Одним із найвидатніших вихованців «Динамо» в історії став здібний форвард із Двірківщини, який став знаменитим у всьому світі.
Кажуть, в одному з перших матчів, у яких футбольна Україна побачила зовсім юного ще Андрюшу Шевченка, наставник команди-суперниці вичитував своїх підопічних: «Хто вас «возив» усю гру? Якийсь юнак… Шевченко прізвище, новачок команди. Та я тільки одного Шевченка знаю – «Кобзаря» Тараса Григоровича!..»
Пройшло зовсім небагато часу, і весь футбольний світ – різними мовами з різними акцентами – навчився вимовляти українське прізвище Shevchenko. Один із найкращих гравців Європи 2000-х, зірку якого розкрив на зламі 90-х Валерій Лобановський, а високо оцінили фахівці рівня Дзаккероні, Анчелотті, Моурінью.
Андрій Шевченко народився в селі Двірківщина Яготинського району Київської області. Тато Микола Григорович – фаховий військовослужбовець, мама Любов Миколаївна – бухгалтер. Зростав майбутній футболіст у столиці, ходив у оболонську школу №216, але, як і заведено в наших родинах, канікули проводив у дідуся та бабусі в селі.
Починав грати юний Шева в змаганнях «Шкіряний м’яч», грав за місцеві «ЖЕКівські команди» свого мікрорайону. Його життя змінив момент, коли молодий дитячий тренер Олександр Шпаков помітив його серед інших дітлахів і запросив тренуватися в київському «Динамо». Улюблена команда родини Шевченків – навіть тато, який, безперечно, бачив для сина інший шлях, можливо, в своїй галузі, був згоден, щоб нащадок займався в самому «Динамо»! Любили футбол у родині Шевченків усі – аж до дідуся.
Мало хто знає, проте Чорнобильська катастрофа могла позбавити нас такого футболіста, як Андрій Шевченко. «Починається навчальний рік 1986/87, я дивлюся – а нема серед учнів того хлопчика, який привернув мою увагу на одному з турнірів і непогано показав себе в перші місяці занять, ‒ пригадував Олександр Олександрович. ‒ Запитую у хлопців: «А де Андрюша Шевченко?» Відповідають: «Та він ходити на футбол перестав». Виявилося, в страшні дні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Шевченко, як і його ровесники, був відправлений на літо в якийсь віддалений піонертабір, і за той час до футболу остигнув. Довелося йти до них додому, переконувати батьків і самого Андрія, що заняття футболом – це не просто дозвілля, і в нього є перспективи в цьому виді спорту».
Юного Андрія Шевченка ви б не сплутали серед ровесників. Допитливий погляд, безпосередність і цікавість – гіперактивний Шева був учасником усіх затій і занять своїх однокласників і одноклубників. Де найбільший натовп – там і він. Хоч м’яча в футбол поганяти, хоч в «піонербол» пограти, хоч на канат вилізти. Всесторонньо розвинутий спортсмен – скажуть у майбутньому. Звичайний хлопчак, який любив пограти значно більше, ніж посидіти за партою – сказали б тоді. Добре, що Андрюшу, загалом, підтримали в родині. Його мама Люба навіть була серед активісток батьківської ради, тож допомагала сину.
Післячорнобильське покоління в футболі – де в чому щасливіше, ніж їхні попередники. Починала потихеньку розсуватися залізна завіса, а багаті країни Європи та Америки робили для «дітей Чорнобиля» подекуди більше, ніж місцевий уряд. Почалися поїздки на оздоровлення, конкретно для футболістів це означало, що можна поїхати на закордонний турнір і себе показати та світ подивитися.
Існують кілька легенд, навіть апокрифів. Ось турнір на призи Іена Раша в Великобританії – Андрій Шевченко, який обожнював «Ліверпуль» і особисто вусаня-нападника, став найкращим бомбардиром його турніру й отримав бутси від кумира в подарунок. Ось юний Шева стоїть у захваті, оглядаючи знизу вгору величний «Сан-Сіро». Нібито там, у присутності одноклубників і тренерів, він промовив щось на кшталт: «Я обов’язково сюди повернуся як футболіст». Було це, чи не було, проте ви ж також відчули всю урочистість цієї миті? Давайте просто повіримо в це, як красиву частинку тієї неймовірної казки, яку ми вам розповідаємо.
Радянський Союз наказував довго жити, і спорт опинявся ніби на узбіччі. «Динамо» переживало тяжкі часи перебудови, інколи – навіть бідності. У ті тяжкі роки, як кажуть, юних талантів киян могли розібрати пачками. І це маленьке диво, що численні чутки про інтерес до Шеви зі сторони «Спартака» (Москва), «Кроації» (Загреб) чи «Аланії» (Владикавказ) так і залишилися чутками. Юний Андрюша справді був дуже помітним футболістом, хоча його перші кроки вас би здивували.
