. На полі він відрізнявся сміливістю, грамотною позиційною грою та швидкістю прийняття правильних рішень.
Зліва - направо: Віктор ТЕРЕНТЬЄВ, В'ячеслав СОЛОВЙОВ, Микола КОЛЬЦОВ, Володимир ЩЕГОЛЬКОВ
Влiтку 1963 року Кольцов переїхав, як ви вже знаєте, з Києва до Харкова. Тут дуже важливо відзначити, що причиною тому було не зниження ігрових кондицій захисника, а «директивне» переведення до «Авангарда» рішенням вищих керівників партійної влади УРСР на прохання харківського начальства. Як формулювали тоді: «на посилення».
У Харкові Кольцов, завдяки своєму досвіду, чемпіонському авторитету та чисто людським позитивним якостям, став одним із лідерів команди в сезонах 1963-66. Завершив свою ігрову кар'єру Микола в кіровоградській «Зірці» в 1967-му, у відносно молодому віці - 31 рік.
КОЛЬЦОВ - ТРЕНЕР
Микола Михайлович завжди думав про тренерську кар'єру та завжди серйозно ставився до підвищення рівня знань, необхідних для цієї роботи. Цікаво, що в знаменитій і авторитетної в ті роки Вищій школі тренерів (ВШТ СРСР) Кольцов навчався без відриву від гри за «Крилья Совєтов». Саме там, у ВШТ, його «відловив» Соловйов і зробив пропозицію грати у нього, в київському «Динамо».
Успішна тренерська кар'єра - зовсім не тільки керівництво командами майстрів, яке приводить ці колективи до гучних перемог. Це і виховання юного покоління футболістів, талант першовідкривача майбутніх зірок.
І тут Миколі Кольцову є чим пишатися. Достатньо згадати імена лише кількох учнів цього наставника в харківському спортінтернаті: Сергія Балтачі, Віктора Каплуна, Володимира Лінке, Валентина Крячка, почасти Володимира Безсонова (тому що він тренувався в ДСШ, але грав за Спортінтернат). Пізніше - Андрія Канчельскіса, а, крім того, за визнанням самого Миколи Михайловича, півтора сезони в його команді грав юний Олександр Горяїнов.
За виховання початківців футболістів у далекому вже 1977-му році Кольцову було присвоєно високе звання «Заслужений тренер СРСР». Напрошується закономірне питання: за які заслуги? Деякі з перерахованих вище гравців - Безсонов, Балтача, Каплун - завоювали тоді звання чемпіонів світу серед молодіжних збірних у Тунісі.
Пішов із життя Микола Михайлович у Харкові, який став йому рідним, 27 грудня 2011 року.