Так, у дитячо-юнацькому футболі Андрюша Шевченко перепробував ледве не всі польові позиції – і, кажуть, багато фахівців бачили в ньому здібного флангового захисника чи навіть опорника. А вже в часи молодіжної збірної його використовували в якості крайнього півзахисника. Проте справжній дар фінішера, гольове чуття, помножене на вміння дістатися до забивної позиції всіма шляхами, робили з нього природженого бомбардира.
Шева забивав і в юності, хоча з його покоління неабияк талановитими вважалися й інші гравці – технічний плеймейкер Костюк, також здібний форвард Голоколосов, із трішки старших чи молодших – Ковальчук, Продан, Нестерчук, Самойлов, Єсип, Венглинський. А скількох форвардів випробовувала перша команда! Від Скаченка, Призетка, Мінтенка, Гусіна – до легіонерів Джишкаріані, Єсипова, Квіткаускаса. Шевченко поступово, проте впевнено завойовував свій авторитет. Паралельно з ним, на своїх позиціях, пробивалися в великий футбол ровесники Шовковський, Кернозенко, Ващук, Федоров. Розвивалися запрошені з інших клубів Ребров, Головко, Косовський. Збиралася по дещицях та команда, яку через кілька років Валерій Лобановський виведе з чемпіонату України в півфінал Ліги чемпіонів. Неначе на третій космічній швидкості!
Андрій Шевченко яскраво заявив про себе в «Динамо-2» під керівництвом іншого великого динамівського бомбардира – Володимира Онищенка. Спершу довго втрачав моменти, наражаючись на критику, але коли забив чортківському «Кристалу» ‒ за залишок сезону 1993/94 записав на свій рахунок 12 м’ячів. Навесні молодіжна збірна України у Львові приймала голландців. Великі «пташенята ван Гааля», зірочки не лише «Аякса», а й «Фейєноорда», ПСВ (Ейндховен) ‒ Клюйверт, Зеєдорф, Зенден, Ріксен, Брюггінк – не змогли здобути перемогу над господарями в тій грі (2:2), зате Андрій Шевченко забив у ворота Нідерландів, і це по телебаченню побачила вся футбольна Україна!
В Кубку України, граючи за «Динамо-2», Шева забив п’ять м’ячів у чотирьох матчах. Справжньою сенсацією стала його гра проти «Дніпра». Микола Павлов, наставник дніпрян, захоплено говорив: «Великий талант зростає!» 5 листопада 1994 року в матчі на Кубок України «Динамо» обіграло стрийський «Газовик», а Шева відіграв весь матч. Це був кубковий дебют Андрія за «Динамо». Через три дні грали в Донецьку з «Шахтарем» ‒ виграли 3:1. Шевченко замінив на 55-й хвилині Джишкаріані, дебютувавши в Вищій лізі. 23 листопада Андрій уже грав проти «Спартака» в Лізі чемпіонів, а через два тижні забивав «Баварії»!
Ось це й було бойове хрещення Андрія Шевченка – зоряна осінь 1994 року. Вже не було сумнівів, що він талант. І хоча критикували то за погану реалізацію, то за відсутність холоднокровності, то ще за якісь неминучі моменти дорослішання молодого футболіста. Але коли «Динамо» очолив Валерій Лобановський, він із його досвідом відразу ж відокремив зерна від плевел. Відійшли в «Динамо-2» та «Динамо-3» колишні улюбленці публіки, які зупинилися в своєму розвитку й не встигали за прогресом команди в цілому. А от молодь ВВЛ вивів на перший план. І футбол довів його правоту.
Той разючий ефект роботи великого тренера, який ми всі побачили в 1997-99 роках, перетворив «Динамо» з команди, яка програвала «Рапіду» та «Ксамаксу», в гідного суперника для «Баварії», «Барселони», «Реалу». Андрій Шевченко був одним із ключових гравців тієї великої команди. Це він забивав ПСВ, «Ньюкаслу» та здійснив хет-трик на «Камп Ноу». Його голи «Лансу» та «Арсеналу» допомагали виходити з групи наступного сезону. «Реал» та «Баварія» навесні 1999 року переконали футбольну Європу, що народилася нова зірка.
Пам’ятна фотографія газети «Команда» ‒ Шева розбиває більярдну партію, де на шарах – герби «Мілана», «МЮ», половини провідних клубів Європи. «Динамо» дійсно вибирало серед кількома великими пропозиціями, проте віддало перевагу «Мілану», який людяно поставився до самого футболіста та чесно поводився з клубом. Це започаткувало багаторічну дружбу двох великих футбольних клубів, і навіть маючи на руках більшу на 10 мільйонів пропозицію, Григорій Суркіс погодився продати свого головного бомбардира саме в «Мілан».